«Нас беруть напрокат, купують, отримують в подарунок». Історія колишньої наложниці в ІГ (забороненого в Росії), що стала лауреатом Нобелівської премії
Кореспонденти «Нової» в 2016 році розшукали колишню наложницю бойовиків «Ісламського держави», яка перебувала в одній з європейських країн під програмою захисту свідків. Тоді їй вистачило сміливості розповісти світові свою історію. 5 жовтня 2018 року Надя Мурад стала лауреатом Нобелівської премії миру. (21+ Матеріали містять описи сцен винятковою жорстокістю) 
Надя Мурад Басі Таха. Фото: Анна Артем'єва - «Нова»
довідка
Надя Мурад Басі Таха. 21 рік, езідка, родом з села Кочо (Північний Ірак, Курдистан).
Перебувала в рабстві у бойовиків «Ісламського держави» три місяці, бігла.
16 грудня Надя виступала перед Радою безпеки ООН, розповідала про геноцид езидов, здійснюваному ІГ.
У 2016 році уряд Іраку висунуло Надю як кандидата на Нобелівську премію миру.
оновлення від 5 жовтня 2018 року
Надя Мурад Басі Таха стала лауреатом Нобелівської премії миру.
- Наше село називається Кочо. Там жило близько 2700 чоловік.
Наше село в 30 кілометрах від міста Сінжар, це найдальша езидские село, далі - вже мусульманські села. У езидов, що в Сінжаре, що в моєму селі, життя було дуже проста. Ми жили автономно від держави. Все село займалися сільським господарством, тримали худобу. І ми також. Ми вирощували пшеницю, ячмінь. У мене вся сім'я в селі. Мій батько помер в 2003 році. Я жила з братами, сестрами, з мамою. У мене було вісім братів і дві сестри.
У нас в Кочо була тільки одна школа, ми все туди ходили. Я дуже дружила з однокласниками. Ми багато говорили про своє майбутнє, хто якою людиною стане, яку професію. Я дуже любила історію, хотіла стати вчителькою. Я провчилася 6 років в початковій школі, потім три роки в середній, потім ще п'ять років в старших класах. Мені залишався шостий, останній рік, потім мала вступати до університету. Але на початку шостого навчального року війна почалася, і ІГ захопило наше село.
довідка
Езіди - курдська етноконфесійні група, кажуть на курманджійском мовою. Релігія езидов - езідізм, близька до зороастризму, містить елементи християнства, ісламу та іудаїзму. Це монотеїстична релігія. В основному проживають на півночі Іраку, південному сході Туреччини, Сирії та в країнах Європи. За різними джерелами, на планеті налічується від 1 до 1,5 млн езидов. Основна територія компактного проживання езидов - райони Айн-Сіфні, Сінжар і Дохук в іракському губернаторстві Мосул. За довоєнним оцінками, чисельність езидов в Іраку становила приблизно 700 тисяч чоловік.
У моєму селі всі жителі були езідами. Наша релігія - дуже древня. Віра - основа нашого життя. В нашому селі дівчина не може вийти заміж за кого-то, крім чоловіка-езідами, ми не можемо виходити заміж за християн або мусульман. Але ми, як і мусульмани, і християни, віримо в Бога. У нас теж є свята на зразок новорічних, триденний пост в грудні, у нас є свої молитви і свої храми. У місті Лалеш - наш головний храм, в Сінжаре є теж святі місця, куди ми ходили. Напевно, ІГ їх зруйнувало. У мене в родині немає людей, які служать в храмі, немає священиків. Але в Лалеше є вищий релігійний рада святих людей, вони керують нашим суспільством за всіма релігійними правилами.
Фрагмент інтерв'ю. Повна версія - нижче
Про ІГ я перший раз почула в червні, коли вони захопили Мосул. По телевізору йшли новини, я побачила мигцем, але ми не думали, що вони прийдуть до нас, і ми не звернули уваги. Пам'ятаю, як чоловіки обговорювали, що робити, якщо нападуть на нас. Але ми і не думали кидати свої будинки і бігти. У Сінжаре були курдські чиновники, курдські силовики, і вони підтвердили, що ІГ нас не зачепить. І влада Іраку, і уряд Курдистану говорили: «Не йдіть, ніхто не нападе на вас, ми охороняємо вас». Ми вірили їм, ми сподівалися на їх захист. Вони нам не сказали, що ІГ вже знищувало езидов в інших районах. Ми знали, що, коли ІГ захоплювало міста Мосул і Хамданія, вони говорили місцевим шиїтів і християн: «У вас є два дні, щоб виїхати з міста» - і їх не чіпали. Коли ІГ входило в Таль-Афар, в шиїтські села навколо, говорили: «Ідіть, залиште все майно будинку і йдіть». Ми думали, вони до нас теж так поставляться, якщо що. Але ми не вірили, що нас захоплять, звичайно. Ми навіть не закривали двері до своїх домівок.
