Найвірніший союзник. Чи може Росія втратити Білорусь

Спільний переліт Володимира Путіна і Олександра Лукашенка в Калінінград під час навчань «Захід-2013» однозначно показав, що Росія і Білорусія залишаються союзниками. Рівень військової інтеграції Москви і Мінська може дуже красномовно продемонструвати один факт: згідно з спільним планам Генштабів ВС двох країн, саме білоруська армія в разі початку бойових дій із заходу повинна буде забезпечити деблокування Калінінграда. Так що саме час згадувати про словах Лукашенко, сказаних ним в травні минулого року: «Білорусь - найближча і вірний союзник Росії. Так було, є і буде ».

Абсолютно ясно, що ні Москва, ні Мінськ не хочуть, щоб «калійний криза», що вибухнула в кінці цього літа, переріс в довгострокове російсько-білоруське протистояння. І, судячи з усього, Лукашенко зміг отримати від Москви певні гарантії того, що йому не варто побоюватися недружнього поглинання найбільш вигідних активів білоруської промисловості (той же «Білоруськалій», НПЗ у Мозирі, інші підприємства нафтохімії). Москва ж напередодні настільки неприємного для неї вільнюського саміту «Східного партнерства» зуміла уникнути одночасної конфронтації з Києвом і Мінськом.

Ще до спільного польоту на військові навчання Путіна і Лукашенка Росія продемонструвала, що готова і далі економічно підтримувати Білорусь. Так, президент «Роснефти» Ігор Сєчін заявив, що його компанія не буде знижувати постачання нафти в республіку (про таку можливість в розпал «калійного кризи» заявляв віце-прем'єр РФ Аркадій Дворкович). І буквально днями «Роснефть» отримала статус спецекспортера нафти в Білорусію.

Так чого ж хочуть один від одного Москва і Мінськ і будь взаємних кроків, навпаки, вони бояться?

Росія явно стурбована, що слідом за Україною Білорусь теж може бути включена в орбіту впливу ЄС через механізми «Східного партнерства». Зараз такий проект дуже активно просувають Польща і Литва. Брюссель, в свою чергу, без зайвого розголосу почав поступове скасування санкцій проти Білорусі: зокрема, з окремих вищих чиновників республіки було знято заборону на в'їзд до країн ЄС.

Євросоюз вже зараз пропонує Мінську в рамках «Східного партнерства» окрему програму співпраці, засновану на розширенні економічних зв'язків і бізнес-контактів, зміцненні взаємодії в галузі транспорту, енергетики, митної інфраструктури. До цих пір неясно, чи буде Білорусь представлена ​​на листопадовому саміті «Східного партнерства» і якщо буде, то на якому рівні.

Серед багатьох як російських, так і білоруських опозиційних політологів зараз дуже популярний теза про те, що тільки фігура Олександра Лукашенка утримує Білорусію від прискореного дрейфу в бік ЄС. Це твердження одночасно і вірно, і не вірно.

Дійсно, для громадської думки на Заході Олександр Лукашенко залишається «останнім диктатором Європи» (хоча справедливості заради треба відзначити, що це визначення вживається все рідше). Однак Брюссель не раз демонстрував чудеса політичної гнучкості - досить згадати про ув'язнення Юлії Тимошенко, яке не особливо заважає ЄС вести переговори з Віктором Януковичем про асоціацію. Тобто коли питання стосується не тільки ослаблення ролі Росії на пострадянському просторі, а й простого розширення ринків збуту для європейської продукції, деякі нюанси правління Лукашенка можна і проігнорувати. Як би там не було, в Єврокомісії існують вкрай впливові сили, які вважають, що з нинішнім білоруським президентом можна вести переговори.

Вірно і те, що число прихильників євроінтеграції зростає, особливо серед молоді та в великих містах, в першу чергу в Мінську. Для повноти картини треба відзначити, що Росія за останні 10 років зробила дуже багато, щоб посилити євроінтеграційні настрої в білоруському суспільстві - від пропозиції республіці увійти до складу РФ в якості такого собі «Північно-західного краю» до заяв російських урядовців в період «калійного кризи »про те, що необхідний тотальний контроль над білоруським експортом до Росії і навіть його обмеження (а це прямо суперечить принципам Митного союзу).

Але правда і в тому, що переваги від членства Мінська в ТС більшість білоруських громадян можуть відчути в своєму звичайному житті. Дуже показовий приклад - вартість бензину в республіці і в сусідній з нею Литві. Зараз літр бензину (АІ-95) в Білорусії (а проводиться він з російської нафти, що поставляється в рамках ТС безмитно) коштує 9100 білоруських рублів (0,9 євро). У Литві ж літр АІ-95 коштує 1,376 євро (правда, середня зарплата там відсотків на 35 вище білоруської). Витрати литовця на опалення - основну статтю тарифів ЖКГ - на порядок вище, ніж у білоруса. Пояснення тут дуже просте: ціна за тисячу кубометрів російського газу для Білорусії складе в наступному році 175 доларів, а для Литви - 440-450 доларів.

