Перспективи розвитку сирійської війни на весну - літо 2018 року

Перемоги, здобуті урядової Сирійської арабської армією (САА) в приміській зоні Дамаска - Східної Гуті, мали не тільки першорядне військове значення, а й створили абсолютно нову ситуацію на стратегічній карті. Припинила існування не просто одна з чотирьох зон примирення в Сирії, але і вся пов'язана з ними концепція, закладена в Астані, гарантована Іраном, Росією і Туреччиною, підкріплена голосуванням в ООН. Як водиться, на Заході єдиного винуватця зриву цього плану бачать в Дамаску, але неупереджений огляд подій показує, що справа йде не так.

Положення в Східній Гуті і Південному Дамаску на 2 квітня 2018 р

Спочатку в результаті турецької операції «Оливкова гілка» був підірваний статус найбільшої зони примирення в Ідлібі і північно-західній частині провінції Алеппо. Влаштувалися тут загони заколотників з Сирійської вільної армії (ССА), приєднавшись до військових дій Туреччини проти курдів Афрін, фактично порушили всі угоди про їх нейтральний статус і стали законною метою для САА, яка в кінці минулого року встановила свій контроль над південно-східною частиною даної зони.

При цьому бойовики, що окопалися в Східній Гуті, на початку 2018 року вирішили скористатися зайнятістю САА в Ідлібі і знищити різко вдававшийся в їх території урядовий плацдарм в районі міста Харасті. Вони змогли його перерізати і близько місяця тримали в облозі урядовий гарнізон в комплексі будівель управління транспорту міністерства оборони. Однак тим самим бойовики також порушили статус зони примирення, і наступна операція САА «Дамаська сталь» по повній ліквідації цієї зони отримала законні підстави.

Те, що головна кампанія сирійського командування на початку 2018 року був проведений саме в Східній Гуті, для багатьох стало несподіваним. Американці, які завдали кілька вогневих ударів по урядовим і союзним їм під силу в районі Євфрату, мабуть, сподівалися, що ті кинуться мстити за товаришів під бомби і снаряди західної коаліції. Цього не сталося, а пустити в хід авіацію в районі Дамаска Пентагон, незважаючи на неодноразові погрози, не ризикнув. Навколо столиці традиційно сильною залишається система ППО Сирії, і неподалік розташована російська база ВКС в Хмейміме.

Зосередившись на усунення «занози» Східної Гути з тіла Дамаска замість самогубних акцій у Євфрату, Генштаб Сирії вирішив відразу кілька стратегічних завдань. Перш за все, була нейтралізована потужне угруповання бойовиків в центрі країни. Осоромлені були всі сторонні оцінки, які вказували, що її чисельність не перевищує 10 тис. Осіб. На ділі з урахуванням бойових втрат, загальної кількості вивезених (більше 20 тис. Комбатантів) і врегулювали свій статус на місці стало ясно, що бойовиків тут налічувалося не менше 30 тис. Тепер зрозуміло, чому всю війну сірійське командування тримало навколо столиці від третини до половини своїх бойових частин. Ослаблення оборони неминуче б призвело до масованого штурму Дамаска.

Зате зараз ця загроза повністю усунено, і до участі в наступних операціях САА можуть бути підключені свіжі, добре підготовлені і прекрасно екіпіровані частини з числа тих, що стояли в Дамаску бригад Республіканської гвардії (101-й і 102-й), а також 14-й і 15 -й дивізій спецназу (сили «Тигр»). «Дамаська сталь» була першою настільки великою операцією, здійсненою на землі виключно сирійськими частинами. Добровольці з Ірану, Іраку і ліванської «Хезболли» до неї не залучалися і займалися лише прикриттям інших ділянок фронту. Тобто САА здатна самостійно займатися відновленням суверенітету країни, що має значення і для військово-політичної дипломатії.

Вони готові йти далі

Зі зрозумілих причин САА не розкриває планів на майбутній період, позначаючи широкий спектр можливих напрямків нового наступу. Проте логіка війни дозволяє їх прогнозувати. Розумно, зокрема, було б припустити, що поряд з відволікаючими операціями в центрі країни основна увага армія зосередить на остаточному викоріненні на своїй території забороненого в Росії «Ісламської держави» (ІГ). Не випадково головною темою міжнародної конференції з безпеки, яка розпочалася в Москві, названа боротьба з ІГ в Сирії.

