Ієрей Микола Корнієнко: навчити правильно вірити тих, хто вже прийшов до Церкви

Поблагословенію Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила Навчальний комітет при Священному Синоді Руської Православної Церкви восени 2010 р направив в Улан-Уденський та Бурятський єпархію випускника Санкт-Петербурзької православної духовної академії Миколи Корнієнка.

28 листопада 2010 р керуючий єпархією єпископ Саватій висвятив Миколи в сан диякона, а 10 грудня того ж року відбулася хіротонія в сан пресвітера. Отець Миколай виконував різні церковні слухняності: голови Єпархіального відділу по роботі з молоддю, керівника православного молодіжного клубу «Одигітрія», головного редактора газети «Православна Бурятія», голови Єпархіальної комісії з церковно-суспільних питань. За плечима у батька Микола багата і цікаве студентське життя в духовних школах: семінарії і академії.

У грудневому номері газети «Православна Бурятія» було надруковано інтерв'ю Ніни Чащина з отцем Миколою. Пропонуємо вашій увазі деякі матеріали:

Отець Миколай, розкажіть про Вашому шляху до Храму?

Ще дитиною мама і бабуся брали мене на недільні служби в церкву, розповідали про Бога. З дитинства у мене найтепліші спогади про нічні великодніх службах. Бабуся мене приводила в сільську церкву, через деякий час я засинав біля грубки. Мене будили, коли наставав час висвітлення пасок. Для мене, як і для будь-якої дитини, цей момент був найцікавішим. Особливо було приємно, коли на мене потрапляла Свята вода.

А як прийшло рішення присвятити своє життя служінню на церковному поприщі?

У старшому віці я не переставав ходити в храм. А після закінчення школи, коли став вибір, куди йти далі вчитися, я вирішили вступати до духовної семінарії. Причому спочатку це мало науковий інтерес. Я думав про те, що хтось отримує юридичну освіту, хтось - педагогічне, хтось - технічне. Я ж вирішив отримати духовну освіту. На наступний день після випускного вечора ми з мамою і хресної пішли до благочинного нашого округу, щоб запитати про необхідні документи та знаннях для вступу в духовну школу. Отець Богдан, так звали священика, сказав, що одного відвідування храму недостатньо, потрібна певна база. Він же порадив піти на послух в найближчий монастир нашої єпархії - Глинську Різдва Пресвятої Богородиці пустель. Через деякий час я був уже в монастирі. При надходженні в обитель особливо запам'яталися слова намісника монастиря: «У нас потрібно молиться, трудитися і слухатися!».

Розкажіть про Вашу монастирського життя.

За рік перебування в монастирі у мене було два основних слухняності. Відразу мене поставили пасти корів. Спочатку було цікаво: багато часу. Але потім я почав відчувати дефіцит спілкування (адже з 7 ранку до 7 вечора я - з коровами). Я вже почав подумувати про те, що це, напевно, найважче послух. Тільки я так подумав, як прийшла осінь, випас корів припинився, і мене перевели на інше послух - в трапезну. Ось тоді-то я в повній мірі відчув, що таке справжнє послух. З ранку до вечора (з 7 до 22): каструлі, тарілки, підлогу, розпалювання печі. Це була школа послуху, смирення і працьовитості. По неділях і святкових днях ніс послух іподиякона у намісника монастиря.

Розкажіть про навчання в духовних школах.

Через рік перебування в монастирі я поступив в Курську православну духовну семінарію. У духовній школі я був старшим алтарником семінарського храму. Крім того, мене приваблювали до соціальної роботи. Ми влаштовували круглі столи, конференції, різні музичні вечори зі студентами світських вузів.

Після закінчення семінарії я був рекомендований Вченою радою для надходження в Санкт-Петербурзьку православну духовну академію. Роки перебування в Північній столиці були для мене одним з найцікавіших і запам'ятовуючих моментів мого життя. До Санкт-Петербурга мені не подобалася сира, дощова погода. Одного разу після лекцій я пішов блукати по Нікольському цвинтарі Свято-Троїцької Олександро-Невської Лаври, де поховані багато ієрархів Санкт-Петербурзької митрополії, а також відомі церковні і світські вчені. Накрапав дощ (звичайне явище для міста на Неві), під ногами - осіннє листя, а над головою - парасольку. Стало якось тихо і спокійно на душі, прийшла якась умиротворення. З цього моменту я полюбив дощ, а разом з ним і дощовий, але, по-своєму прекрасний, місто Петра.

Роки навчання в духовній академії вилилися в дисертаційне дослідження на тему: «Виправлення церковнослов'янської тексту біблійних книг в Росії в XVII столітті». За час роботи над дисертацією я познайомився з багатьма вчені-ми: філологами і біблеїстами світських вузів Росії і зарубіжжя (емігрантами радянського періоду).

