ковчег Завіту

від перекладача:

У найбільш популярною формулюванні, висунутої в XIX в. німецьким вченим-Біблеїсти Ю. Вельгаузеном [4], документальна гіпотеза припускає чотири документа: Яхвист (J, ньому. Jehovist), Елогіст (E, ньому Elohist), Жрецький кодекс (P, ньому. Priesterkodex) і Второзаконня (D, лат. Deuteronomium).

Джерело Яхвист (J): гіпотетично написаний в 950 р до н.е. в південному Юдейськім царстві.

Джерело Елогіст (Е): гіпотетично написаний в 850 р до н.е. в північному Ізраїльському царстві.

Джерело Второзаконня (D): гіпотетично написано в 600 р до н.е. в Єрусалимі в період релігійної реформи.

Джерело Жрецький кодекс (Р): гіпотетично написаний в 500 р до н.е. Коенами (єврейськими священиками) у вигнанні в Вавилоні.

для більш детального вивчення Документальної гіпотези:

На час падіння Північного царства в 722 р до н.е., багато біженців з Ізраїлю (які можуть бути розглянуті як члени інших десяти колін, якщо хтось бажає дивитися на це саме так), бігли на південь, в сільськогосподарську горбисту місцевість іудеї. Мабуть, серед них, були священики-пророки Шіло, які були ворогами Єзавелі - несли з собою свій документ E. Саме в цей момент, E був приєднаний до J, ймовірно, одним з членів Ааронового священства в Єрусалимі, в рамках програми царя Єзекії для зміцнення своєї влади.

Скориставшись ситуацією, представленої йому після знищення Ізраїлю і придбання деякої частини населення і її священиків - Єзекія вирішив, що хоче об'єднати населення і централізувати все. Він збирався стати новим Давидом. Він збирався об'єднати всіх людей в одне ціле, і частина його плану на об'едіненіe, очевидно, включала психологічне єдність релігії. Уроки толерантності Омрі для різних груп і їх переконань, очевидно, загубилися при Єзекії. Або ж він був по нстоящее і дійсно під контролем духовенства.

Це був важливий момент, при якому був створений документ P і було встановлено поділ священичого статусу. Священики Аароніти зайняли більш високе положення, а священики Шило - предполагаемиe нащадки Мойсея - знизилися до підневільного статусу, який їм анітрохи не подобався. Документ P був редакторським тлумаченням Ааронового священства комбінованого JE документа. Хоча вони і не могли видаляти історії в J і Е (загальне надбання народу), які відображають неприязний погляд на Яхве, історію, і, особливо, Аарона, вони використовували їх розумним способом, який заклав пізніше основу для повного і остаточного введення контролю Яхве. Документ P прагнув прославити Яхве вище інших богів, які були невід'ємною частиною оригінальних історій, і з нього, природно, могли бути видалені будь-які похвальні згадки про них, хоча, як зазначалося, самі історії не могли обійтися без них.

Автором текстa Р був хтось, хто знав тексти J і E. Текст P був не просто схожий на J і Е, і там було не просто багато дублетів з J і Е, він був написаний як наступний за J і Е, що дає власну версію цих історій. Ясно, що він був написаний, щоб зайняти місце J і Е, і, цілком ймовірно, що J і Е були придушені під час презентації Р.

Мало того, що P нaчінается з історії створення та історії потопу як J і Е, документ P переходить до основних питань завіту Авраама, виходу з Єгипту, і завіту на горі Синай. Він звертається до всіх видів певних речей, які представлені в текстах J і E. Є більш ніж двадцять п'ять випадків параллельниx оповідань, які були явно не призначені для поєднання з J і Е, як це було зроблено більш пізнім редактором. Що ще більш характерно, що хоча подібності і кричущі, але відмінності ще більш красномовні. Питання, яке ми повинні задати полягає в наступному: чому автор P вважав, що треба було написати нову версію, коли він виразно мав на руках J і Е?

Перш за все, ми повинні враховувати сказане в J і Е, що істотно відрізняється від Р. Народ північного царства мав давню традицію походження від самого Мойсея. Їх документи показують Аарона в дуже поганому світлі, як священика Золотого Тельця, і чия сестра Міріам, була вражена хворобою, тому що вона критикувала дружину Мойсея. Північне царство, мабуть, чи не поклонялось богу, який вимагав жертвоприношень. Вірування північного царства виділяють пророків вибраних богами, а не по родоводу духовенства.