* * *
Третього серпня 2014 року ІГ захопило місто Сінжар. Вони увійшли в езидские села навколо міста, і з раннього ранку деякі єзиди бігли в гори, щоб врятуватися. Бойовики почали стріляти. В цей день загинуло три тисячі людей - чоловіки, жінки, діти. Я знаю це від сімей, які втекли в міста Курдистану, кожен повідомив, хто був убитий з його сім'ї. Порахували і вийшло три тисячі. Після звільнення Сінжара знайшли 16 масових поховань в Сінжаре і навколишніх селах. Бойовики заборонили залишати людям їх міста і села. У той же день вони відвезли багатьох жінок і дівчат.
Третього серпня ми не змогли виїхати з села. Коли вони захопили район, то прийшли до нас прямо з найближчого села, так як наше село дуже близько до мусульманських селах Бааж і Глеж. Увійшли в наше село, взяли її під контроль і сказали, щоб ніхто не залишав село. Погрожуючи зброєю, розставили блокпости. Потім вони пройшли по домівках і вилучили зброю, у кого воно було. Кожен з нас залишався в своєму будинку з 3 по 15 серпня.
14 серпня - був четвер - їх емір приїхав в село. Його звали Абу Хамза Аль-Хатуні. У кожній езидские селі є мухтар - староста. Емір прийшов до нашого старості і сказав: «У вас є три дні. Або приймете іслам, або ми вас уб'ємо ».
Але вони навіть не стали чекати. На наступний день, 15 серпня цей емір приїхав знову. Разом з ним близько двох тисяч чоловік бойовиків увійшли в село. І в 10.30-11 годині ранку - це була п'ятниця - вони оголосили, щоб усі жителі села - жінки, діти і чоловіки - збиралися біля нашої школи. Всіх нас - 1700 осіб - загнали в школу. Коли ми опинилися в школі, ІГІЛовци сказали: «Всі жінки і діти - на другий поверх, а чоловіки залишаються на першому поверсі». Я була на другому поверсі, але в проліт ми бачили, що відбувається на першому. Бойовики зібрали у чоловіків кільця, гроші, мобільні телефони, гаманці - все, що у них було. Після цього вони піднялися на другий поверх, і все, що у дітей, жінок було: кільця, золото - вони забрали теж. Самі вони були безвусі, але з бородами, у деяких волосся були довгі, у деяких - короткі, всі були одягнені в довгі одягу - джеляби. Їх емір прокричав нам знизу: «Хто хоче прийняти іслам, виходьте, а решта залишаться в школі». Ніхто з нас - ні жінки, ні чоловіки - не захотів перейти в іслам. Ніхто не вийшов зі школи.
Після цього вони посадили всіх чоловіків в пікапи - всіх 700 чоловік - і відвезли їх в сторону від села, недалеко, за 200 метрів. Ми підбігли до вікон і побачили, як вони їх розстрілювали. Я це бачила на власні очі.
Серед чоловіків було шість моїх братів. Ще - три двоюрідних брата з боку батька, два двоюрідних брата з боку мами. І було багато інших родичів. Мої брати - п'ять рідних, один зведений по батькові. Я не хочу називати їхні імена. Мені боляче досі.
Після того як вони покінчили з чоловіками, вони піднялися до нас і сказали: «Ідіть на перший поверх». Запитали: «Хто хоче прийняти іслам, підніміть руку». Але ніхто з нас не підняв руки. І нас всіх повантажили в ті ж пікапи і повезли в бік Сінжара. Ми не знали, куди нас везуть і що зроблять з нами.
Нас всіх - і дітей, і жінок, і старих - відвезли до сусіднього села Солах, поруч з Сінжаром, на пікапах і помістили в двоповерхову школу в цьому селі. Було 8 годині вечора. Там були тільки жителі нашого села, з жителями інших сіл вони розібралися до цього. Перед тим як нас загнали в школу, вони відібрали хустки, якими ми покривали голови, відібрали куртки, щоб добре бачити наші особи. У школі нас стали розводити в різні боки. Розділили на чотири групи - заміжні, літні, діти і ми, молоді дівчата.
