Казка про бідну жінку і горщик меду

Жила на світі одна бідна жінка. Все було у неї, так ніби нічого. Чоловік любив, то не любив. Знала вона і смак розкоші, але частіше сиділа і на голодному пайку. Озирнутися не встигла, як життя швидко пролетіла. Вкрилися попелом її колись пишне волосся, змарніла груди, потух погляд, та й попа, далі нікуди. Тихо стало в будинку. Діти виросли і поїхали вчитися в великі міста, навіть листів не пишуть. Стала жінка та зриватися на чоловіка, звинувачувати його в своєму нещасті, пиляла його, як колода пилами, а чоловік погоревал-горював та не будь дурнем, завів собі молоду коханку. Поплакала жінка та робити нічого, і змирилася. Села в крісло-гойдалку, приклалася до пляшечки і Дом-2 дивиться, чекаючи кінця своєї сумної повісті. Загалом, доля звичайної жінки в нашому казковому державі. Варто додати ще, жінка та погано бачила, тому що в дитинстві багато читала книг під ковдрою з ліхтариком.
І ось одного разу чоловік поїхав у відрядження в Сиктивкар, чи то пак на Канари з молодою коханкою, а дружина залишилася одна-однісінька. Сіла в крісло-гойдалку і телек дивиться. Справ-делов багато по дому, а робити нічого не хочеться. І раптом чує стукіт у двері тихий. Ніч на дворі. Того дивись лиходії сновигають. Підійшла до дверей вона, човгаючи капцями, в халаті брудному, незачесана вся, чи не прикрашена і питає:
- Хто там?
- Здрастуйте, - відповідає голосок тихенький. - Я мед, тільки дуже хороший.
Відкрила вона двері, бачить горщик стоїть глиняний на тонких ніжках, повний меду бурштинового.
Взяла вона горщик цей, понюхала нектар небесний, та й в будинок забрала.
- Візьму тебе до себе жити! - каже, і щоб ніхто не знайшов, під подушку сховала і по ложечці чайної вранці натщесерце їсть. Їсть-їсть та нікого не слухає. Всім заздрісним подругам від воріт поворот, телевізор продала, а сама на горщик той дивовижний дивиться та намилуватися не може.
- Що ж я робити з тобою буду, коли ти закінчив?
- А ти мене про голову чоловіка свого розбий, а черепушки мої потім зарой в саду своєму під берізкою ламаної.
З'їла вона підлогу горщика вже, як зір раптом повернулася, бачить тепер краще сокола. Шкіра стала оксамитова, ніжна, немов у немовляти. Сивина в скронях розсіялася, груди пружна, немов нова, а в усьому тілі легкість божевільна відчувається, немов мішок картоплі з плечей впав. Перепрала жінка та гори одягу, помила підлогу, зварила борщ. Присіла перед дзеркалом, чепуриться.
- А що хороша я, Медок Іванович? - запитує вона у горщика глиняного, а той муркоче, як кошеня ласкавий, на колінах хазяйки гріється, боками глиняними поблискують.
- Хороша, краше нікуди. А ще краше будеш, якщо змастиш медом там, докуда чоловік боїться торкатися.
Задумалася господиня.
- Чому НЕ намазати то, я не горда!
І намазався вона вся медом, всю ніч намазувати, дочиста горщик вишкребла. А на ранок прокинулася, пішла в душ і обтерла рушником насухо.
У цей час повернувся чоловік з Сиктивкара, засмаглий, з аквалангом. Вже на порозі покрикує, ірод брехливий, на дружину свою недолугу.
- Ну, каже, жіночка, обігрій, нагодуй судженого. Тиждень я під хуртовиною лютою з ведмедями бився, приїхав весь в подряпинах і синцях дивних.
Входить він, як тільки цар ішов до, а сам дивується. Усюди прибрано, на столі скатертину біла, а на скатертини тієї каструля борщу смачного, а біля дружина-красуня писана в плаття розкішному, хустинкою підперезана. Бровки бровками, а в очах ясність полум'я, ясніше нікуди. ... Придивилася вона до нього, насупилася.
І бере горщик глиняний і про голову чоловікові розбиває й примовляє:
- Іди до своїх ведмедям. Ні до чого тобі жінка чесна!
Черепки в різні боки, а чоловік бігом біжить, тільки п'яти виблискують. Акваланг забув, та ще наплаватися ...
Зібрала черепушки жінка та глиняні і закопала в саду своєму, під берізкою ламаної, як горщик велів їй. Копає, так сльозинку упускає по горщику глиняному. Але раптом диво дивне, диво дивне! З землі фонтан чорний б'є, мало не до неба бризками. Та такий фонтан, що всім запам'ятається. Під'їхали люди знатні, чоловіки вчені і сказали, що нафта це сама, що багаті землю російську. Тут і казочці кінець, а хто слухав - молодець.

рецензії