У чистому сенсі, створення цієї частини тексту, в першу чергу є політичним, так само, як і створення християнської теології в першу чергу має політичну ідеологію. І те й інше було розроблено для того, що б підкреслити ті речі, які роблять суб'єктів царства схильними контролю і панування.

Єзекія зробив ліквідацію всіх форм релігійної практики, крім санкціонованого поклоніння в храмі Єрусалиму. Було встановлено жорстке релігійне управління, це означало, що всі місця поклоніння іншим богам і навіть Яхве, за межами храму, повинні були бути знищені. Ці місця богослужіння називалися високі місця. Вони були усунені, і централізована релігія під контролем Левітів в Єрусалимі стала законом в світських термінах. За фактом, закон Яхве став законом країни. Як уже зазначалося, правлячими Левіт на той момент були Левити Аарона.

Для того щоб зрозуміти сенс цього, потрібно зрозуміти, що робилося на цих високих місцях і чому. Функція жертвопринесення в близькосхідному світі була не просто безглуздим вбивством тварин, вона була здебільшого ритуалом вбивства тварин для їжі, і частина цього пропонувалася будь-якого з безлічі богів. Сенс був у тому, що якщо людина хотіла їсти м'ясо, він повинен був розуміти це як позбавлення життя, і такий акт був священним, він виконувався в установленому порядку призначеною особою - священиком, який також виходило порцію.

Таким чином, дія цієї постанови було таким, що, якщо люди хотіли мати баранину на вечерю, вони більше не могли приносити жертву будинку або в місцевому високому місці. Потрібно було возити своїх овець в Єрусалим, де був конклав Левітів. Це, звичайно, означало, розміщення чималої економічного контролю і влади в руках дуже небагатьох людей. У той же час, Левити Аарона, які писали текст цієї нової Тори, подбали додати конкретні жертвопринесення Яхве крім простого ритуального вбивства для свого обіду. Це гарантувало збагачення духовенства за рахунок людей.

Проте, сам цей момент прагнення централізувати релігію в той проміжок часу, і написання документа Р веде до однієї з найважливіших доказів щодо передбачуваного існування Храму Соломона в Єрусалимі.

Річ у тім, одним з центральних протиріч в Біблії з точки зору дослідження внутрішніх свідчень документів, для того, щоб визначити, хто написав що і коли, був період, в якому виник документ P. Вже давно визнано, що J і Е, прийшли з більш раннього періоду - двох царств Іудеї і Ізраїлю (в 8 і 9 століттях до нашої ери).

Майже загальновизнано, що D був написаний за часів Йосії (з середини до кінця п'ятого століття до нашої ери), і ми побачимо це далі. Але, з'ясувати хто написав документ P було дуже важкою роботою. І, насправді, P є найбільшим з джерел, будучи розміром як три інші разом узяті.

Документ P включає в себе історію творіння в першому розділі Буття. Він включає космічну версію історії потопу, версії, в якій вікна небес і джерела безодні відкриваються щоб затопити світ. Це історії Авраама, Якова, Виходу, і путешествіe по пустелі, більшість з яких дублети історій J і E. Він також містить величезний звід законів, що охоплюють близько тридцяти глав Виходу і Чисел і ВСЕ книги Левітів. Таким чином, це важливе питання тут, який ми не можемо просто замовчувати!

У 1833 році Едуард Ройсс (Eduard Reuss) читав лекцію своїм студентам в Страсбурзі. У цій лекції він заявив, що біблійні пророки не звертаються до священичого закону, т.к вони не цитують частина Біблії P, і не створюється ніякого враження, що вони навіть знайомі з нею. З цього спостереження, Ройсс прийшов до висновку, що закон був пізніше пророків. [1] Звичайно, Ройсс боявся говорити про це публічно і чекав сорок шість років, перш ніж опублікувати монографію на цю тему в 1879 році. В той момент, один з його хоробрих студентів продовжив ідею ще далі, опублікувавши свою власну роботу з цього питання.