Положення в Сирії до кінця березня 2018 року

Проголосивши це своїм завданням, урядові війська зможуть і далі уникати ударів з боку західної коаліції, яка не має на те ніяких підстав. Це особливо важливо, коли бойові дії ведуться поблизу основних західних баз. І все одно загальний стан сил західної коаліції при такому сценарії буде погіршуватися. Уже в найближчі дні, по всій видимості, почнеться наступ на осередок ІГ в палестинському таборі Ярмук в південній частині Дамаска, де налічується до 2,5 тис. Ігіловцев. Для цієї операції стягуються формування, створені з проживають в Сирії палестинців (Livaa al-Kouds, PLA). Швидше за все, угруповання ІГ здасть свої позиції за умови перевезення її звідси в провінцію Дейр ез-Зор на західний берег Євфрату, де на великих пустельних просторах продовжують діяти 5-7 тис. Бойовиків. Однак слідом за нею туди великим загоном прийдуть кращі з'єднання САА, примусивши по дорозі до миру Сирійську вільну армію (ССА) в Східному Каламун.

Східний Каламун на мапі Сирії

Є висока ймовірність того, що в кінцевому рахунку залишаються в цій частині Сирії загони ІГ будуть змушені перейти на східний берег Євфрату в розташування курдів і американських військ. Сюди ж в перспективі будуть витіснені і 8-10 тис. Ігіловцев з Іраку. В результаті перед американцями і їх союзниками з сирійських демократичних сил (СДС) виникне перспектива нової великої війни з «Ісламським державою».

Мобільні загони ІГ

Не випадково президент Трамп раптово заговорив про можливе швидке звільнення військ США з Сирії. У урядової ж армії будуть розв'язаними руки для дій в інших частинах країни, в тому числі на кордоні з Ізраїлем і Йорданією. Тут в районі самої південної зони примирення в провінції Дараа Дамаск також має законний привід для втручання. Зокрема, на стику кордонів Йорданії, Ізраїлю і Сирії в глибині позицій ССА залишається підконтрольний ІГ анклав приблизно з 2,5 тис. Бойовиків. По духу і букві Астанінські угод ССА разом із західними союзниками вже давно повинна була з ним покінчити, але не зробила цього. Урядова армія, не порушуючи жодних угод, має право поставити перед нею ультиматум: або почати рішучу боротьбу з ІГ, або надати САА коридор для проходу до позицій ігіловцев. Неважко зрозуміти, що в результаті у Дамаску з'являться всі підстави для заняття такого коридору, а потім і ігіловского анклаву. Ситуація і тут різко зміниться на користь центральної влади. Сюди вже підтягується одне з найбільш боєздатних з'єднань сирійської армії - 4-я механізована дивізія.

Багато що в подальшому ході сирійської війни буде залежати від поведінки Туреччини і Ірану. Російсько-турецько-іранський саміт в Анкарі 4 квітня показав, що рівень узгодження цими трьома країнами своїх позицій високий, і саме вони продиктують остаточні умови світу, а не західна коаліція. Хоча Ердоган як і раніше відмовляється публічно визнавати Асада, але, засуджуючи прояви сепаратизму в Сирії і погоджуючись з верховенством Дамаска на всій сирійської території, він, по суті, вже йде на визнання. Досить сказати, що настільки успішний результат операції в Східній Гуті із запобіганням неминучих масових жертв багато в чому став можливим завдяки Анкарі. Адже бойовики погодилися покинути анклав лише після того, як Туреччина дала згоду прийняти їх і гарантувати їм безпеку на контрольованій нею території в Афрін і Джераблусе. Які б неприязні стосунки (після колишньої дружби) ні зберігалися між Б. Асадом і Р. Ердоганом, для останнього у всій сирійської партії визначальним був і залишається курдське питання. А його до вигоди Анкари без Дамаска не вирішити.

Саміт президентів Росії, Ірану і Туреччини в Анкарі

Свою шахову партію в Сирії, судячи з усього, готується розіграти і Тегеран. США до такої міри залякали всіх іранських військовою присутністю в цій країні, що, якщо Іран оголосить про готовність до повного виведення своїх добровольців за умови, що американські бази там теж будуть закриті, це стане дуже сильним ходом. І Тегеран до цього готовий. Іранці не приймають активної участі в боях на сирійській території, принаймні останні півроку. У Сирії іранцям потрібні не бази, а дружній уряд. І якщо шанси на його встановлення при догляді іранців підвищаться, чому б їм не піти?

Які нові аргументи придумає Вашингтон, щоб зберігати свою присутність в Сирії, залишається лише гадати. А може, заява Трампа про можливий відхід звідти - не просто пробна куля, а цілком дозріле рішення? Тоді це допомогло б якнайшвидшого припинення страждань сирійського народу.

Якщо Ви помітите помилку в тексті, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter, щоб відіслати інформацію редактору.