Formula pietatis: Ісусова молитва і Розарій

Від редактора. Дана публікація присвячена 8-й річниці внесення Папою Римським Іоанном Павлом ІІ додаткових молитов в Розарій

передумови

"У двадцять четвертий тиждень після клечальної дня прийшов до церкви на службу помолитися; читали Апостол з Послання до Солунян, в якому сказано 'Моліться'. Це вислів особливо втупивши в розум мій, і почав я думати, як же можна безперестанку молитися, коли необхідно потрібно кожній людині і в інших справах вправлятися для підтримування свого життя? Чи впорався в Біблії, і там побачив на власні очі те ж, що чув - а саме, що треба молитися (1 Сол 5, 16), молитися повсякчас духом (Еф 6, 18, Тім 2,8), здіймати молитовні руки на всякому місці. Думав, думав, не знав, як вирішити. 'Що мені робити, - подумав я, - де знайти, хто б пояснив мені?' "[1].

Так починається одна з найбільш прекрасних і значних творів духовної літератури ХІХ століття "Відверті розповіді мандрівника духовному своєму батькові". І хоча сам твір налічує близько 150 років, але порушена в ньому проблематика надзвичайно стара. Святе Письмо закликає до безперервної молитви. Древні отці-пустельники сприймали ці слова як заповідь, а не тільки лише як благочестиве побажання. Але як виконати цю заповідь? Чи це можливо?

Багато шукали відповідь на це питання. Ці старання були настільки сильні, що деякі від надмірного завзяття впадали навіть в єресь. Так в IV столітті виникло єретичне рух "месаліан", які вчили, що людина повинна тільки молитися і тим самим він звільняється від обов'язку працювати. Представники іншого руху - акамети - вчили, що виконання заповіді про безперервній молитві можливо тільки у співпраці з іншими братами - членами чернечої общини: праця, молитву і відпочинок необхідно розділити таким чином, щоб завжди залишалася група тих, хто молиться [2].

Класичне рішення цієї проблеми дав Оріген, який в своєму творі "Про молитву" писав: "Той же, хто до своїх, волає обов'язками, робіт приєднує молитву, і до тієї знову належні заняття, той невпинно молиться, бо і чеснота з виконанням заповідей рівнозначні молитві. Тільки при такому розумінні апостольського вислову: 'невпинно моліться' і можливе виконання його. Все життя християнина має бути безперервною великої молитвою "[3]. Подібним же чином вчив святий Йоан Золотоустий: "Можна молитися часто і гаряче. Навіть на торжище чи під час самотньою прогулянки, сидячи у своїй лавці, купуючи і продаючи, і навіть під час приготування їжі" [4].

Молитви і зосередженість

Щоб безперервна молитва приносила плоди в житті людини, вона повинна бути "якісної" молитвою. Святий Іоанн Касіян так писав у V столітті: "Дуже мало молиться той, хто звик молитися тільки тоді, коли прихиляється. Взагалі ж не молиться той, хто навколішки впав коліна, дозволяє відволіктися від молитви в неуважності серця" [5]. Тому безперервна молитва повинна була стати медитацією, богомисліем. Без споглядання немає справжньої молитви.

Споглядання це мало різні ступені. Перша ступінь полягала в тому, щоб досягти чистоти молитви. Великий учитель подвижництва Евгарій Понтийский, званий часто "богословом пустелі", говорив, що думка, підносить Богу, повинна бути очищена від того, що ні Боже. Він вчив, що, молячись, необхідно оголити свої почуття та інтелект, і в цій наготі стати перед Богом, споглядаючи Його світло. Така молитва отримала назву "вогненної молитви" [6]. Однак, вже близькі до Евгарію вчителя чернечого життя, такі як Касіян, попереджали про небезпеки такого стану розуму, позбавленого будь-яких понять. Він порівнював такий стан розуму з млином, якій нема чого молоти і жорна якої в результаті стираються один про інший. Тому після скоєного очищення наш розум потребує "зерні". Таким зерном стає для нього Святе Письмо.

