«Іскандери» в Вірменії

Вірменія в 25-й раз відсвяткувала своє державне свято - День незалежності. За збігом обставин вона була єдиною з усіх колишніх республік СРСР, яка вийшла з його складу в повній відповідності з усіма положеннями союзного закону «Про порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР».

Розпад СРСР супроводжувався для Вірменії війною в Нагірному Карабасі, куди вона була втягнута на стороні Степанакерта проти Баку. Повномасштабні бойові дії між сторонами конфлікту почалися після того, як на початку 1992 року з регіону були виведені війська МВС СРСР, які в 1988-1991 рр. грали роль буфера між конфліктуючими сторонами. Слід зазначити, що військовий потенціал сторін конфлікту були спочатку нерівні внаслідок того, що арсенали, що перейшли під контроль пострадянського Азербайджану в 1992 році, в кілька разів перевищували ті, які перейшли під контроль Вірменії.

Військово-політичний союз з Росією є одним із наріжних каменів зовнішньої політики і політики в сфері безпеки Вірменії, почав він оформлятися 15 травня 1992 року коли було укладено Договір про колективну безпеку СНД, потім розвивалося і двостороннє військово-політичне співробітництво. Ключовою складовою цієї співпраці є Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу від 29 серпня 1997 року, а також такі ключові документи, як Договір про російську військову базу на території Республіки Вірменія від 16 березня 1995 року, міждержавний договір про статус Прикордонних військ Росії на території Вірменії, укладений 30 вересня 1992 року, угоду «Про створення Об'єднаної регіональної системи ППО в кавказькому регіоні колективної безпеки між Росією і Вірменією», укладену в 2016 році, і інші.

В рамках ряду угод і договорів здійснюється військово-технічне співробітництво між двома країнами. Зокрема, Росія поставляє ВС Вірменії зброю, бойову техніку і запасні частини до неї, боєприпаси в рамках як військово-технічного співробітництва, так і комерційних поставок. При цьому Вірменія як член ОДКБ і союзник Росії має можливість закуповувати російську зброю за внутрішньоросійськими цінами, тобто на 20-25% нижче звичайної експортної ціни.

Під час перебування міністром оборони РФ Анатолія Сердюкова Москва уклала ряд довгострокових і великих, за мірками пострадянського простору, контрактів на поставку важкого і наступального озброєння в Азербайджан, який є одним з небагатьох реально платоспроможних покупців досить великих партій зброї на пострадянському просторі. Доходи від надходжень нафти в його державну скарбницю досить великі. Ось перелік поставок зброї Азербайджану, здійснених протягом останніх п'яти років: 94 танка Т-90С, 18 самохідних артилерійських установок «Мста-С», 18 пускових установок реактивних систем залпового вогню «Смерч», 18 САУ «Відень», шість важких вогнеметних систем ТОС - 1А «Солнцепек», різні машини для обслуговування, запасні частини та ін. Вартість цих поставок становила близько 1 млрд. доларів. Москва також поставила Баку два дивізіони зенітно-ракетних систем С-300ПМУ-2, ЗРК типу «Тор-2МЕ», 60 транспортних вертольотів Мі-17 та 24 ударних вертольота Мі-35М на загальну суму в 3 млрд. Доларів.

Настільки масовані поставки зброї до Азербайджану викликали природне невдоволення в Єревані, в тому числі і на офіційному рівні, і це при тому, що Росія не припиняла забезпечувати зброєю і Вірменію. Сам факт цих поставок активно використовувався прозахідними групами впливу в Вірменії для системного провокування антиросійських настроїв. Наголос робився на те, що настільки масовані поставки зброї створюють дисбаланс сил між конфліктуючими сторонами в Нагірному Карабасі. Однак, як нам представляється, в цілому військово-політичний баланс між сторонами конфлікту зберігся.

Суть військово-політичного балансу між трьома сторонами нагірно-карабахського конфлікту може бути представлена ​​наступним чином: 102-а російська база на території Вірменії стримує можливе військове втручання Туреччини в разі ескалації конфлікту в Нагірному Карабасі і початку бойових дій на вірмено-азербайджанському кордоні. Ця обставина дає можливість Вірменії концентрувати свої основні сили і засоби на одному - східному, «азербайджанському» напрямку. При цьому сам Азербайджан не може концентрувати всі свої сили і засоби проти Вірменії і Нагірного Карабаху, тому що має потенційні загрози і з інших напрямків, в тому числі з боку Ірану.

Квітнева «чотириденна війна» на лінії зіткнення в Нагірний Карабах підтвердила ту обставину, що між сторонами конфлікту існує військово-політичний баланс, і у військовому плані ВС Азербайджану не перевищують Армію оборони невизнаної Нагірно-Карабахської республіки і ВС Вірменії. Підсумки бойових дій також підтвердили, що азербайджанська армія не здатна на проведення бліцкригу в зоні конфлікту і прорив оборони.

