Де зимують їжачки

Через аномально теплу зиму в грудні-січні «героями» TV-новин були їжачки. То в одному обласному ефірі, то в іншому, а частіше в «Вістях» на другому каналі згадували колючих бідолах. Ось, мовляв, прокинулися від тепла і поневіряються тепер, є щось нічого, почнуться морози, і загинуть звірята. Особливо турбував вага їжаків. Виявляється, для успішної зимівлі їм необхідно набрати не менше 800 грамів! Якщо менше - голодна смерть.
У нас начебто з їжачками все нормально. Осінь була тепла, до морозів снігу навалило, спи собі до весни. Один ось такий спокійно сопе собі прямо у мене в саду, в центрі міста. Вирішив я восени почистити щеплені молоденькі груші від сухої трави. Раптом бачу куля з трави, розміром з волейбольний м'яч. Ну, думаю, не інакше миші собі гніздо на зиму влаштували. Колупнув носком кросівки. Почулося невдоволене сопіння, з кулі висунувся чорний носик. Їжак! Ну і попало тебе знайти місце для зимівлі, заліз би в сарай або під вишні в кутку саду. Але робити нічого. Прикрив я їжака травою: «Спи вже, квартирант, до весни». І поставив зверху ще ящичок для захисту від дощу і бродячих собак.
А їжак-то цей - старий знайомий. Підібрав я його влітку біля будинку на асфальті, мабуть, звірка злегка оглушило ударом автомобіля. Загорнув його в куртку і відніс в сад, в надії, що оклемаєтся. І їжак вижив. Потім влітку кілька разів зустрічав його вечорами в різних куточках саду. І навіть не одного, а ... з подругою. Аж надто грайливо ганялися вони один за одним.
Ось так зимують їжачки. Зустріти їх у нас можна практично всюди. Але не раджу брати додому, нехай живуть там, де їм звичніше. Їжак - звір нічний і дуже галасливий. Він не дасть спокою ні вам, ні вашим рідним. Та й прибирати за ним квартиру теж не принесе задоволення. І викидають люди обридлого звірка на вулицю. Вижити в місті вдається небагатьом. Ось один такий сумний приклад.
Привезли, як-то раз, з риболовлі додому їжачка, аж надто кумедним він здався. Їжак будинку освоївся поступово, хлебтав молочко, не відмовлявся від шматочків сирого м'яса і риби. На кухні під шафою влаштував собі гніздо з газет і ганчірок. Правда, шумів ночами, але з цим звиклися. Та й юна господиня Алла дбайливо доглядала за звіром. Ближче до осені їжак став млявим, бродив з кутка в куток, наче щось шукав. Від їжі відмовлявся. І одного разу зник. Алла дорікала рідних, напевно, не закрили двері, і їжак втік з дому. Поступово про нього забули. Настала зима, випав перший сніжок. І дід Алли вирішив прогулятися по свіжому повітрю. Витягнув з комори валянки, сунув ногу і скрикнув від несподіванки і болю. У валянку щось було. Обережно поклав руку і намацав колючки. Витягнути їх було неможливо, довелося розрізати валянок. На підлогу впав їжак, великий, колючий і ... мертвий. Мабуть, він задихнувся від нестачі повітря, а вийти з валянка заважали колючки. Їжака поховали в саду, під кущем бузку. Бажання поселити нового звірка в квартирі ні в кого більше не виникало.

На головну
від автора
про книгу
зміст
Зворотній зв'язок