Храми Подолу. Церква Святої Катерини та Грецький монастир

Всі, хто бував в Києві на Подолі, пам'ятають цю вежу. Ну, або майже все. Сучасний Поділ без неї уявити важко. Але все її сприймають ніби як так повинно бути. Стоїть собі і стоїть, а що це за вежа - хто знає. Підійдеш ближче, разсмотрішь - все одно не зрозумієш, адже і таблички ніякої немає. Будеш фотографувати - міліціонер нажене, скаже, заборонено зйомку. Як так заборонено? Бо будівлю Нацбанку. Значить на Інститутській знімати можна, а тут немає? Не знаю що там, на Інститутській, а тут нам наказали. Але звичайно кийки діставати не буде, почекає поки ви закінчите свою чорну справу, буде просто стояти над душею - роботу робить.

Дзвіниця та прибутковий будинок Греко-Синайський монастиря

Один відомий мандрівник по Україні та Європі, раніше рідко бував у Києві (мовляв, все на захід тягне) назвав цю вежу - «бефруа». Це так традиційно у Європі вежі ратуш називають. І дійсно можна сплутати, але насправді то це колишня дзвіниця церкви Святої Катерини Греко-Синайського монастиря.

Греки торгували скрізь. Правда, селилися вони спочатку тільки у моря, але пізніше почали створювати свої громади і в далеких від моря містах. І було б дивно, якби вони не з'явилися в Києві. Ще в 17 столітті заснували греки в Києві свою колонію, на Подолі (ну а де ж ще, якщо Поділ був торговим серцем міста). Довгий час вони не мали в місті свого храму, хоча в принципі їх повинні були влаштовувати будь-які київські церкви, адже греки, як і українці, православні. Але хотілося саме свою. І ось в 1739 році вони нарешті отримали дозвіл від магістрату на будівництво власного храму. І відразу почали будувати. Землю під храм подарував заможний купець Астаматіос Тіматі.

Церква Святої Катерини у 19 ст. (Джерело: Вікіпедія )

Церква Святої Катерини на панорамі Подолу 19 ст. (Віділено червоним, джерело: Старий Київ )

Будівництво тривало два роки. Хоча і греки були замовниками храму, але звели його в типовому стилі українського бароко (видно інших стилів будівельники тоді не знали). Храм був невеликий, але мав три купола. Йому відразу дали власний прихід, який складали, звичайно, представники грецької громади.

У 1746 грецький прихід було перетворено на чоловічий монастир підлеглий Синайській єпархії (тієї, що і зараз знаходиться в Єрусалимі). Його стали називати Греко-Синайським монастирем.

План нижнього ярусу дзвініці

У другій половині 18 століття на території монастиря побудували комплекс житлових корпусів і невелику дзвіницю. Кажуть, що до їх проектування доклав руку Іван Григорович-Барський. Але зараз це довести, або спростувати неможливо, адже від тих будівель нічого не збереглося, тому що частина їх згоріла в 1811 році, під час великої пожежі, а іншу частину розібрали в більш пізні часи.

У 1857 році дзвіниця була кілька перебудована. Трохи пізніше перебудували і церква - з трикупольною вона перетворилася в Однокупольний.

Незадовго до Першої світової війни в 1914 році відбулася остання перебудова монастиря. За проектом архітектора Ейснера побудували нову дзвіницю (на місці старої) і прибутковий будинок (ось греки хитрі, і молитися хочуть і дохід отримувати). Ці дві споруди - все що залишилося сьогодні від Греко-Синайського монастиря.

Зведена в стилі неокласицизму дзвіниця стала справжньою окрасою Контрактовій площі (Контрактова площа 2-б). Але в первісному вигляді дзвіниця проіснувала недовго - в 1929 році її вежу розібрали. Тоді ж розібрали і церква Святої Катерини, мотивуючи це її аварійним станом. А роком раніше Греко-Синайський монастир був закритий більшовицькою владою. Дзвіницю передали в підпорядкування комунального господарства, а в прибутковому будинку відкрили виставку, яка згодом перетворилася в музей, а пізніше в економічний інститут. У повоєнний час дзвіницю і прибутковий будинок займав Експериментальний завод харчових машин.

Прибутковий будинок відносять до кращих будівель Києва початку 20 століття. Стилізований під ампір будинок має чітко продуману масштабність (по відношенню до площі) і багате скульптурне оздоблення. Його, так само як і дзвіницю, займає Національний банк. За кошти цього підприємства була здійснена реставрація будівель, правда, грецьке суспільство НБУ кілька обдурив, на думку самих греків, адже обіцяв віддати частину дзвіниці для богослужінь, і не виконав своєї обіцянки.

Текст і фото Романа Маленкова