Цим студентом був Карл Граф (Karl Graf). Будучи прихильником переконань Рейсса, що закон був пізніше пророків, він став шукати текст для підказки. У той час було вже прийнято, що D був написана після J і E, і що це було за часів Йосії, тому Граф припустив апріорі, що P мав бути написаний після того часу, де то в період Другого Храму. Це було частиною тієї думки, яке було синтезувати пізніше Веллгаузеном (Wellhausen), який стверджував, що розробки правової та ритуальної системи і централізація священічества були більш пізнім розвитком в житті ізраїльтян, десь в кінці біблійного періоду.

Існувала одна серйозна проблема з цією точкою зору, що P був написаний після вигнання священства: Храм ніколи не разу не згадується в документі P. У документі P, Яхве ніколи не доручав Мойсеєві сказати народу будувати Храм. Немає жодного закону в P, який вимагає наявності Храму. Більш того, навіть якщо P каже про Ковчег Завіту, вівтарі, херувимах, Урим і Туммім і інших священних атрибутах поклоніння, все одно немає жодної єдиної посилання на Храм [2].

Рішення Карлом Графом проблеми зниклого Храму було таке, що Храм був неодноразово згаданий як оселя (церковна лавка). Скинія була наметом для зборів, яку Мойсей звів в пустелі для розміщення Ковчега Завіту. Про це згадується в документі E тільки три рази, але в J і E він не згадується взагалі. P, з іншого боку, згадує про це більше двохсот разів! Більш того, P дає детальну інформацію про її матеріалах, конструкції і законах, що відносяться до неї. Це звичайний елемент історій в P, де все зібрання людей проходять в скинії. Коротше кажучи, Скинія має важливе значення в документі P.

Таким чином, рішенням Графа було те, що Скинія ніколи не існувала, що це була фантазія, складена в період Другого Храму, тому що автор хотів створити кодекс законів в інтересах священиків Храму, і потребував давнини і авторитеті Мойсея, щоб затвердити Храм як заміну скинії.

Таким чином, Граф вирішив, що Скинія була створена навмисно і брехливо, щоб передати свої повноваження Храму, який поновлений в період Другого Храму, після вавилонського полону, і перевести ковчег від шатра до Храм, і закони, які вимагали наявності скинії, тепер вимагали наявності Храму . Таким чином, він запропонував, що священицьке Скинія була літературної і юридичної фікцією, створеної автором документа P в період після вигнання, щоб підтримати відновлення Храму в період Другого Храму.

Отже, ми знову помічаємо те, що вже було у Вельгаузена (Wellhausen). Як тільки він прийняв теорію Ройса (Reuss), що закон був створений пізніше пророків, і теорію Графа, що Скинія була не більше ніж символом для Храму, він зміг припустити, що в документі P ця централізація релігії була затребувана, як це було у часи D, але розумілася вже як існуюча. Він заявив, що закони та історії P приймають централізацію як само собою зрозуміле.

У списку різного виду жертвоприношень документа P є одне, зване жертва гріха, і одне, зване жертва провини. Такі жертвопринесення не згадуються в J, E, або D. Вельгаузена розсудив, що було б логічно, що жертви гріха і провини повинні були бути засновані після вигнання, коли народ відчував себе винуватим, вважаючи, що їх вигнання було покаранням за їх гріхи.

У списку свят P є свято, яке відоме тепер як Осінній Новий рік, або Свято Кущів ** Свято Шатров **, і наступний за ним через десять День Очищення. Ці свята не згадуються в J, E, або D. І, оскільки ці два свята пов'язані зі спокутою гріха, Вельгаузена каже, що це доводить те, що вони були частиною періоду Другого Храму, коли Ізраїль був занурений в почуття провини, і що їх невіра в Яхве привели до руйнування царства і їх вигнання до Вавилону.

Інший доказ, прийняте Вельгаузеном як демонстрація того, що P був написаний після вигнання - питання Єзекіїля. Єзекіїль був священиком Аарона, який був засланий в Вавилон (ми незабаром обговоримо це), і саме там він написав свою книгу, яка носить його ім'я. Книга Єзекіїля написана стилем і мовою, який помітно подібний таким документа P. Є цілі уривки у Єзекіїля, які майже слово в слово є витягами з P. У документі Єзекіїль, автор заявляє, що в майбутньому тільки певні Левити можуть бути священиками. Всі інші не мають права священства через їх минулих гріхів. Тільки ті Левити, можуть функціонувати як священики, хто є нащадками Садока. Садок був священик Ааронід у Давида. І тим самим, за словами Єзекіїля, тільки священики Аароніди від Садока легітимні, всі інші виключаються.