Сортували нас чоловіки різного віку, і молоді, і літні, і середнього віку. Питали, хто замужем, хто ні. Літніх і тих, хто старше 40, відокремлювали, вагітних теж.
Нас, молодих дівчат, виявилося 150, від 9 до 25 років. Нас вивели в сквер. 80 літніх жінок вивели зі школи і вбили їх, так як бойовики не хотіли їх брати в наложниці. Вони всі були мої односельчанки. Серед них була моя мама.
Об 11 годині вечора приїхали автобуси. Поки автобусів не було, чотири бойовики читали нам Коран. Нас всіх - 150 дівчат - посадили в два автобуса, і в супроводі було близько 10 машин. Світла в автобусах не засвічували, щоб літаки зверху їх не бачили і не розбомбили колону. Тільки перша машина йшла з включеними фарами, інші ні.
Нас везли з Солаха в сторону Мосула. У кожному автобусі було по одному бойовику. Нашого супроводжуючого звали Абу Батат. До кожної дівчини в автобусі він підходив і, підсвічуючи своїм мобільником, розглядав обличчя. Він не відставав, ходив по рядах, приставав до кожної, рукою хапав за груди, водив по обличчю своєю бородою. Це тривало і тривало. Кілька годин тому вбили наших чоловіків і матерів, і ми не знали, для чого ми їм і що будуть робити з нами. Я сиділа біля проходу, він доторкнувся до моїх грудей, і тоді я почала кричати, і всі дівчата в автобусі теж почали кричати і плакати. Водій зупинив автобус. Прийшли бойовики з супроводжуючих машин і запитали, що сталося. Дівчата почали говорити, що він до нас пристає, я сказала, що він вистачає дівчат за груди. І один з бойовиків сказав: «Ну саме тому ми вас і взяли, ви тут для цього». Навів на нас зброю і сказав: «Вам не можна говорити, ворушитися і дивитися по сторонах, поки ми не доїдемо до Мосула». І весь цей час, поки не приїхали, ми розмовляти не могли і ворушитися через це Абу Батата.
Фото: Анна Артем'єва - «Нова»
Нас привезли в Мосул, до головного штабу ІГ. Величезний двоповерховий будинок з підвалом. І о пів на третю ночі нас всіх завели туди. Там уже були жінки і діти - єзиди, яких 3 серпня взяли в полон. Я сіла поряд з однією жінкою і запитала її: «Вас раніше привезли. Що з вами відбувалося, що робили з вами, скільки вас? »Я пам'ятаю, що у неї було двоє дітей. Вона сказала: «3 серпня нас схопили і привезли сюди. Тут, в штаб-квартирі, 400 жінок і дівчат - езідок. Вони кожен день після обіду або ввечері до нас заходять і забирають дівчат, яких хочуть. До сих пір нас, які постарше і з дітьми, не забирали ще жодну. Але напевно сьогодні або завтра прийдуть і візьмуть когось із вас ».
Ми залишалися там до ранку. О 10 годині ранку оголосили, що нас всіх розділять на дві групи. Одних залишать в Мосулі, інших відправлять до Сирії. Вони вибрали 63 дівчини, яких вирішили залишити, і я опинилася серед них. Решту відправили до Сирії. У Сирії відвезли двох моїх сестер.
Нас перевели в іншу будівлю, теж двоповерхова. На першому поверсі були бойовики, а дівчат відправили на другий поверх. З усієї моєї родини зі мною залишилися три моїх племінниці, дівчинки 15, 16 і 17 років. Дві з них сестри - дочки одного мого брата, третя - дочка іншого мого брата. Ми залишалися два дні там, до 18 серпня. Вікна були завішені чорним, ми не знали, день, ранок або ніч. Тільки коли нам приносили їжу, ми запитували, скільки часу.