Одним з улюблених предметів була біблійна археологія, яку викладав випускник Самарської аерокосмічної академії і Санкт-Петербурзької православної духовної академії протоієрей Дмитро Юревич. Ця людина вплинув на мою наукову життя в академії, прищепив мені любов до копіткій праці, інтерес до наукової діяльності. Свої заняття він будував так, що після них хотілося йти в бібліотеку, самому дізнаватися про те чи іншому питанні, який був піднятий на занятті. Цікаво було розглядати археологічні джерела, дізнаватися артефакти і правильно їх інтерпретувати, встановлювати зв'язок археології з біблійною історією і історією Стародавнього Сходу. Бачачи мій інтерес до цього предмету, батько Дмитро спочатку залучав мене в якості асистента на своїх заняттях, а потім віддав мені свій годинник та я викладав у студентів 5 курсу семінарії. Мене брали до складу археологічної експедиції на Святу Землю від Навчального комітету при свящ-ном Синоді Руської Православної Церкви, щоб я на власні очі подивився місця, про які потім розповідав студентам на лекціях.

Отець Миколай, а як Ви познайомилися зі своєю майбутньою дружиною, матінкою Тетяною?

Кожен семінарист до закінчення духовної школи замислюється про пошук майбутньої матінки. Пастирське служіння має одну особливість: тебе не висвятять, якщо ти не будеш одружений. Після закінчення академії я поїхав до рідного міста. Так сталося, що мені потрібна була допомога в перекладі статті з російської мови на українську, адже спочатку я планував залишитися в Україні. Але як ви знаєте, людина припускає, а Бог розташовує. Я зайшов до знайомого педагогу і попросив знайти філолога, який зможе мені допомогти. Вона запросила дівчину, випускницю філологічного факультету. Так відбулася наша зустріч. А далі пішли побачення, які носили освітній характер: я розповідав про церковне життя, а Тетяна вчила мене англійської мови, разом ми вдосконалювали мій український. Через кілька місяців ми повінчалися. А так як після закінчення академії я отримав направлення в Улан-Уде, то через тиждень після весілля ми виїхали в Бурятії. На весіллі говорили, що у нас весільну подорож на Байкал.

Які Ваші перші враження про Сибір?

Наша поїздка з України до Сибіру тривала п'ять ночей і шість днів. Коли проїхали Урал, то стали уважно розглядати краєвиди, які миготіли за вікном, сподіваючись побачити щось незвичайне в природі Сибіру. Звичайно, ми побачили і безліч белоствольних красунь-беріз, і широкі річки, і покритий снігом густий ліс. Після приїзду в Улан-Уде ми запитували про морозах і про те, як їх перенести. Зараз ми, напевно, вже звикли до холодної погоди і морозному повітрю.

Але, незважаючи на сибірські температури, ми отримали теплий прийом у Владики Саватія. З перших днів нашого перебування ми відчуваємо турботу і допомогу мудрого архіпастиря і духовного наставника в особі правлячого архієрея Улан Уденської і Бурятською єпархії. У нас з матінкою є здивуй-кові можливість вчитися і слухати мудрому богослову, який по-батьківськи ділиться своїм життєвим досвідом, викладає нам уроки життя, добре слово і своє святительське благословення, що сприяє нашому становленню в духовному житті.

На початку Різдвяного посту Владика висвятив мене у диякона, а на свято ікони Богородиці «Знамення» - на священика. Потрібно сказати про те, що саме цей образ Божої Матері супроводжує мене там, де я готувався до пастирського служіння. У Курську, де я навчався в семінарії, знаходиться особливо шанована чудотворна ікона «Знамення Курсько-Корінна», в Петербурзі в академічному храмі - ікона Знамення Божої Матері «Царське-Сільська», перед якою я щодня молився під час навчання в духовній академії. І саме на це свято мене висвятили на священика. Крім того, ієрейська хіротонія відбулася в Посольському Спасо-Преображенському монастирі, які, свого часу, грав активну місіонерську роль. Першим значимих подій в науковому світі була моя робота по організації Міжнародної конференції «По дорозі Пекінської духовної місії. Православ'я в країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону », присвяченій 330-річчю Посольського монастиря.

Отець Миколай, яким Ви бачите сучасного місіонера?

Завдання кожного пастиря, в тому числі і пастиря-місіонера, - бути для оточуючих свічкою, маяком серед бурхливого життєвого моря. Для цього у нього повинен бути той стрижень, та опора, яка служила б йому, і на яку йому можна було опертися в його пастирської, викладацької чи іншої діяльності на благо нашої Матері-Церкви. Цією опорою є любов і віра, яку ми взгреваем добрими справами. А спочатку цей стрижень дається в таїнстві рукоположення, коли єпископ закликає Божественну благодать на ставленика.

Потрібно відзначити бажання парафіян храмів Улан-Уде правильно вірити і вчитися Закону Божому. Можливо, сучасна завдання місіонера полягає в тому, щоб не стільки йти і кого-то звертати, а скільки навчити правильно вірити тих, хто вже прийшов до Церкви, хто отримав благодать Духа Святого в Таїнстві Хрещення. Тільки тоді ці люди залишаться в Церкві.

Розмову вела Ніна Чащина