Так починається другий етап методу ісіхастской молитви: чиста думка засвоює мудрість богонатхненних текстів. Ці тексти стають її духовною їжею (порівняння, введене в ужиток Оригеном). Як правило, вибирався один вірш Святого Письма, так чи інакше відповідає духовному житті людини, що молиться, і відповідний для медитації. Святий Іоанн Касіян першим рекомендував монахам певну молитовну формулу, щоб вони могли дійти до безперестанного пам'ятання про Бога [7].

formula pietatis

Спочатку існувало безліч таких формул. Згодом, однак, деякі з них отримували більшого поширення і визнання.

Існують свідоцтва перших століть про спроби безперервної молитви в пустелях Єгипту і Сирії. Вони кажуть нам про те, що в справі безперервної молитви для ченця важливим її елементом була безперервна пам'ять про Бога. У житії святого Антонія сказано, що святий молився невпинно словами Святого Письма, так як вважав їх більш піднесеними і гідними, ніж власні свої слова. Так зароджувалася молитва словами Писання. Але вивчити на пам'ять все Писання було неможливо, тому пустельники вибирали з Євангелія і Псалмів короткі молитовні формули (formula pietatis), наприклад: "Боже, будь милостивий до мене грішного" (Лк 18, 13) або "Помилуй мене, Боже, з великої Своїм милосердям, і з великого милосердя Твого прости провини мої "(Пс 50, 3) та інші. Існували й більш довгі формули. Так святий Арсеній любив повторювати: "Боже, щоб не залишив мене. В очах твоїх не створив нічого доброго, але за Своїм милосердям дозволь мені почати". Такі довгі формули готували шлях для прийняття молитви "Радуйся, Маріє" як повторюваної formula pietatis.

Практикуючи ці повторювані молитовні формули, монахи успадковували Христа, Який так молився в Гефсиманії ( "І знову пішов і молився, те саме слово промовивши" - Мк 14, 39). Таке повторення було спадкуванням євангельського бідняка, який благав до тих пір, поки не був почутий (пор. Лк 18, 35-43). Так само вчинила вдова, молівшая суддю, поки не вислухав її (пор. Лк 18, 2-5). Ісус хвалив таких людей. Батьки-пустельники вважали, що необхідно йти цим же шляхом [8]. Повторюючи молитовні формули щодня багато разів, вони з часом відзначили, що така практика дозволяє невпинно пам'ятати про Бога і зберігає ченця від недбальства в молитві. Згодом монахи стали відмовлятися від усіх інших форм "виплескуються молитов". Найбільшу популярність і поширення набуває Ісусового молитва: "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного" (пор. Мк 10, 47). Вона входить до загального вжитку з ХIV століття. Знаменно, що в цей же час до молитви "Радуйся, Маріє", яку ми розглянемо нижче, приєднується ім'я Ісуса. Сталося це тому, що формування цих двох молитовних традицій - на Сході і на Заході - відбувалося в рамках схожого богослов'я імені Ісуса.

Використання чоток

Для підрахунку прочитаних молитов стали вживати невеликі камінчики. Так розповідають про пустельника Павла з Феб (IV ст.), Який вважав молитви, складаючи в миску невеликі камінчики [9]. Він мав правило вимовляти щодня триста "Отче наш", беручи на коліна миску з трьомастами камінчиків і після прочитання чергової молитви, відкладав по каменю. Важливо розуміти, що здійснюючи таким чином молитву, Павло (і інші ченці) встановлювали собі не максимальне, але мінімальне число молитов. Бували дні, коли чернець міг молитися і більше, але він не міг молитися менше, ніж визначене ним для себе число молитов. Така практика виробляла в ченці навик безперервної молитви.

