Наталя Будзінська - Дем'ян Многогрішний

Наталя Будзінська

Музей історії Києва

Суперечливий за характером і нещасливий долею, Дем'ян Многогрішний був родом із селянської родини. Точних даних про дату його народження немає, але відомо, що вже в роки Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького він заявив про себе, як сміливий і непримиренний до ворогів воїн. За мужність і відвагу Многогрішний був обраний осавулом. Саме під цим чином він записаний в козацькому реєстрі 1649 року. На його долю випали всі тяготи війни: Многогрішний займався організацією козацьких загонів, забезпеченням їх зброєю і боєприпасами, навчанням молодих козаків військовій справі, керував козацькими загонами в багатьох битвах. Крім того, Дем'ян Многогрішний виконував різні доручення Богдана Хмельницького і його найближчих соратників. У 1650 році він разом з Данилом Нечаєм зміг, за дорученням гетьмана, переконати польського короля Яна Казимира підтвердити грамотою умови Зборівського договору 1649 року між Україною і Польщею.

Після цих подій на деякий час ім'я Многогрішного зійшло зі сторінок козацьких літописів. Нічого не відомо про його позицію щодо рішень Переяславської Ради 1654 року і дій послідовників Богдана Хмельницького. Можна тільки здогадуватися, що палка і войовнича натура Многогрішного не могла бути осторонь від тодішніх подій.

У кривавому вирі Дем'ян Многогрішний зумів не тільки вціліти, а й поступово зміцнив своє становище козацького лідера. Деякий час він очолював Чигиринський полк, а при гетьмані Івані Брюховецькому - Чернігівський. Многогрішний зайняв сторону Брюховецького, коли той підняв козацькі полки на боротьбу проти засилля царських воєвод на Україні. Однак, коли гетьман почав зазіхати на права і привілеї міщан, домагаючись скасування їх прав на самоврядування і вольностей Війська Запорозького, Многогрішний став його непримиренним противником. Він з радістю сприйняв повідомлення про позбавлення Брюховецького гетьманської булави, а після його загибелі перейшов на бік Петра Дорошенка. Бойовий побратим Многогрішного виявив до нього велику довіру і призначив наказним гетьманом Лівобережної України. При цьому Дорошенко сподівався, що Дем'ян завершить визволення всієї України і організовує захист українських земель від російських воєвод. Однак після того, як російський воєвода Григорій Ромадановскій почав наступ на Україну, Многогрішний, не маючи достатньо сил для її захисту, змушений був прийняти присягу на вірність російському цареві. При цьому були обговорені деталі відновлення російських гарнізонів в українських містах.

Залишаючись вірним присязі, Многогрішний все ж належав до тієї групи козацької старшини, яка відстоювала широку автономію України в складі російської держави. Такої ж позиції дотримувалася і частина церковної ієрархії України. Її об'єднав навколо себе чернігівський архієрей Лазар Баранович, зацікавлений в номінальній залежності не від московського, а від Константинопольського Патріарха. Налаштовані на автономію представники старшини і духовенства направили в Москву лист, в якому виклали свою позицію. Однак царський уряд в листопаді 1668 року передало Д. Многогрішного і Л. Барановичу втішні грамоти, якими «прощало» українського народу його «гріхи» перед Москвою. Ніяких конкретних обіцянок щодо повернення Україні колишніх прав і привілеїв цар не давав.

І все ж поточні обставини, як зовнішні, так і внутрішні, неухильно штовхали Многогрішного на союз з Росією. Для боротьби проти татар, що наступали на Лівобережну Україну, він створив об'єднані козацько-російські полки. Значна частина міщан, селян і білого духовенства все ще наївно вірила в «доброго» царя, який захистить експлуатації знаті. Тому в січні 1669 гетьман знову направив до царя посольство з тий на цей рахунок посольство проханням прийняти Лівобережну У раїни під російську «руку». Крім того, посольство від імені гетьмана просило підтвердити права і вольності Війська Запорізького, схвалені Переяславською радою. Але в результаті ніяких Гарань отримало. Більш того, царський уряд вирішив залякати його тим, що буде карати всіх, хто проявляє «міжусобиці і хиткості».

Положення гетьмана, і без того складне, ще більше погіршилося. Козаки і старшина, що не віддали свого часу голосу за гетьманство Многогрішного, почали бунтувати, і це призвело до нових кровопролить.