Минулі бойові дії стали поштовхом до гострої дискусії в вірменської пресі, а також в експертних і політичних колах про причини затримки з поставками зброї по російському кредиту в 200 млн. Доларів і про можливе дисбалансі сил на користь Азербайджану. У переважній більшості це були дилетантські міркування, що формувало не зовсім адекватне сприйняття того, що відбувається через «незалежну пресу». Найбільш активні прозахідні угруповання, використовуючи помилки і непрофесіоналізм політиків і частини експертів, навіть змогли організувати антиросійську кампанію в Єревані. Втім, згодом ситуація дещо стабілізувалася, і дискурс перейшов в більш професійне та раціональне русло. Зокрема, протягом минулого літа парламентська більшість і велика частина актуальною опозиції ратифікували угоду «Про створення Об'єднаної регіональної системи ППО в кавказькому регіоні колективної безпеки між Росією і Вірменією», а також підтримали заяву про створення Об'єднаного угруповання військ (сил) збройних сил Вірменії та Росії.

21 вересня 2016 року в честь Дня незалежності в Єревані був проведений військовий парад підрозділів ЗС Вірменії, прикордонних військ, внутрішніх військ поліції і Міністерства з надзвичайних ситуацій. У ньому брали участь і підрозділи 102-ї російської військової бази у Вірменії, до яких російською мовою з привітанням звернувся міністр оборони Сейран Оганян. Під час проходження колони російських воїнів на чолі з полковником Олексієм Науменко перед центральною трибуною диктором на площі Республіки було оголошено привітання: «Слава нашим братам-союзникам!»

Найбільший інтерес у учасників параду і численних гостей викликало проходження бойової техніки, включаючи зразки, недавно надійшли в ЗС Вірменії, - комплекс радіоелектронної боротьби і радіоелектронного придушення «Інфауна», реактивна система залпового вогню «Смерч», зенітно-ракетний комплекс ППО «Бук», оперативно-тактичний ракетний комплекс «Іскандер».

Поява «Іскандерів» справило справжнісінький фурор не тільки серед присутніх на площі, але і серед експертів, а також представників дипломатичного корпусу. На параді був продемонстрований один дивізіон «Іскандерів» в експортному виконанні, тобто з дальністю ураження в 300 км. Причин ажіотажу було кілька:

- по-перше, небагата Вірменія виявилася першою країною в світі, куди був поставлений експортний варіант цього ОТРК. Притому, що серед бажаючих придбати цю зброю є десятки країн, які готові розщедритися на дуже великі суми для його придбання;

- по-друге, знаючи тактико-технічні характеристики «Іскандера», його можливості щодо подолання найбільш насиченою і досконалої ППО, можна сказати, що в регіоні колишнього радянського Закавказзя у Вірменії з'явилося стратегічне, а не оперативно-тактичну зброю;

- по-третє, перша інформація про знаходження на території Вірменії «Іскандерів» з'явилася в пресі ще в 2013 році, але тоді йшлося про те, що цей ОТРК прийнятий на озброєння 102-ї російської військової бази. Тепер же офіційно заявлено, що представлений вид зброї є власність ВС Вірменії. Під час свого розлогого інтерв'ю 22 вересня на телеканалі «Кентрон» прес-секретар Міністерства оборони Вірменії Арцруни Ованесян дав зрозуміти, що поставка «Іскандера» не входить в рамки поставок російської зброї по кредиту в 200 млн. Доларів, при цьому він не оголосив подробиці угоди . Одночасно чиновник, пославшись на військову таємницю, відмовився вказувати чисельність дивізіонів «Іскандерів» в ЗС Вірменії;

- по-четверте, очевидно, що Росія не планує поставляти / продавати «Іскандери» Азербайджану. У цьому контексті слід розглядати відмінність для Москви Вірменії та Азербайджану: перша є військово-політичним союзником, а другий - важливим партнером і сусідом.

Наявність «Іскандерів» у ЗС Вірменії є дуже важливим і потужним фактором стримування в нагірно-карабаському конфлікті, які мінімізують ймовірність ескалації конфлікту і позбавляє ілюзій тих, хто має намір спланувати агресію проти НКР і Вірменії. В цілому парад в День незалежності зняв ряд питань, що хвилювали в останні місяці вірменське громадську думку.

На закінчення відзначимо, що, незважаючи на триваючу в «незалежній пресі» антиросійську кампанію, суспільство переконалося, що Росія як і раніше є одним з гарантів безпеки Вірменії і зробила важливі кроки по нівелюванню деякого військово-технічного дисбалансу, що намітився між сторонами нагірно-карабахського конфлікту.