Отже, вже в IV столітті молитовна практика ченців знайшла певні постійні риси. Це була повторювана молитва, як правило, словами Писання, що дозволяло зберегти пам'ять про Бога. Молитвам вівся рахунок за допомогою камінчиків. У VI столітті для підрахунку молитов стали вживати спеціальні шнурки з вузликами або з нав'язаною хвилястою тканиною. Такими шнурками зручно було користуватися під час ходьби або роботи. Подібним чином, наприклад, молилися бенедиктинці, метою яких було єднання молитви і праці. Так стали з'являтися перші чіткі для молитви. Спочатку вони мали форму простого шнурка різної довжини. Звисаючи з пояса ченця, вони нагадували меч. Ця символіка була відзначена в Візантії. При постригу чернець або черниця отримували з рук настоятеля чотки як "меч Духа" (див. Еф 6, 17). При цьому ігумен вимовляв таку або подібну формулу: "Прийми, брат (сестра), меч Духа, яким є Боже слово, для безперервної Ісусової молитви" [10].

Молитва "Радуйся, Маріє" в тій формі, яка відома нам сьогодні, виникла не одразу, а формувалася упродовж кількох століть. Найстарші свідоцтва богородичной молитви сягають IV-V століть. Ми зустрічаємо їх в літургіях християнського Сходу. Так в грецькому варіанті сирійській Літургії святого Якова з'являється текст "Радуйся, Маріє, благодатна між дружинами, яко Спаса єси народила душ наших". Найбільш ранні західні свідоцтва про цю молитву сягають східної традиції.

Молитва "Радуйся, Маріє" має біблійне походження і складається з декількох елементів. Перший - вітання архангела Гавриїла (Лк 1, 28) з перікопи про Благовіщення ( "Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою"). Другий елемент - ім'я Марії (воно було включено в текст даної молитви пізніше, виходячи з молитовної практики Церкви). Третій елемент - благословення Єлизавети для Марії ( "Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї!" - Лк 1, 42) з перікопи відвідування Марією святої Єлизавети (Лк 1, 39-56) [11].

Молитва "Радуйся, Маріє" має яскраво виражений хрістоцентріческой характер. На Сході жінок не вітали. Ангел не вітати навіть первосвященика Захарія, сповіщаючи йому різдво Іоанна Хрестителя. З огляду на цю обставину, ми повинні розуміти, що ангельське привітання, звернене до Марії, мало особливе значення. Польський библеист Йосип Кудасевіч звертає увагу ще й на той факт, що Ангел називає Марію "Благодатна". На думку Кудасевіча, "латинський вираз gratia plena (благодаті повна) неточно передає грецьке причастя kecharitomene. Такий переклад передбачає чисто внутрішнє і суб'єктивне розуміння благодаті (благодаті повна, сповнена благодаті і не передає значення грецького слова, яке походить від дієслова chariotо, що зустрічається в Біблії тільки чотири рази (Сир 9, 8; 18, 7; Лк 1, 18; Еф 1, 6), і означає: перетворювати кого-то благодаттю, роблячи його благоугодним, виконаним доброти, святим. той, Хто робить це перетворення - Сам Бог, Він робить це по любв (...) З ласки люди стають угодна Богові, отримують прощення гріхів і дар Духа, Який є завдаток (Еф 1, 13-14). Слова Луки стоять в схожому контексті: прихід Сина Божого. Таким чином, в тексті Луки, як і в Еф 1, 6, у благодаті є об'єктивне значення: безплатний дар Божий в Його коханого Сина. Даний заради майбутніх заслуг Сина. Слова Луки можна перевести так: 'Бог Тебе любить, Марія, Бог добрий до Тебе' "[12] .

Привітання Єлизавети (згаданий текст Лк 1, 41-44) слід розуміти як вітання Матері Месії матір'ю Його Предтечі: "І Єлисавета наповнилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним голосом, і сказала: Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї! І звідки це мені, що прийшла мати Господа мого до мене? Бо коли голос привіту твого забринів вухах моїх радощів затріпотала дитина в утробі моїй ".