Крім того, з документа P абсолютно ясно, що тільки Аароніди є священиками в будь-якому контексті. P просто не визнає нащадків Мойсея (священиків Шило) як законних священиків. Таким чином, Вельгаузена вирішив, що P був написаний за часів Другого Храму, коли священики Аарона прийшли до влади, приймаючи пророцтво Єзекіїля як своє натхнення. У цей момент часу, конкуренція між священицькими сім'ями закінчилася. Аароніди перемогли і один з них написав Тору Мойсея, яка відображає їхні перемогу.

Це був хороший аргумент. Але, як каже Фрідман (Friedman): "це було логічно, послідовно, переконливо і неправильно." [3]

Ройсс був неправий з початку спору, так як ясно, що пророки цитували P, найбільш помітним з них є Єремія. Справа в тому, здається так, що Єремії біса подобалося гратися з документом P і змінювати його мову спритними способами. Також можна знайти, що Єремія заперечує Ковчег Завіту в спотворенні мови документа P. Схоже, Єзекіїль також досить добре знає документ P. Читач може побажати звернутися до Фрідману (Friedman) за списком порівнянь.

У 1982 році Аві Гурвіц (Avi Hurvitz) з Єврейського університету в Єрусалимі показав, що P написаний на більш ранній формі івриту, в порівнянні з роботою Єзекіїля, тому ідеї Вельгаузена, що P був написана після Єзекіїля, було завдано ще один удар. П'ять інших вчених в останні роки, виявили додаткові мовні свідоцтва того, що велика частина P написана на біблійному івриті часів до вигнання до Вавилону.

Суть в тому, що Ройсс був неправий, Граф був неправий, і Вельгаузена був неправий. Але, будучи неправі, вони в кінцевому підсумку виділили найважливіший елемент свідоцтва дечого зовсім іншого: питання скинії. Ця Скинія ставить нас віч-на-віч з питанням: коли перший храм - знаменитий Храм Соломона - був дійсно побудований в Єрусалимі, якщо він був побудований взагалі?

Єрусалим розкопували знову і знову, і особливо інтенсивними були дослідження останків періоду бронзового і залізного століть в 1970-х і 1980-х роках під керівництвом Ігаля Шило, з Єврейського університету, що велися в місті Давида, джерелі міського ядра Єрусалиму.

Дивно, як вказав археолог Давид Уссішкін (David Ussishkin) з Тель-Авівського університету, польові роботи там і в інших частинах біблійного Єрусалима не змогли забезпечити значні докази існування в 10-м столітті. Мало того, що відсутні будь-які ознаки монументальної архітектури, а й відсутні навіть прості черепки глиняного посуду. Деякі вчені стверджують, що пізня масивна будівельна діяльність в Єрусалимі знищила всі ознаки раннього міста. І все ж розкопки в місті Давида виявили вражаючі знахідки з середнього бронзового століття і більш пізніх століть залізного віку, але тільки не десятого століття до нашої ери. Найбільш оптимістичною оцінкою цього негативного свідоцтва є те, що в десятому столітті Єрусалим був дуже обмежений у розмірах, можливо, не більше, ніж типова гірська село. Це також відповідає схемі решті Іудеї в той же період, до складу якої входили тільки близько двадцяти невеликих сіл з кількома тисячами жителів, багато з яких кочують скотарі ... [4]

До 7 століття до нашої ери, Єрусалим, нарешті став порівняно великим містом, де домінував Храм Бога Ізраїлю, який служив єдиної національною святинею. Але це був Другий Храм, який був побудований в результаті бачення знаходяться в неволі і повернулися з вигнання людей з Вавилону.

Священство, яке повернулося з Вавилона розробило Біблію ЯК історію, щоб зібрати розсіяних, виснажених війною людей разом, і щоб довести їм, що вони пережили потрясіння історії під прямим втручанням Бога. Славна епопея єдиної монархії - як історії патріархів і саги Виходу і завоювань - блискуча композиція, яка вплела стародавні героїчні сказання і легенди в послідовне і переконливе пророцтво для народу Ізраїлю в сьомому столітті до нашої ери.

