Новий закон про мову: затишшя або низький старт?

У парламенті зареєстровано цілих п'ять мовних законопроектів. Найбільш підготовленим здається законопроект 5670-Д

Історія української мови - не тільки плач і стогін з приводу вікових його заборон, штучних перешкод і переслідувань носіїв. Якщо стежити за мовними перипетіями останніх років, вони, незважаючи на драматизм - життєствердна історія любові, правової винахідливості і величезною волонтерської роботи.

За нашими даними, мовний законопроект, який буде вважатися базовим для мовного законодавства, - 5670-Д - буде винесено в сесійну залу вже найближчим часом. В якій ситуації він виноситься, які перспективи прийняття і ризики неприйняття?

Без перебільшень, «мовні» події останніх років - щось на зразок чи то інтелектуального бойовика, то чи історичної драми.

Чи не обтяжуючи деталями, нагадаємо події «мовного циклу» останніх років. Те, що від початку Незалежності українізація була м'якою, визнають навіть самі скептичні до влади соціологи.

При цьому на мовному питанні незадоволені були всі. Проросійські громадяни (яких всі роки підігрівала російська влада через телеканали) стверджували, що сфера вживання російської звужується і що в школах падає кількість годин його вивчення. Потім це локальне невдоволення знайшло абсолютно фейковий формулу «наступу на російськомовних».

Незадоволені були і україномовні патріоти. Вони не без підстав стверджували, що на Півдні і Сході місцева влада просто перешкоджають освітнім україномовним програмам, і що міське середовище не розвивається абсолютно. Окремим пунктом стояли претензії до російськомовних каналах, які не тільки насаджували російський, а й ностальгічно популяризували радянську епоху як щось втрачене.

Варто зауважити, що український політикум до кінця ніколи не розумів ролі і можливості мови, як такого, в громадській реорганізації. Застереження вчених-мовознавців сприймалися, як інтелектуальна заумь. Всі двадцять років Незалежності праві і ліві актуалізували мовне питання перед виборами для мобілізації електорату.

Передбачаючи образи тих чи інших націонал-патріотів різних скликань, я можу заперечити лише однією фразою: «Ви не могли провести мовний закон, тому що у вас не було більшості в парламенті. Але чому, як депутат, ви не створили курси безкоштовного українського? Провели від початку до його становлення за руку хоча б одного молодого письменника? »(Точніше, один колишній депутат такі курси зробив. Але нацдемів в парламенті були сотні). Період Януковича - це був період згортання будь-якої диверсифікації всіх сфер економічного життя і громадської залежності. Тож не дивно, що в Кремлі взялися і за українську мову.

Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко

Лютий-червень 2012 року. Два пов'язаних з РФ політика, Ківалов і Колесніченко, протягують закон, який розширює використання регіональних мов, якщо число носіїв цих мов - не менш 10% населення регіону, а в окремих випадках - і менше 10%.

Закон дозволяв використовувати регіональні мови "в роботі місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в державних і комунальних навчальних закладах, а також інших сферах суспільного життя".

Фактично, звужував обов'язкову сферу використання державної мови і робив його знання в певних регіонах просто не потрібним.

23 лютого 2014 року Верховна Рада України скасувала цей закон, прийнявши поданий ще 28 грудня 2012 року В'ячеславом Кириленком проект Закону «Про визнання таким, що втратив силу Закону України« Про засади державної мовної політики ».

28 лютого 2018 року Конституційний суд визнав неконституційним закон "Про засади державної мовної політики" - "закон Ківалова-Колесніченка". Причина - порушення процедури прийняття документа.

Детально про те, як непросто приймалося це рішення і що стало підставою для скасування - Укрінформ писав тут .

ЯКА СИТУАЦІЯ ЗАРАЗ

У столиці зараз - сплеск розвитку українського. У минулому році я провела маленьку фокус-групу, питаючи всіх мовно-ангажованих спікерів про становище української мови. І Олександр Авраменко, і В'ячеслав Кириленко, і Антін Мухарський, Лариса Масенко, і Іван Драч та багато інших країн відреагували, що в Києві мовна ситуація покращилася. І в сфері обслуговування, і на вулицях, в парках, громадському транспорті української мови та України стало більше.