Німецький єзуїт Райнер Шершель в своїй фундаментальній праці "Розарій - Ісусова молитва Заходу" наводить ще один уривок Євангелія від Луки, співзвучний словами ангельського вітання. Це текст Лк 11, 27: "Одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!". Автор пише, що саме в перспективі цього тексту стає зрозумілим христологічний сенс текстів Лк 1, 28 і Лк 1, 42: "У дослівному значенні це благословення адресовано Матері Ісуса. Однак, в цьому уривку Писання не йдеться про Марію. Вона відсутня, по принаймні Її немає в поле зору благословляючою жінки. Її захоплення відноситься скоріше до Ісуса. Незважаючи на це вірш Лк 11, 27 разом з наступним (11, 28) є одним з найстаріших свідчень шанування Марії в древньої Церкви "[13].

Актуальність молитви на вервиці

Підводячи підсумки, слід зазначити на актуальність цієї молитовної практики і сьогодні. Молитва на вервиці є різновидом так званої повторюваної молитви. Ця молитва зосереджена на спогляданні біблійних подій, так як вона пов'язана з медитацією. Один із сучасних вчителів молитовного життя так писав про медитації: "Під словом 'медитація' (melete) батьки, як і сам псалмопевец, розуміли постійне повторення напівголосно певних віршів або цілих уривків зі Святого Письма з метою осягнення їх внутрішнього потаємного сенсу. Тому Евгарій один раз переводить 'медитація' просто як 'споглядання' (theoria). та й в Писанні замість 'міркувати' говориться 'обмірковувати' або 'згадувати' "[15]. Розвиваючи далі думку про Розарії як прикладі біблійної молитви-медитації, споглядання, Г. Бунге пише: "Біблійна 'медитація' переважно слід за об'єктивними подіями історії спасіння, в якій Бог відкриває своє 'ім'я'. 'Роздуми' про таємничу історію вибраного народу , як і про власний шлях, на якому повторюється ця історія - аж ніяк не самоціль, бо воно має вести до 'спогаду про Бога', а разом з тим і до 'молитві' у власному розумінні "[16], тобто до діалогу з Богом.

Торкаючись способу прочитання Вервиці, Папа Павло VI в Апостольському Посланні Marialis cultus писав: "Розарій за своєю природою вимагає прочитання в ритмі спокійного молитви з як би зануреним в задума зволіканням, щоб полегшити молиться споглядання таємниць Христової життя, так, як би це відбувалося в серце тієї, Яка ближче всіх інших була до Господа, і щоб відкрились невичерпні багатства цих таємниць "(47) [17].

На колосальний антропологічний "потенціал" молитви на вервиці вказує Іоанн Павло II. Цій молитві він присвятив спеціальне Апостольське послання "Розарій Діви Марії". Серед іншого, Папа пише наступне: "У світлі роздумів про таємниці Христа неважко ретельно розглянути антропологічне значення Вервиці. Воно набагато глибше, ніж здається на перший погляд. Занурившись в споглядання Христа і роздуми про віхи Його життя, можна осягнути правду про людину. Важливе твердження II Ватиканського собору, до якого я неодноразово, з часу видання Енцикліки 'Визволитель людини', звертався в своїх працях, говорить: 'справді, таємниця людини істинно прояснюється лише в таємниці втілився Слова' (Пастирська конс тітуція про Церкву в сучасному світі 'Радість і надія ", 22). Розарій допомагає нам відкритися цього світла. Молитва є дорогою Христа, в якому шлях людини ... кожна таємниця Вервиці, якщо як слід міркувати над нею, проливає світло на таємницю людини "[18].

З огляду на христологічний сенс молитви на вервиці, можна сказати, що ця молитва має екуменічний характер. За умови розкриття її справжнього біблійного сенсу ця молитва може знайти гідне місце в молитовній практиці християн-некатоликів.