Детальна теологія булу розроблено з метою підтвердження зв'язку между спадкоємцямі Лінії Давида и частиною Всього народу Ізраїлю. Відповідно цієї сфабрикованої історії, Давид був першим для викорінення огидного впливу "інших богів." Давид, будучи відданим і вірним Яхве, отримав завдання завершити роботу, не закінчену Ісуса Навина, роботу завоювати всю іншу частину Обітованої Землі і створити славну імперію над усіма величезними територіями, що були обіцяні Аврааму! Це були, по суті, політичні амбіції священиків у владі, а не достовірна історія. І так, славна історія про Давида і Соломона і їх чудовому ковчезі була створена, щоб надихнути маси. Ми, звичайно, думаємо, що ці історії були засновані на більш древніх моделях, але одне ясно, що Великий Цар Соломон, ким би він не був в оригіналі, чи не був царем Ізраїлю, або послідовником Яхве.

З пошуків окремого, ясного згадки про існування великого храму в Єрусалимі під час розглянутого періоду, що може бути перевірено археологічно, я повернулася з порожніми руками. Навіть Фінкельштейн (Finkelstein), цитований вище, як би пропускає це питання. Він каже, що в 7 столітті до н.е. Єрусалим був порівняно великим містом у владі Храму Яхве.

"Якби це було так, то в документі P не було б зосереджено стільки уваги на скинії. Здається, було досить легко вкладати слова в уста Мойсея заднім числом, ця проблема не ставила священиків в глухий кут. Так чому приділяється стільки уваги скинії?

Вони могли б уникнути проблеми Скинии взагалі, зробивши так, щоб Мойсей сказав: коли ви прийдете туди, розкладіть намет і побудуйте Храм. Але, з якихось причин, цей варіант не пройшов. Цей Шатер Зборів був явно тим, що документ P прагнув встановити в якості елемента великого значення для людей. З якихось причин, це потрібно було підкреслити, і цей історичний статус як єдину законну скинії, очевидно, було необхідно встановити вище всіх інших подібних наметів. Ми знайшли кілька нових речей в документі P, які, очевидно, були новим спотворенням чогось, що було загальновідомо і прийнято людьми, і що вимагало конкретних переробок в інтересах священиків.

По-перше, у нас є новий Свято Осені, який раніше був відомий як Свято Кущів. Далі, у нас є дуже конкретна сама Скинія. Нарешті, ми знаходимо очевидну причину чому ця оселя повинна бути єдино законною: це об'єкт, який знаходиться всередині скинії - Ковчег Заповіту!

Всі номери Скинию в документі P припускають, що це був об'єкт величезної історичної цінності, оскільки він був зібраний під керівництвом самого Мойсея. Документ P описує його як святиню, де знаходився Ковчег Завіту, скрижалі, Урим і Туммім, і херувими. Документ P каже нам, що Скинія була зведена з цінних порід дерева, золота, міді, вовни і лляної тканини із золотою, червоною і пурпурний забарвленням і покрита червоною шкірою.

Хоча оселя повинна була знаходитися в Шило з Ковчегом всередині її, (відповідно до тексту P), в документі Е північного царства, володінь священиків Шило, жодного разу не згадується про ковчег! За словами тексту Е, Шатер Зборів був найважливішим знаком Божої присутності. У наметі був Бог, а не ковчег. І ясно, що було багато інших Шатров Зборів.

Документ J, з іншого боку, зазначає, що Ковчег був дуже важливий для синів Ізраїлевих, коли вони вирушили в Землю Обітовану. У книзі Чисел, Ковчег, як сказано, несли попереду перед народом, коли вони подорожували. Інший текст J виділяє Ковчег як військової зброї; з ідеєю, що неможливо бути успішним у військовій справі без нього. І потім, звичайно, в нотатках тексту J про Храм Соломона, ми знаходимо, що Ковчег був найважливішим об'єктом в ньому. Не повинно бути дивним, що Шатер Зборів ніколи не згадується в документі J !!