Увечері 18 серпня
на другий поверх піднялося близько 100 бойовиків. Вони встали посередині кімнати, почали розглядати і вибирати собі дівчат. Нас накрив жах. Багато дівчат непритомніли, інших рвало від страху, хтось кричав, а вони вибирали собі, кого хотіли. Я і мої племінниці скорчилися на підлозі, ми обіймали один одного, ми не знали, що робити, і теж кричали
В кімнату зайшов дуже велика людина, як шафа, як ніби це п'ять чоловік разом, весь в чорному, і він попрямував до мене і до моїх племінниць. Дівчатка хапалися за мене, ми кричали від жаху. Він встав перед нами і сказав мені: «Вставай». Я не рухалася і мовчала, і він ногою штовхнув мене і сказав: «Ти, вставай». Я сказала: «Не встану, я піду з іншим, я боюся тебе». Тут підійшов інший бойовик і сказав: «Ти повинна піти з тим, хто тебе обрав. До вас підходять - ви встаєте і йдете, це наказ ».
Він повів мене на перший поверх, де реєстрували, яка дівчина з ким іде. Там був список дівчат, і вони викреслювали імена тих, кого забирали. Я дивилася в підлогу, нічого не бачила навколо. І поки шукали моє ім'я, щоб викреслити, бо я йду з цим товстим, в цей момент я помітила чиїсь ноги. Хтось підійшов, хтось невеликою. Я впала, обняла його ноги і навіть не дивилася на обличчя, я сказала: «Будь ласка, візьми мене, куди там ти хочеш, тільки визволи мене від цієї людини, я його боюся».
І цей молодий чоловік сказав по-арабськи того, величезному: «Я хочу цю дівчину. Я її забираю собі ».
* * *
Цю людину звали Хаджі Салман, він польовий командир, він з Мосула. Він мене взяв в свій штаб, у нього було шість охоронців і водій. Одному з них веліли вчити мене Корану.
Хаджі Салман відвів мене в кімнату, сів поруч і попросив стати мусульманкою, прийняти іслам. Я відповіла: «Якщо ви не будете змушувати мене спати з вами, то я прийму іслам». Він сказав: «Ні, ти все одно будеш нашої жінкою, я для цього тебе вибрав». - «Тоді я не прийму іслам». Хаджі Салман сказав: «Ви, єзиди, окупант, невірні. Ви повинні повірити, а зараз ви невіруючі ». Я запитала: «А мої брати, мої рідні?» Він відповів: «Вони невірні, і я їх убив. А вас ми віддамо мусульманам ІГ, і ви перестанете бути невірними. Ми звільнили вас від окупантів, щоб ви прийняли іслам ».
Він роздягнувся. Сказав, щоб і я роздяглася. Я сказала: «Ти знаєш, я вболіваю. Коли вбивали наших чоловіків, у мене почалися місячні. Мені дуже боляче, я не хочу роздягатися, я не можу приймати чоловіків ». Він мене змусив роздягнутися. Я залишила тільки труси. Він сказав: «Знімай труси, бо я хочу перевірити, що у тебе дійсно місячні». Коли він побачив, що у мене дійсно місячні, він залишив мене в спокої і не згвалтував в ту ніч.
На наступний ранок він сказав мені: «Я зараз поїду, а ввечері до тебе прийду і буду спати з тобою, і мені все одно, є у тебе місячні чи ні».
Десь о шостій годині вечора до мене зайшов його водій. Приніс косметику, плаття, сказав: «Хаджі Салман передає, що треба помитися, нафарбуватися, вдягти сукню та готуватися для Хаджі Салмана. Він зараз прийде".
Я зрозуміла, що виходу немає. Я зробила все це: прийняла душ, нафарбувалася, одягла цю сукню, сіла на ліжко. Коли він зайшов до кімнати, він підійшов до мене. Роздягнувся, сказав, щоб я роздяглася.
Я це зробила. І він мене згвалтував. Я була дівчиною до цього. В холі, куди виходить ця кімната, були його охоронці, водій та інші бойовики, я кричала весь час, кликала на допомогу, але ніхто не відповів і не допоміг, їм було все одно.
На наступний день одягли мене в чорне плаття, у все чорне. Він повіз мене в ісламський суд Мосула, суд ІГ. Коли я приїхала туди, я побачила тисячу дівчат таких же, як і я, з покритими головами, в чорних сукнях, і поряд з кожною стоїть бойовик. Нас повели до судді, каді, його звали Хусейн. Каді читав Коран над нашими головами, нас змушували вимовити ті слова, з якими людина входить в іслам. Потім зробили фотографію кожної дівчини, приліпили на стіну, а під фотографією написали номер. Цей номер належить тій людині, яка до сих пір спав з цією дівчиною. Під моєю фотографією написали номер і ім'я Хаджі Салмана. Це зробили ось чому. До суду приходять бойовики і дивляться на фотографії, і якщо комусь подобається дівчина, він може зателефонувати за цим номером і взяти її в оренду. За оренду платили грошима, речами, як домовишся. Нас можна було орендувати, купити, отримати в подарунок.