посилання:

1. Відверті Розповіді мандрівника духовному своєму батькові. Свято Троїцька Сергієва Лавра 1991. С.11.
2. R. Cemus. Spotkac Chrystusa dzis. Warszawa-Lublin 1998. C. 13. Пор. Ф. Шпідлік. Про молитву. Новосібірськ 1994, с. 53.
3. Оріген. Про молитву. СПБ 1897. С.43.
4. Цит по W. Laszewski. Katechizm w tajemnicach rozancowych. Warszawa 1998. C. 99.
5. Laszewski. Ук. Соч. С.102
6. Ольвія Клеман назіває це "віснаженням" молитви в очікуванні Бога. Див. О. Клеман. Витоки, богослов'я отців древньої Церкви. Текст и Комментарии .. М одна тисячу дев'ятсот дев'яносто дві с. 182.
7. Див. Добротолюбіє. Свято-Троїцька Сергієва Лавра 1992. Т. 2. С. 140 141. У даній статті будут розглянуті елементи формирование практики безперервної молитви в руслі православної и католицької традиції. Темою окремий дослідження могло б стати Вивчення практики безперервної молитви в євангельської традиції. Хоча, наприклад, в полемічному запалі Жан Кальвін і критикував практику молитви на вервиці ( "Довгі молитви зараз в ходу у папістів ... Одні, машинально бурмочучи" Аве Марія "і по сотні разів перебираючи чотки, лише даремно витрачають час, інші - в основному каноники і ченці, - вдень і вночі співаючи в церквах і читаючи молитовники, фарисейство перед народом "(Повчання в християнській вірі, книга III, глава ХХ, 29). Цит по: .Ж. Кальвін. Повчання в християнській вірі. Том II , Книга III. Пер. А. Д. Бакулов. М: РДГУ 1998. С. 348), проте в іншому місці він вказував на важливість і значимість безперервної молитви в житті християнина ( "У псалмах Давида і інших віруючих часто можна бачити, що, коли здавалося, ніби, молячись, вони тільки товчуть воду в ступі і Бог глухий до їх прохань, вони не припиняли молитов" (Повчання в християнській вірі, книга III, глава ХХ, 51. Там же. С. 373-374).
8. Ось, наприклад, слова Псевдо-Макарія: "Немовля нездатний ні до чого: він не може навіть поспішити до матері на своїх власних ногах. Але він катається по землі, кричить, плаче, кличе її, - і вона переймається ніжністю і хвилюванням, бачачи свою дитину шукають її з таким нетерпінням і плачем. Він не може сам з'єднатися з нею, але невпинно кличе її, і вона поспішає до нього, повна любові, обіймає його, притискає до серця, годує, - і все це з невимовною ніжністю " . Клеман, Витоки, с. 181.
9. J. Salij. Bl. Alan de la Roche. B: Teksty o Matce Bozej. Dominikanie sredniowieczni. Nepokalanow 1992. C. 136.
10. Див. Laszewski. Ук. Соч. С.114.
11. Сучасні екзегети вважають, що спочатку текст ангельського вітання звучав: "Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою" (Лк 1, 28а), а друга його частина ( "Блаженна Ти між жонами - Лк 1, 28б) була" перенесена "з Благословення Єлизавети (Лк 1, 42). Таким чином у формуванні євангельського тексту вже відбилася раннехристианская молитовна практика. Детальніше про процес формування молитви "Радуйся, Маріє" см. R. Scherschel. Rozaniec - modlitwa Jezusowa Zachodu. Tlum. E. Misiolek. Poznan 1988, s. 46-92.
12. І. Кудасевіч. Матір Спасителя. Пер. К. Войцель. Москва 2000, с. 31-32.
13. R. Scherschel. Rozaniec - modlitwa jezusowa Zachodu. Tlum. E. Misiolek. Poznan 1988, s. 48.
14. Там же, с. 69.
15. Г. Бунге. Скудельним судини. Практика особистої молитви за переказами святих отців. Рига 1999. С. 39.
16. Бунге. Ук. Соч., С. 41.
17. Як почитати Пресвяту Богородицю. Апостольське повчання Marialis cultus Його Святості Папи Римського Павла VI "Про правильне улаштуванні та розвитку шанування Пресвятої Діви Марії". Непокалянов 1994, с. 65-66.
18. Rosarium Virginis Mariae. Розарій Діви Марії. Апостольське послання про Святого Розарії Святійшого Отця Івана Павла II єпископату, духовенства та вірних. В: Roma locuta. Документи Апостольського Престолу. Додаток до газети "Світло Євангелія". № 9 (9), 25 грудня 2002 р 25.