Звичайно, це приводить нас до невеликої проблеми. Якщо царство Омрі було міфологізованих / історично-редагувати єврейським Царством Соломона, і вони не знали про ковчег, і існує явне свідчення того, що в Єврейському Царстві ніколи не існував Храм Соломона, де міг розміщуватися ковчег до часів Єзекії, тоді звідки виникла ідея ковчега? Що таке був реальний Храм Соломона? Добре, ми повернемося до цього. А поки ми тільки повинні зрозуміти, що, через міфологізації історії та історізацію міфу, тут відбувається досить серйозний показ фокусів. Намети, які раніше використовувалися для конкретних цілей, в даний час усунені, і процес централізації починає зосереджуватися на одному наметі, і тільки на одному. Легітимізація цього намету заснована на її використанні в якості будинку ковчега, і історичне тло для такого використання шатра створюється в документі P.

Як би Шатер Зборів було змарновано в стародавні часи, і що б не був Ковчег Заповіту, цікаво відзначити загальний уклад документа J - людей ковчега - більш збалансований в ставленні до жінок. Документ E, від священиків Північного Царства, людей шатра, був досить чоловічим в поглядах і зосереджувався на чоловічих персонажів, і по суті, без таких героїнь як Тамар з книги Буття 38. Не дивно, що Єзавель вигнала їх стусанами!

Говорячи про Єзавелі, друге від останнього згадки про ковчег в Біблії знаходиться в 2 книзі Хронік, 8:11 [5], де він згадується в зв'язку з Соломоном і його дружиною, дочкою фараона.

Соломон привіз дочку фараона з міста Давидового Міста до дому, який він побудував для неї. Він сказав: Моя дружина не буде жити в будинку Давида, царя Ізраїлю, тому що це святе місце в яке прийшов ковчег Господа.

Передостаннє згадка про ковчег знаходиться також у 2-й Хронік, 35: 3:

Для Левітів, наставників усього Ізраїля, і святиx для Господа, він сказав: Поклади святий ковчег в будинок, який Соломон син Давида, цар Ізраїля побудував, не буде більше тягаря, який лягає на ваші плечі. Тепер служи Господу Богу твоєму, і Його народу Ізраїлю.

Незабаром ми обговоримо авторство книги Царств, але давайте просто скажемо, що тут авторство книг Хронік відображає мову і інтереси священиків Аарона. Більш точно, вони звеличують Єзекію, що вказує на період часу, коли був виготовлений текст P.

Остання згадка в Біблії про ковчег є глузливим, як я б сказала, в вигляді коментаря Єремії, який пише:

«І буде, коли ви розмножитеся і розплодитеся на землі, в ті дні, говорить Господь, не скажуть уже:" ковчег заповіту Господнього "; він і на гадку не спаде, і не згадають про нього, і не будуть приходити до нього, і його вже не буде. »(Іер.3: 16)

Це, безумовно дивний відмова, від, просто, найважливішою речі в історії єврейського народу! (Принаймні, згідно з Біблією). Ми скоро побачимо, чому у Єремії було таке ставлення до ковчегу. Але, справа в тому, що він чітко говорить про це в термінах, які показують, що він був зламаний або його необхідно зробити ще раз. Майже напевно, це говорить про те, що вавилоняни знищили Ковчег, який існував на момент Іудейського царства, разом з усім іншим.

Що дивно, це натяк на те, що він не мав достатнього значення для них, щоб навіть забрати його з собою, або він був би згаданий в об'єктах, які були конкртено названі як взяті з храму. А для тих, хто хотів би думати, що відсутність згадки вказує на якусь велику таємницю або змова, дозвольте мені зазначити, що всі численні вигадані історії, які існують в Біблії мають одну мету: роздути важливість Яхве. Вони роблять це за допомогою всього і вся, як уроки, щоб заганяти людей Яхве в лад. Якщо був якийсь спосіб взагалі використовувати втрату ковчега, щоб викликати почуття провини, я думаю це мало місце. Те, що здається очевидним, що заміщений ковчег був усім, що існувало в іудаїзмі в якийсь момент в історії. Таким чином, під час вигнання, втрата цього замещенного ковчега не було чим то важливим.