У березні 1669 в Глухові відбулася козацька рада за участю царського воєводи Григорія Ромадановского. На ній воєвода знову підняв питання виведення з українських міст російських гарнізонів, які обмежували права і вольності українського народу. У відповідь на це царський уряд пішов на деякі поступки, відмовившись від введення власної податкової та адміністративної системи, не змінюючи самоврядування на місцях. Все ж чисельність реєстрових козаків московська влада скоротила до 30 тисяч, і ще їм було заборонено обирати гетьмана без узгодження з царем. Між старшиною і царським урядом були підписані договірні статті, після чого рада підтвердила гетьманство Дем'яна Многогрішного, який присягнув «служити великому царю вірою і правдою».

Обмежуючи автономію України, Глухівські статті одночасно зміцнювали позиції лівобережного гетьмана як ставленика Росії. І коли гетьман Правобережної України Петро Дорошенко закликав Дем'яна Многогрішного разом виступити проти московської експансії, той не тільки відмовився, але і сам став вести боротьбу проти свого недавнього соратника за допомогою російських військ. У серпні 1669 року ці фірми виступили проти Лубенського, Миргородського та Полтавського полків, які перейшли на бік Петра Дорошенка, і завдали їм нищівні удари. Безліч козаків було взято в полон.

Місцеві жителі, втомлені від бесконеч них військових дій, хлібом-сіллю зустрічали гетьмана Дем'яна Многогрішного. До кінця 1669 року майже весь Лівобережна Україна була під його владою.

Зазнавши поразки, Петро Дорошенко на початку 1670 в своєму листі до Многогрішного заявив про бажання жити з лівобережних гетьманом в мирі та злагоді. Визнали його владу і запорізькі козаки, хоча дії гетьмана, спрямовані на ізоляцію Запоріжжя від Лівобережної України, викликали невдоволення більшої частини козаків. Зокрема, гетьманські застави не пропускали на Запоріжжі жителів Лівобережжя. Значні конфлікти виникали і в зв'язку з конфіскацією гетьманом майна прихильників Івана Брюховецького і призначенням на старшинські посади тільки своїх людей.

17 квітня 1670 року Многогрішний заявив на зборах всіх лівобережних полковників, що він буде вести боротьбу зі свавіллям, в чому присягав великому царю. Однак непередбачуваність дій самого гетьмана насторожували Москву. Так, він наполягав на поверненні з сибірського заслання українських патріотів, особливе невдоволення царя викликали негативні висловлювання Многогрішного щодо передачі частини українських земель польським магнатам.

Дем'ян Многогрішний з властивою йому прямотою зажадав від царя чітко визначити межі України з Польщею і заявив про те, що місто Гомель повинен бути українським. Коли ж цар відмовився задовольнити ці вимоги, Многогрішний взяв місто під свій контроль.

Зближення московського уряду з Польщею знову об'єднало колишніх соратників Многогрішного і Дорошенко для боротьби проти польсько-шляхетського свавілля. Коли королівські війська напали на околиці Києва, об'єднані сили козаків захистили місто. Після цього Многогрішний повідомив Малоруському наказом про своє примирення з Дорошенко.

Але в ніч з 7 на 8 березня 1672 року відбулася таємна зустріч частини козацької старшини і царських чиновників, де гетьмана звинуватили в злочинних діях проти Росії і постановили заарештувати його. Через кілька днів стрільці Батуринського гарнізону вночі увірвалися в будинок Многогрішного, поранили його, а потім закували в ланцюги і 28 березня доставили в Москву.

14 квітня почалися допити. В основу звинувачень були покладені доноси супротивників Многогрішного, що містили всі його антиросійські висловлювання. Суд виніс рішення відрубати зраднику голову, але в останній момент кара була замінена довічною каторгою в Сибіру. Найближчих прихильників гетьмана відправили до Тобольська, а його самого з дружиною Анастасією, синами Петром та Іваном, донькою Оленою і племінником Михайлом Зінов'євим заслали в Селенгинск.

Після заслання Дем'ян Многогрішний деякий час перебував на царській службі в Іркутську, в 1701 році постригся в ченці і в 1703ем помер. За спогадами декабриста Михайла Бестужева, похований гетьман Дем'ян Многогрішний в Спаському соборі в Селенгінську.

Опубліковано: Купола (Київ), 2005 р вип. 2, c. 57 - 59.

Попередня стаття | перелік статей | Наступна стаття