Не буде перебільшенням сказати, що Мінськ став головним бенефіціаром від діяльності Митного союзу. Саме різке збільшення білоруського експорту в Росію допомогло Лукашенко і його команді досить швидко подолати наслідки вкрай болючого фінансово-економічної кризи 2011 року. На даний момент частка Росії в експорті Білорусі збільшилася до 45 відсотків (з 32 відсотків у 2008 році). В результаті за рахунок збільшення експортної виручки в Білорусії в останні півтора року різко зросли зарплати. Зараз середня зарплата в республіці становить близько 560 доларів - для порівняння, на Україні вона коливається в районі 400 доларів.

Іншим важливим моментом є те, що для рядового білоруса, часто незадоволеного своїм рівнем доходу, вкрай важлива можливість вільної трудової міграції в Росію. За оцінками експертів, зараз в РФ працює до мільйона громадян союзної республіки. Причому білоруські громадяни мають рівні з росіянами права (за винятком права обіймати посади на держслужбі). Варто також враховувати, що трудова міграція з Білорусії не викликає роздратування в російському суспільстві і, навпаки, сприймається вельми прихильно.

В останні місяці ситуація в білоруській економіці (і перш за все стан білоруського експорту) погіршується: торговий баланс республіки в серпні знову став дефіцитним - мінус 126,3 мільйона доларів (в червні - плюс 112 мільйонів, липні - плюс 33,7 мільйона). ЄС в очікуванні нового витка кризи захищає свій ринок все новими тарифними і нетарифними обмеженнями, а російський ринок уже перенасичений білоруською продукцією. В результаті приплив валюти в республіку зменшився. До того ж через скандал з «Уралкалія» різко просів світовий ринок калійних добрив - основного валютного товару Білорусії.

Білоруське суспільство перебуває в очікуванні нової девальвації рубля (з квітня по серпень 2011 курс місцевої валюти впав з 3000 до 8700 за один долар). Влітку білоруси стали масово скуповувати валюту, що призвело до ще більшого тиску на курс рубля, правда, у вересні ситуація на валютному ринку в Білорусії дещо заспокоїлася. Ставить на ослаблення білоруської валюти і Міністерство економічного розвитку Росії. За його оцінкою, в 2014 році девальвація білоруського рубля складе 37 відсотків (за оцінками незалежних фінансових аналітиків, прогноз МЕР надмірно песимістичний і девальвація складе близько 15 відсотків). Однак таке зниження вартості місцевої валюти не тільки не буде згубним для економіки країни, але і може привести до серйозного пожвавлення експорту з республіки, перш за все в Росію. Правда, такий сценарій можливий за однієї умови - вільному доступі білоруських товарів на російський ринок.

Говорячи про російсько-білоруських відносинах, точніше про відносини Олександра Лукашенка з російською владою, слід зазначити, що на них в подальшому буде впливати серйозний фактор - намічені на 2015 рік вибори президента республіки. Хоча експерти не виключають, що в залежності від того, як буде складатися ситуація, Олександр Лукашенко може провести вибори вже в наступному році.

Для консервативного білоруського електорату основна заслуга президента в тому, що він зміг вичавити максимум економічних преференцій з Москви, чи не перетворивши Білорусію в «Північно-західний край» Росії і не допустивши приватизації за російським зразком. Але навіть у цих лояльних Лукашенко виборців є певне почуття втоми від незмінюваного білоруського лідера - в наступному році виповниться 20 років з тих пір, як Лукашенко вперше зайняв пост глави держави.

У будь-якому випадку підтримка Москви (і перш за все фінансова) - незмінне умова перемоги Лукашенка на наступних виборах. З одного боку, реальної альтернативи Олександру Григоровичу у Москви немає, оскільки всі його опоненти в республіці налаштовані по відношенню до східного сусіда куди менш дружньо і будь-який новий білоруський президент, найімовірніше, візьме прискорений курс на зближення з ЄС. З іншого боку, існують побоювання, що, не отримавши належної підтримки з Москви, Лукашенко захоче розіграти карту якоїсь «окремої від Росії дороги Білорусі» - такі обороти вже не раз проскакували в його виступах, особливо в моменти чергового охолодження відносин з Москвою. Такі ескапади дозволяють Лукашенко розраховувати і на частину націоналістично орієнтованого електорату.

До того ж Кремль має перед собою яскравий приклад того, як еволюціонував від «проросійського політика» до «переконаного прихильника євроінтеграції» президент сусідньої України Віктор Янукович. Імовірність того, що подібний сценарій зміни курсу обере і Олександр Лукашенко, не може не турбувати російську владу, оскільки він призведе до явної втрати всіх інтеграційних досягнень - а вони, незважаючи на всі труднощі, все ж є