Здається, що коли ковчег був більше не потрібний в якості основного елемента, узаконює тільки одну Скинию, і щоб змінити сприйняття людей, він був виключений, як важливий елемент. Ідея, що він був узятий бігли євреями в Єгипет, а потім в Ефіопію, це інший відволікаючий маневр. Є кілька ковчегів, заявлених як достовірні оригінали. Один з них знаходиться в Аксуме, в Ефіопії. Цей об'єкт був шанований протягом століть, розміщений у спеціальній каплиці, зі священиком, чиє життя присвячене збереженню каплиці і її території. Здається досить цілком очевидним, що якби Ковчег в Аксуме був справжнім, то ізраїльська влада пішли б на все, щоб претендувати на нього і отримати його. Незважаючи на численні чутки, нічого подібного ніколи не відбувалося.

Але, знову ж таки, давайте згадаємо, що навіть якщо ковчег, який був присутній в момент вавілонського руйнування був просто репрезентативним об'єктом, це, як і раніше, грунтується на деякому реальному об'єкті, який існував в деякій іншій точці в часі і просторі, і історія була міфологізована, і потім знову представлена ​​як історичний факт. Тим не менш, це все, ще один удар по шукачам Ковчега Завіту під Храмом Соломона в Єрусалимі!

Повертаючись до Першого Храму, відзначимо згадка Фінкельштейна (Finkelstein), що свідоцтва про зруйнування Єрусалима, в цілому, явно присутні в археологічних шарах, і це безперечно показує насильство і грунтовність, з якою місто було стерте з лиця землі, але немає конкретної згадки про храмі. Це не означає, що він не був побудований в Єрусалимі, коли одного разу, просто Соломон хоч не ставив його, і він не був побудований в 10-м столітті до нашої ери. І питання про те, існувала чи ні Храм Яхве в точній контексті за часів Єзекії, коли писався документ P, є проблематичним.

Найбільш виразно здається, що храм існував в момент руйнування Північного Царства. Один ключ до розгадки це посилання на «відновлення» Єзекії Храму, як частина його реформ. Замість того, щоб відновлювати Храм Яхве, він міг відновити і реконструювати Храм іншого бога в Єрусалимі, і заявити, що це храм Соломона, хоча насправді це не так. Так, обґрунтування Скинии як тимчасового будинку для ковчега, а потім передача цього будинку в очищений Храм могли мати сенс.

Автор документа P каже про Храм Соломона, і предметах, які зберігалися там, але ні одна з тих речей, не присутній у Другому Храмі, і вони не розглядаються як важливі. Це ще один пункт на користь написання документа P до періоду Другого Храму. Чому автор говорить про речі, які вже не існують, як ніби вони існують, навіть якщо у нас є певне уявлення про те, що їх затверджується існування було навмисної заміною однієї ідеї на іншу? Більш того, як ми вже відзначали, дивовижне мовчання Біблії про долю Ковчега, за винятком короткого зауваження Єремії.

Ковчег має смертельну репутацію. Дотик до нього, як передбачалося, було смертельним. Після битви, 50000 філістімлянскіе солдатів необачно розбили свій табір, залишивши Ковчег розкритим, і всі померли уві сні. Їх цар відразу наказав, щоб його запечатали і відправили назад ізраїльтянам. Носій Ковчега спіткнувся і торкнувся його, і був негайно убитий. Двоє людей з оточення Мойсея заглянули всередину і були вражені на смерть. Мойсей потурбувався, щоб вони були поховані в пустелі далеко від табору. Деякі стверджують, що це означало, що Ковчег був радіоактивним або був якимось видом технологічного устрою. Це безумовно, що, якби він був настільки потужним об'єктом з військової точки зору, тоді б було б зазначено, що його також використовували проти вавилонян. Нездатність Ковчега здобути перемогу над Навуходоносором, або винесення ковчега, що згадується в старих історіях як несе загибель того, хто посміє доторкнутися до нього - все це могло бути розказано, якби такі події відбулися насправді.