Коли ми повернулися після суду, він мені сказав: «Не думай намагатися бігти. Тобі буде дуже погано, ми таке зробимо з тобою ». Я відповіла: «Я не зможу бігти, ти - ІГ. Я знаю, що безсила ».
Минув тиждень, як я була у нього. До нього приходило багато гостей ... Я терпіла. Але це занадто важке життя, серед цих бойовиків ІГ. Мені треба було звідти втекти, за всяку ціну, адже буде краще, навіть якщо мене вб'ють. І я спробувала втекти.
Всередині будівлі мені можна було ходити з поверху на поверх, тому я вирішила спробувати. У 8 вечора я спустилася з другого поверху на перший. На першому поверсі низький балкон, з балкона спускаються сходи вниз, в сад. Я вже спустилася зі сходів, і там мене спіймав один охоронець.
Коли його охоронець мене спіймав, він мене завів до кімнати. Прийшов Хаджі Салман, почав бити мене, вдарив раз десять, потім сказав: «Швидко роздягайся». Зазвичай було так, що він роздягався спочатку, а потім говорив мені ... Але в цей раз він велів роздягнутися мені. Цей Хаджі Салман дуже погана людина, я не бачила нікого такого ж безжального.
Я від страху весь одяг зняла. Я гола забилася в куток, він наказав іти на ліжко, і я сіла на кут ліжка. А він мені сказав від дверей: «Що я тобі казав? Якщо ти спробуєш втекти, я з тобою таке зроблю ». Він вийшов. А в кімнату зайшли шість його охоронців.
Вони закрили двері. Це перед моїми очима зараз все. Я пам'ятаю, як мене гвалтували троє. Потім я втратила свідомість, і я не знаю, скільки їх було ще, що було потім. На наступний день о 8 ранку я відкрила очі, нікого в кімнаті не було.
Езіди, які втекли з Сінжара, в покинутій будівлі під іракським містом Дохук. Август, 2014Фото: REUTERS / Youssef Boudlal
Після цього три дні я залишалася в кімнаті. Мені дуже було боляче, я не могла встати. Ніхто не підійшов до мене. Тільки іноді ці охоронці приносили мені їжу. На четвертий день я встала, помила голову, постояла під душем. На наступний день мені сказали: «Збирайся, одягай свою чорну одяг». Я встала, одяглася в чорне. Виявляється, прийшли двоє чоловіків з міста Хамданія, теж ІГ. Вони сказали мені: ми купили тебе, одягайся, з нами поїдеш.
Вони мене відвезли в місто Хамданія. Я увійшла у велику кімнату і побачила там езидские жіночий одяг на підлозі. Багато одягу. І ці бойовики сказали, що до мене вже гвалтували 11 жінок в цій кімнаті.
Я у них була два тижні, у цих двох чоловіків, у кожного по тижню. Через два тижні до них приїхали двоє і з ними чотири дівчини, в таких же чорних ганчірках. Я не знаю, звідки їх привезли. Нам не дозволили розмовляти один з одним. Мене взяли, а цих дівчат у них залишили. Обмін. Ці двоє служили на блокпосту і забрали мене на цей КПП. Я у них залишалася 10 днів. Мене гвалтували. Потім приїхав водій ІГІЛ з міста Мосул і забрав мене до себе.
Я у нього була дві ночі і три дні, а третій ночі він сказав мені: «Я зараз піду за красивою одягом для тебе. Тобі треба помитися і надіти це, мати гарний вигляд. На тебе прийдуть дивитися люди, і якщо ти їм сподобаєшся, куплять тебе ».
Було десь близько 11 години вечора, коли він пішов за одягом. У будинку були тільки я і він, він пішов за одягом, і я залишилася одна.
Я вийшла з дому. Я думала, зловлять мене знову чи ні, не знала, чи зможу врятуватися чи ні. Я вийшла, побігла, потихеньку пройшла повз старих будинків і постукала в двері одного з них. На вулиці не було світла. Хтось відкрив, і я відразу зайшла, не знаючи, це бойовики або звичайні люди, жінка або чоловік, нічого неясно було, але намагалася знайти будь-якій будинок, щоб сховатися.