Ці дані підтверджуються опитуванням Київського міжнародного інституту соціології в кінці минулого року, згідно з яким, кожен другий українець говорить по-українськи вдома (правда, це без урахування окупованих територій), 39% українців спілкуються українською на роботі або навчальному закладі. П'ятеро з десяти працівників кафе відповідають україномовним клієнтам по-українськи, один з десяти - переходить на українську пізніше. Четверо з десяти працівників не переходять на українську мову.

Українська мова називають рідним все більше українців - 68% (дані соціологів без урахування окупованих територій). 61% опитаних вважає, що державна політика повинна сприяти поширенню української мови в усіх сферах життя. 60% - зазначають, що українська мова повинна стати основним у всіх сферах спілкування.

У міжнародному плані ситуація здається неоднозначною. Сусіди України уважно стежать за всіма мовними законопроектами і мовними статтями інших законопроектів. Досить м'який закон про освіту, прийнятий восени минулого року, відгукнувся Україні і заявою Польщі , Угорщини і став темою розмови з дипломатами Румунії .

Як тут не згадати про те, що Україна була в складі трьох імперій.

Юридично ситуація виглядає сприятливою. Юристи трактують, що за скасування закону Ківалова-Колесніченка діє пряма норма Конституції, але необхідність прийняття мовного законодавства - у наявності.

І тут починається найцікавіше. Вибори в цій країні ніхто не відміняв. І мовне питання залишається гарячим для електорату Сходу та Півдня (вибачте, але їх 20 років переконували, що їх утискають за мовним принципом, свідомість за три роки не зміниш, різкий мовний закон може їх відштовхнути). Не виключено, що саме тому на врученні Шевченківської премії президент Петро Порошенко сказав, що він виступає за 10-річну програму вкорінення і зміцнення державного статусу української мови. Мовники і волонтери насторожилися, оскільки, як мені пояснили вчені, - там, де пропонують 10-річну програму, там немає місця чіткому і однозначному законопроекту. Схвально про 10-річною програмою відгукнулася Оксана Забужко . Мовляв, це стратегічний хід Президента, він правильний, але окремий новий закон приймати треба.

Оксана Забужко

Який же закон? Автор цих рядків нарахувала в парламенті цілих п'ять мовних законопроектів. Найбільш підготовленим представляється законопроект 5670-Д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». У нього є свій фейсбук-аккаунт .

Законопроект підтримали віце-прем'єр-міністр Павло Розенко, віце-прем'єр-міністр В'ячеслав Кириленко, міністр культури Євген Нищук, голова Верховної Ради Андрій Парубій.

Ми переглянули законопроект, під яким підписалися 76 народних депутатів України і на підтримку якого висловилися 70 громадських об'єднань .

Що нового пропонує проект закону?

Пропонує ввести Національну комісію зі стандартів державної мови. І серед її повноважень - не тільки затвердження стандартів державної мови. Їй передані та затвердження правопису, і термінологія, плюс транскрибування і транслітерація. Вона ж визначає вимоги до рівня володіння державною мовою. Їй «підвідомчі» посібники та підручники, методика і порядок перевірки рівня володіння мовою. Вона ж затверджує зразок сертифіката про рівень знань державної мови.

Це не все. Національна комісія зі стандартів державної мови утворює Термінологічний центр української мови, який ініціює зміни в орфографії української мови і працює над стандартами української термінології в різних галузях.

Також вводиться посада Уповноваженого із захисту державної мови, який щороку подає Кабінету Міністрів, громадськості річний публічний звіт про свою діяльність і про стан дотримання закону. Саме при Уповноваженому щодо захисту державної мови діє служба в складі 27 мовних інспекторів.