Але вони не були розказані, і не відбувалися. І це можливо було причиною мовчання про об'єкт згодом. В кінцевому рахунку, єдині історії, що є у нас, про фактичне використання або помітних дій ковчега, з історізірованних міфів чи міфологізованість історії, що ведуть нас до часів задовго до вигнання, влаштованого ассірійців, або відведення народу в Вавилон. Це змушує задатися питанням, про руйнування Північного Царства Хазаїлом. Напевно, якби ковчег був присутній там, це зробило б Омрідов непереможними з військової точки зору. Крім того, якби, звичайно, Азаїл захопив ковчег, це було б згадано де-небудь. Так багато було створено, завдяки ковчегу, а потім знищення, незважаючи на наявність ковчега. Що могли сказати священики? - Це не спрацювало, і краще просто забути, ніж всі люди будуть питати, чому.

На той момент, автори Біблії, так близько за часом до подій, просто не могли висувати такий вид нісенітниці, і вони навіть не намагалися. Більш того, ясно, що їм більше не потрібен був ковчег за часів Другого Храму, так що йому було просто дозволено зникнути в небуття, як красива історія великих і славних предків. Знову ж таки, я вважаю, що це було засноване на деяких зернах давньої істини, але з'ясувати, що це було, чи є, буде не так просто, як багато мисливців за Ковчегом в наш час хотіли б змусити нас думати. Одне представляється очевидним: не було храму Соломона в Єрусалимі, і не було Ковчегу Заповіту в будь-якому храмі, що був там. Таким чином, ми можемо відмовитися від розповідей про Ковчег в Аксуме або Ковчегу під Храмом, витягнутому тамплієрами або римським імператором Титом.

Проте, людина, яка написала P, розмістив конкретну Скинию - Шатер Зборів з Яхве, втіленим в ковчег, в центр релігійного життя Ізраїлю ще від Мойсея, і на віки віків в майбутнє, і це приводить нас до висновку: P повинен був бути написаний до D, так як закони по всьому документу P кажуть, що жертвування та інші церемонії повинні проводитися при вході в скинію і ніде більше, і що цей закон назавжди. Це також демонструє, що Скинія була центром поклоніння в Єрусалимі, до того як якийсь храм був або побудований, або очищений, і що це, ймовірно, сталася під час Єзекії.

Фрідман вважає, що Скинія була пізніше поміщена в Святая Святих Храму в Єрусалимі, під розправлені крила херувимів. Але як ми бачимо, до теперішнього часу, немає ніяких археологічних свідоцтв про існування храму розмірів Храму Соломона в Єрусалимі. Таким чином, нам залишається зробити висновок, що або був використаний менший храм, або що Скинія - намет, була всім, що коли-небудь було до періоду Другого Храму.

В історіях про безумовно єврейському Царя Соломона, ким, як ми тепер підозрюємо був Ахав, асимільований з ще більш старим архетипом, йдеться:

І понесли ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі [6].

Йосип Флавій, єврейський історик, також пише, що Скинія була внесена в Храм, але він також зазначає, що він отримав свою містичну інтерпретацію Скинии від Філона Олександрійського. У будь-якому випадку, все це змушує нас поставити питання: що за діяльність відбувалася в скинії Зборів до того, як його навмисно вибрали місцем знаходження ковчега? Навіщо намет мав бути перенесений в храм, крім як з метою зміни його функції?

Що ж стосується руйнування Храму в Єрусалимі, Псалом 74: 7 посилаючись на цю подію говорить:

Вони зрадили твоє святилище вогню, вони дотла осквернили Скинию імені твого.

Проте, пропонується на підставі аналізу тексту [7], що псалми 50 і з 73 до 83 були написані між 730 і 720 р до н.е. для святкового богослужіння в північному святилище в Бет-Ел та прийняті з маргінальними поправками в Єрусалимі після цього. Таким чином, або цей вірш про спалену і спаплюжений Скинии відноситься до більш ранніх подій, до падіння північного царства, або він був доданий в святковий гімн після падіння Єрусалима. У першому випадку, можна припустити, що Скинія, яка була створена як Скинія в Єрусалимі була лише створенням цього часу, або знову ж таки, що там взагалі не було Храму, до періоду Другого Храму.

[1] Friedman, op. cit., p. 162.

[2] Ibid., P. 163.

[3] Ibid., P. 167.

[4] Finkelstein, op. cit., p. 2001,

[5] Відмінні цифри для всіх езотериків!

[6] The Bible, 1 Kings 8: 4; 2 Chronicles 5: 5.

[7] Goulder, Michael D., Псалми Асафа і П'ятикнижжя (Sheffield Academic Press 1997).