Ще стояло літо, дуже жарко було. Світла не було. Я побачила, що в будинку жінка і діти. Я сказала, що я езідка, розповіла свою історію і благала допомогти втекти звідси. Чоловік цієї жінки сказав: «Зараз ти ночуй тут, завтра подивимося».
Шість моїх братів убили, п'ять рідних і одного зведеного, але ще троє братів в Курдистані працюють, я знала, що один з них в таборі біженців, і я згадала його номер телефону. На наступний ранок чоловік і дружина підійшли до мене, і я сказала: «Допоможіть мені. У мене брат живе в таборі біженців в Курдистані. Дайте мені мобільний телефон, я хочу подзвонити братові. Я дам все, що хочете, тільки допоможіть мені вибратися звідси ».
Вони дали мені мобільний. Я зателефонувала брату і сказала, щоб перевів їм гроші, може, вони мені допоможуть. А вони сказали мені, що дадуть собі посвідчення особи державного, чорний одяг, відправлять на таксі і врятують.
Ця сім'я неймовірно гарна була, вони дуже хотіли допомогти, але були дуже бідні. Мій брат перевів їм гроші, і дійсно, мені дали посвідчення його дружини-мусульманки, мені дали чорний одяг і взяли таксі. Мій брат сказав: «Треба вибиратися в Керкук».
Перед поїздкою чоловік сфотографував мене в паранджі і відправив мого брата через вайбер. Написав йому, що я в розшуку, що він ризикне собою і вивезе мене. Чоловік поїхав разом зі мною, я була в паранджі, все було закрито, крім очей, і ніхто навіть не перевіряв і не дивився на обличчя, тільки дивилися на посвідчення.
Коли ми їхали, моє фото було на кожному КПП. Ця була та фотографія з суду, без паранджі. Під фото було написано: «Це втекла езідка, і якщо хтось її знайде, треба її назад повернути в штаб». Ми проїхали три КПП. Коли ми доїхали до Керкук на КПП, де були курдські солдати, там стояв мій брат. Він забрав мене. Так я і прийшла до свого брата.
* * *
Відео: Олена Костюченко, Анна Артем'єва / «Нова газета»
Пам'ятайте, я розповіла про величезну людину, який хотів мене забрати собі? Коли мене забрав Хаджі Салман, ця людина забрав мою племінницю. Вона пробула в Мосулі сім місяців, її кілька разів перепродували, але потім вона теж зуміла втекти звідти. Так само, як і я, вона забігла до чужого дому, і їй допомогли за великі гроші втекти з Мосула в Керкук. Зараз вона вже два тижні як у Німеччині. Німецьке держава вивезло її. А дві інші племінниці - я не знаю, що з ними до сих пір. Ніякої інформації про них немає.
З двома моїми сестрами, яких відправили до Сирії, відбувалося те ж саме. Їх багато раз купували і продавали, а потім хтось із родичів заплатив за них великі гроші і викупив. Одна зараз в Німеччині, інша в Курдистані, в таборі.
Чоловіки, які нас купували і продавали, були бездушні до нас. Я не зустріла жодного хорошого людини серед них. Вони дуже раді були, що це саме з нами, езідами, роблять. Вони погано ставилися і до християн, і до шиїтів, ставилися до всіх меншин погано, але до єзидів у них був особливий підхід. Продавали і гвалтували жінок, вбивали чоловіків. Ніхто з нашого села: ні жінки, ні дівчини, ні чоловіки, ні діти - жодна людина не уникнув насильства або вбивства
Біля 3400 езидов - жінок, дітей, літніх жінок і молодих дівчат - пропали. Вже 16 місяців про них немає ніякої інформації. Хтось каже, що їх вже вбили. Кажуть, що багато вчинили самогубство. Але ніхто не знає їх долю. Їх не шукають, про них не говорять ні одного слова. Зараз весь світ бачить, що таке ІГ, весь світ бачить, що робить ІГ. Але прямо зараз дівчат і жінок продають і гвалтують. Але совість людства пробудилась, і цих жінок нікому звільнити.
* Терористична організація, заборонена в Російській Федерації
Що з вами відбувалося, що робили з вами, скільки вас?Я запитала: «А мої брати, мої рідні?
А він мені сказав від дверей: «Що я тобі казав?