Законопроектом пропонується створити ще і Центр української мови. Він проводить іспити і видає Державний сертифікат встановленого зразка про знання мови.

Автор цих рядків неодноразово виступала за створення в Україні контролюючої інстанції, свого роду Інституту Української мови. Але чи не буде така розгалужена мережа уповноваженого, комісії, центру занадто бюрократичною?

Не маю нічого проти бюрократії, без неї неможлива демократія. Але коли вона громіздка - вона не дуже ефективна.

Також виникає питання: що таке «рівні володіння мови», пропоновані законом. І чи можна об'єктивно і беспрістратно їх визначити? І де ми знайдемо у владі людей, які б знали мову на експертному рівні? Чи не стане визначення рівня підставою для зловживань?

І нарешті, різні статті проекту закону в разі прийняття вступають в силу в строк від шести місяців до двох років. Не впевнена, що встигнемо.

Втім, можливо, наші побоювання будуть пом'якшені, якщо закон буде винесений в зал.

Ми ж попросили експертів і волонтерів прокоментувати ситуацію.

БЕЗ ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНУ МИ ВІДДАМО ПИТАННЯ В РУКИ ультраправих

Юрій Макаров, член правління Національної громадської телерадіокомпанії України:

- Закон про мову потрібен. Причому, досить радикальний. Стару тезу опонентів: «Не качайте човен» - не більше, ніж маніпуляція. Ми орієнтуємося на те, що підказує російська пропаганда. Як представник «панівного меншини», я російськомовний, і від російської мови не збираюся так відмовлятися - він мене влаштовує в певних рамках. Це моє життя, моя особиста право, і як тільки на мої права будуть посягання, то я буду реагувати відповідно. Але українці, україномовні, які виросли за останні 25 років і які в принципі можуть обходитися без російського, відчувають себе дискримінованими ще більше, ніж їхні батьки. І це напруга, яке виходить у вигляді істеричних проявів, треба каналізувати, тому що тоді її монополізують крайні праві. Не приймаючи закон про мову, ми добровільно даємо право на діяльність ультраправим.

Тепер про ймовірну міжнародної реакції. Всі виступи наших сусідів мають формальну і істотну складові. У претензій поляків і угорців, які стали приводом для загострення, є привід і причини. Причини з приводом іноді не мають нічого спільного. Боятися приймати закон через гіпотетичної реакції - ну, вибачте, не можна ...

Але проблема також у тому, що я, як філолог, не вірю в масове двомовність. Все, як у старому серіалі: в живих повинен залишитися один - нічого не поробиш.

Юрій Макаров

Є люди, які в певних умовах на певних територіях говорять на чотирьох мовах. Скажімо, на Поділлі свого часу прийнято було говорити українською, російською, ідиш, польською. На австрійській території люди були дво-тримовний. Але це виняток. В цілому ж, там, де ми захищаємо права україномовних, там ми наступаємо на права російськомовних. Це треба усвідомити, змиритися. Нічого тут не поробиш. Якщо в цьому не зізнаватися, а морочити голову, то ми просто перестанемо розуміти проблему.

Але я маю і суттєві зауваження. Вимагати від українця, щоб він з понеділка на вівторок перейшов на українську - нереально. Для цього ми повинні забезпечити українцям, зокрема, російськомовним, можливість такого переходу. Для всіх, хто хотів би опанувати на нормальному рівні - так, щоб не червоніти - українська мова, має бути забезпечено такі можливості. І це справа не самодіяльних ентузіастів.

Спочатку хочу сказати про ситуацію, як філолог (а філологів колишніх не буває). Я нарахував десять підручників з української мови для англомовних. Немає підручника для російськомовних (за винятком одного).

Мій учитель професор Тищенко вимірював дистанцію між мовами одного куща. Дистанція між українським і російським менше, ніж між російським і польським. Курс польської мови від нуля до експертного рівня займає 18 місяців. І це споріднений дружній, зрозумілий нам польську мову. Для тих, хто хоче освоїти мову на нормальному рівні, потрібно забезпечити такі можливості. Потрібна мережа курсів, а український дидактичний матеріал повинен просто залити все.

