Коротка біографія Юрія Андропова

Андропов Юрій Володимирович (1914-1984), радянський державний і партійний діяч.

Народився 15 червня 1914 р станції Нагутская Ставропольського краю в родині залізничника.

Після закінчення технікуму водного транспорту працював секретарем комсомольської організації судноверфі в Рибінську.

У 1939 р вступив в партію. Був 1-м секретарем Ярославського обкому ВЛКСМ, потім 1-м секретарем ЦК ВЛКСМ союзної Карело-Фінської республіки, створеної після війни з Фінляндією (1939-1940 рр.). У 1951 р Андропова перевели в Москву на роботу в Міжнародний відділ ЦК КПРС, де він працював під керівництвом М. А. Суслова, майбутнього головного партійного ідеолога.

Кар'єра Андропова розвивалася блискуче. У 1953 р він став послом в Угорщині. Незабаром угорці зробили спробу вирватися з соціалістичного табору. Андропов відправляв в Москву шифровки з вимогою негайно ввести війська в повсталий Будапешт. 1 листопада 1956 радянські танкові колони перейшли угорський кордон. Повстання було придушене. У березні 1957 Андропов очолив відділ ЦК по зв'язках з комуністичними партіями країн соціалістичного блоку. Він почав наближати до себе обдарованих вчених, аналітиків, публіцистів, забезпечуючи їм в рамках суворого комуністичного режиму можливість творчої діяльності.

У 1967 р Андропова призначили головою КДБ. При ньому всередині відомства було створено спеціальний П'яте управління для контролю за інтелігенцією і боротьби з ідеологічними диверсіями. У тому ж відділі працювала і група в складі 20 осіб, яка розробила методику боротьби з терором. Пізніше з ініціативи Андропова були сформовані спеціальні загони «Альфа» і «Вимпел», завданням яких стало знищення терористів і звільнення заручників.

У 1973 р Андропова обрали членом Політбюро. У грудні 1979 року він, обговоривши ситуацію в Афганістані, разом з Л. І. Брежнєвим, Д. Ф. Устиновим, А. А. Громико і М. А. Сусловим приймав рішення про введення в цю країну радянських військ.

Андропов заздалегідь готував команду однодумців, в яку входили Н. І. Рижков, М. С. Горбачов, Є. К. Лігачов, Е. А. Шеварднадзе, В. А. Крючков. Тому після смерті Брежнєва (10 листопада 1982 г.) Андропов легко став Генеральним секретарем ЦК КПРС. На цій посаді він пробув лише 15 місяців (помер 9 лютого 1984 року в Москві), однак залишив помітний слід в суспільній свідомості.

В області зовнішньої політики йому не вдалося досягти успіхів. Як і раніше жевріла війна в Афганістані, не давали результатів переговори з США і країнами Західної Європи. Основна відмінність ери Андропова полягала в гаслі: «Зміцнювати дисципліну! Наводити порядок на виробництві та в побуті! »

У поняття «порядок» вкладалася і боротьба з хабарництвом. Було заарештовано чимало високопоставлених чиновників з партапарату республік, різних господарських органів. Почалося судове переслідування наближених і родичів колишнього генсека: Н. А. Щолокова, Ю. М. Чурбанова, Г. Л. Брежнєвої. Серед населення такі заходи знаходили широку підтримку. Воскресла віра в «тверду руку».

З політичною спадщиною Андропова люди пов'язували останню спробу держави поліпшити життя радянських громадян.