Луценко Юрій

1. родина, сім'я
2. Утворення
3. Кар'єра
4. Кримінальне переслідування
5. Політична діяльність після звільнення, євромайдан і повернення у владу

родина, сім'я

Народився 14 грудня 1964 року в місті Рівне. Батько - Луценко Віталій Іванович перший секретар Рівненського обкому КПРС, потім народний депутат України, секретар ЦК КПУ. Мати - Жук Віра Михайлівна ветеринар.

Дружина Ірина Луценко - народний депутат Верховної Ради скликання від фракції БПП. Два сина: Віталій (1999 р.н.) і Олександр (1989 р.н.) - півтора місяці служив в зоні бойових дій на Донбасі, брав участь в боях за Донецький аеропорт. Є брат - Сергій Луценко.

Утворення

У 1989 році Юрій Луценко закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю "інженер електронної техніки".

У перерві між навчанням в 1984-1986 рр. відслужив в армії в полку урядового зв'язку.

Кар'єра

З 1989 по 1994 рік працював майстрів ділянки, начальником техбюро цеху, головним конструктором Рівненського заводу "Газотрон".

У 1991 році вступив в Соціалістичну партію України. З 1994 року - заступник голови Рівненської облради, з 1996 року - начальник управління економіки Рівненської обласної державної адміністрації. У 1996-1998 рр. - секретар Політради Соцпартії.

У 1997-1998 рр. - заступник голови Міністерства у справах науки і технологій. З вересня 1998 по квітень 1999 року. - помічник прем'єр-міністра України Валерія Пустовойтенка. У 1999-2002 рр. - помічник-консультант лідера СПУ Олександра Мороза в секретаріаті Верховної Ради. У 2000-2005 рр. - головний редактор опозиційного видання "Грані".

З кінця 1990-х і аж до перемоги Віктора Ющенка на виборах Президента в 2004-му Юрій Луценко виступав активним борцем з режимом Леоніда Кучми. Брав участь в оприлюдненні змістів аудіозаписів майора Мельниченка, з грудня 2000 року став співголовою акції "Україна без Кучми". У травні 2002 року Луценку обрали до Верховної Ради (№3 у списку СПУ).

У листопаді 2004-го виступив одним з організаторів і керівників акції на Майдані. В ході перемоги опозиції в "оранжевої революції" 4 лютого 2005-го обійняв посаду глави МВС . У липні 2006 року в знак протесту проти входження лідера СПУ Олександра Мороза до "антикризової коаліції" з Партією регіонів і КПУ Луценко покинув СПУ.

1 грудня 2006-го пішов у відставку з позиції міністра МВС. Склавши повноваження міністра, Юрій Луценко заявив про необхідність провести позачергові парламентські вибори, і почав виборчу кампанію "Народної самооборони". З ініціативи Луценко був створений виборчий блок " Наша Україна - Народна самооборона "(НУНС). За підсумками вибором очолюваний ним блок посів третє місце, отримавши 14,15% голосів (72 місця в парламенті).

Після проходження в парламент, 18 грудня 2007 року Юрій Луценко знову призначений главою МВС в другому уряді Юлії Тимошенко. 28 січня 2010 року, напередодні другого туру президентських виборів з ініціативи фракції Партії регіонів Верховна Рада відправила Юрія Луценка у відставку.

Юлія Тимошенко скликала позачергове засідання Кабінету міністрів, на якому Луценко був призначений першим заступником міністра внутрішніх справ з покладанням на нього виконання обов'язків глави МВС. Однак після того як Окружний адміністративний суд Києва зупинив рішення уряду, Кабінет міністрів зняв з нього повноваження.

Кримінальне переслідування

9 листопада 2010 року Генеральною Прокуратурою України щодо екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка було порушено кримінальну справу. Луценко підозрювався у зловживанні службовим становищем і перевищенні службових повноважень. В ході судового розгляду Луценко і його адвокати неодноразово подавали клопотання про відвід суддів, зміну запобіжного заходу, вимагали суд присяжних і виклику на судове засідання в якості свідків цілого ряду високопоставлених чиновників.

27 лютого 2012 року рішенням Печерського районного суду міста Києва був засуджений до 4 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.

3 липня 2012 року Європейський суд з прав людини визнав незаконним арешт Луценка на етапі судового розгляду, а також визнав його арешт безпосередньо політично мотивованим.

7 квітня 2013 року президент України Віктор Янукович підписав Указ "Про помилування засуджених", серед яких і Луценко. Указ набрав чинності з моменту підписання. Роком пізніше, вже після перемоги євромайдан, Печерський районний суд Києва скасував усі судові вироки, винесені проти Юрія Луценка, реабілітований його як політв'язня.

Політична діяльність після звільнення, євромайдан і повернення у владу

Вийшовши з колонії в квітні 2013 року, Луценко підтвердив, що його політичний проект "Народна самооборона" припинив існування у 2012 році, коли його партія напередодні виборів в Раду злилася з "Батьківщиною". Незабаром після цього він заявив про намір створити нове громадянське рух "Третя Українська Республіка".

Починаючи з 24 листопада 2013 брав участь в масових акціях на Майдані Незалежності. В кінці грудня став одним із співголів ради громадської організації "Народне об'єднання Майдан". В ніч з 10 на 11 січня 2014 під час зіткнень у Києво-Святошинського суду був побитий бійцями "Беркута" і госпіталізований зі струсом мозку.

Після закінчення євромайдан, 18 березня 2014 заявив про бажання брати участь у виборах міського голови Києва, але пізніше відмовився через небажання конкурувати з Віталієм Кличком.

19 квітня 2014 був призначений радником виконуючого обов'язки президента України Олександра Турчинова. На президентських виборах 2014 року підтримав Петра Порошенка, ставши його довіреною особою. Після перемоги Порошенко був призначений його позаштатним радником.

27 серпня 2014 року був обраний головою партії "Солідарність". Запропонував перейменувати партію в "Блок Петра Порошенко" - рішення про перейменування було прийнято одноголосно. 3 липня 2015 го подав у відставку з поста глави фракції БПП, однак вона не була прийнята.

12 травня 2016 року Луценко був призначений Генеральним прокурором України. Для цього в той же день Верховна Рада внесла зміни до законодавства, що дозволяють призначати на цю посаду осіб без юридичної освіти і досвіду роботи.

6 листопада 2018 року під час доповіді силовиків в Раді про розслідування нападів на активістів Луценко заявив, що подає у відставку, і попросив парламент проголосувати за неї. Відставку Луценка підтримали тільки 38 народних депутатів. Пізніше стало відомо, що глава ГПУ подав президенту заяву про відставку за власним бажанням.

хобі

Книги, історія, філософія, холодна зброя

У 2014 році спільно з журналістів Мустафою Найємом випустив книгу "По обидві сторони колючого дроту".

Читайте найважливіші та найцікавіші новини в нашому Telegram

Підписуйтесь на нашу розсилку