Я знаю, що є тільки один колишній народний депутат Олесь Доній, який заснував безкоштовні курси української мови на волонтерських засадах.

Я ДУЖЕ боюся, ЩОБ НЕ БУЛО перегинів

Ірина Бекешкіна, соціолог:

- Я вважаю, що прийняття мовного закону - справа архіважлива. Важливо приводити у відповідність з мовним законом меню в кафе і ресторанах, сервісах.

Але у мене є побоювання, щоб не було перегинів. Наприклад, ну, є літні викладачі в вузах, майже пенсіонери, які читали лекції російською, так дайте їм допрацювати до пенсії.

Або: яким буде перехідний період для закону? Просто дайте собі чесну відповідь - скільки потрібно часу при відсутності курсів, щоб люди добре освоїли державний?

Ми повинні розуміти, що ми тільки вводимо масову культуру на українському. Фільми, книговидання і читання на українському - норма в Києві, але ще не стало стійкою звичкою в інших регіонах. Я за закон, але за поступовість і обережність, тому що сила дії дорівнює протидії.

ЗАКОН КІВАЛОВА-КОЛЕСНІЧЕНКО МІГ ПЕРЕТВОРИТИ УКРАЇНУ В РОСІЙСЬКУ ГУБЕРНІЮ

Лариса Масенко, мовознавець:

- Я була рада рішенням Конституційного суду про скасування закону Ківалова-Колесніченка. Ухвалення цього закону з використанням Хартії було підступної маніпуляцією, а існування цього закону в українському правовому просторі перетворювалося в ганьба. Ми після цього закону в мовному питанні підійшли до прірви. Закон Ківалова-Колесніченка остаточно перетворив би Україну на російську губернію.

І, звичайно, я виступаю за прийняття закону 5670-Д. Він найбільш професійний і підготовлений, тому що над законом працював група, яку очолював дипломат і юрист, знає мовні законодавства інших держав, Володимир Василенко.

Я підтримую цей законопроект, тому що він містить норми про інститути контролю. Якщо ми приймемо закон, але пустимо виконання норм на самоплив, то ефекту не буде. У країнах Балтії мовні закони передбачають інститути контролю - і це ефективно працює.

Журналісти одного з видань влітку провели опитування. Вони дзвонили в обласні держадміністрації, починали говорити - і їм відповідали російською, після їх зауваження переходили на українську, а в одній адміністрації - і не перейшли. Тому закон потрібно приймати.

І я бачу запит на мову. Із задоволенням бачу, як багато роблять волонтерські організації: «Простір свободи», «Відсіч», «Не будь байдужим», «Отже зрозуміють». Одні відстежують товари, на яких немає українського маркування, інші стежать за ефірами, проводять дослідження. Є безкоштовні курси української та навіть створені розмовні клуби. Молодь багато робить для активізації розмовної середовища, але прийшов час для закону і для переходу на професійну основу.

ПОВИННО БУТИ ГАРАНТОВАНА НАДАННЯ ПОСЛУГ НА ДЕРЖАВНОМУ МОВОЮ

Тарас Шамайда, керівник проекту «Простір свободи»:

- Законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної» регулює всі сфери життя українців. У проекті закону також прописана система моніторингу і контролю за дотриманням закону, яку здійснюватимуть мовні інспектори на всій території України. Передбачена також система покарання за порушення закону - будь-який українець у разі порушення його прав зможе звернутися до Уповноваженого із захисту державної мови. Кожна людина, яка в Маріуполі, Києві, Львові чи будь-якому іншому місті приходить на вокзал купувати квиток або їде в поїзді, приходить в дитячий сад і хоче здобути україномовну освіту для дитини, приходить до органу місцевого самоврядування, до лікарні - має отримати гарантоване обслуговування та надання послуг державною мовою.

Лана Самохвалова, Київ