Початок чернецтва в пустелях Єгипетських

1. Фиваида і нітрит, пустеля Келлі
2. Святі місця на Синаї

Що в першу чергу приходить на розум сучасним людям при згадці Єгипту?

Освічена публіка згадує історію Стародавнього Єгипту з великою рікою Нілом, пірамідами, сфінксами, династіями фараонів, Антонієм і Клеопатрою, Наполеоном, стилем «ампір», а також Шамполіоном і розгадкою ієрогліфів. Мандрівники XIX в. відправлялися в Єгипет, щоб відвідати Нубію, побачити «велич пірамід», язичницькі капища. У XX столітті «багаж» культурних знань про Єгипет поповнився бюстом Нефертіті і маскою Тутанхамона. За радянських часів росіяни їздили в Єгипет будувати греблі і воювати з Ізраїлем. І ось, в кінці XX століття «залізна завіса» впала, - і для прочан відкрилася можливість відвідати святі місця в Палестині, в Єгипті і на Синаї. І що ж відвідують вони в Єгипті? - Ще недавно з розповіді однієї православної паломниця, яка відвідала Єгипет по шляху в Палестину, можна було зрозуміти, що туристичне «меню» для православних паломників складається все з тих же пірамід, сфінксів, капищ ... Не виключено, що і при огляді Олександрії гіди з надривом розповідають про те, як «Нітрійській монахи» зруйнували храм Серапіса, спалили Александрійську бібліотеку і вбили вчений жінку «Гіспазію». У всякому разі, з цими «історіями» теж знайомляться якщо не в школах, то в ВУЗах. Надивившись на «пам'ятники культури» і щиро поспівчувавши жерцям Сераписа, паломники з ентузіазмом переправилися через Червоне (нині Червоне) море, щоб помолитися в монастирях Синая і Палестини.

Може бути, в Єгипті нічого не залишилося від православних храмів, гробниць над мощами мучеників і святителів, від монастирів, лавр і скитів? - Звичайно, збереглося небагато, - більшість з них зруйновано або завойовниками-арабами, або прийшло в запустіння згодом. Але все ж за 1200 років панування в Єгипті (і в Палестині) магометан, багато хто з древніх святинь збереглися, почасти ще й тому, що їх шанували і християни, і мусульмани. Тепер прийшов час, коли подорожують до Єгипту православні люди можуть віддати належне шанування його святинь - місцями, пов'язаними з подіями, відомими нам як зі Старого, так і з Нового Завітів. Щоб в цьому переконатися, спробуємо згадати послідовність біблійних подій.

Патріархи. Авраам і Лот з родинами жили в Єгипті, рятуючись від голоду, що прийшло на Ханаан. Правнук Авраама, Йосип, проданий в рабство в Єгипет, врятував цю країну від голоду і, завдяки йому, весь рід Якова-Ізраїля переселився в дельту Нілу. 300 років ізраїльтяни провели в рабстві у єгиптян. Але ось по велінню Господа пророк Мойсей вивів народ свій з Єгипту, привів до підніжжя Синаю і тут отримав Закон.

Пророки. Сюди ж, на Синай, в VII ст. біг від злочестівий Ієзавелі пророк Ілія. У VI ст. до Р.Х. в Єгипет переселилися зі зруйнованого військами Навуходоносора залишки іудеїв, з бегшіх полону, а разом з ними і пророк Єремія. Тут же він похований. В Олександрії за царя Птолемея Філадельфа, за 272 року до Різдва Ісуса Христа, 72 іудея-тлумачів перевели з єврейської на грецьку мову книги Старого Завіту і тим самим зберегли давній варіант тексту, що не спотворений пізнішими виправленнями талмудистів і масоретами.

Спаситель. Сюди, до Єгипту, по слову Ангела вирушило Святе Сімейство, рятуючись від гонінь Ірода; тут же 3 роки провів Богонемовля і звідси, з Єгипту, Він повернувся в Юдею. «Так збулося сказане від Господа пророком, який провіщає:« Із Єгипту покликав Я Сина Мого »(Мф. 2,14,15).

Апостоли з 12, - Яків Алфеїв, Симон Зилот і Матвій Левій, - благовістили в Єгипті, Ефіопії та Лівії, а св. євангеліст Марк, учень ап. Петра, заснував Олександрійську Помісну Церкву.

Мученики. У 304 р у Фрігії постраждав великомученик Мина, а його св. мощі були перенесені і зберігаються в Олександрії. Три роки по тому в тому ж місті постраждала великомучениця Катерина, - св. мощі її зберігаються в монастирі її імені на Синаї. У IV-V століттях відбулися Перше і Друге побиття преподобних отців на Синаї і в Раїфі.

Преподобні. В кінці III ст. в Фиваїдський пустелю пішов преподобний Павло Фивейский (228-341), а незабаром там же оселився Антоній Великий (251-356). Так було покладено початок чернецтву і незабаром пустелі Нижнього і Верхнього Єгипту процвелі лаврами, скитами і Келлі. Чудовий такий факт: з кількох сотень святих, прославлених Церквою в чині преподобних, великими названі не більше 20 осіб та майже всі вони жили в Єгипті, Палестині і на Синаї в IV-VI століттях. У влаштовані ними монастирі з усього християнського світу стікалися жадали духовних повчань; звідси ж виходили досвідчені духовні старці і влаштовували монастирі в Південній Італії, на Кіпрі і в Палестині, в Сирії і Каппадокії.

На карті № 1 показані вогнища (осередку) духовного життя в IV-XI століттях і духовні зв'язки найбільш відомих організаторів монастирів. Ця карта складена по таблиці, наведеної в книзі священика Сергія Мансурова (1890-1929), сповідника XX століття. Він задумав створити працю, «присвячений історії Церкви як благо датного цілого», але встиг написати лише Введення і кілька нарисів, що охоплюють життя Церкви від П'ятидесятниці до першої половини III ст. Рукопис вперше була опублікована в 1972-73 роках в «Богословських працях», № 6, 7, а вдруге видана изд-вом Валаамського монастиря під назвою «Нариси з історії Церкви» (1994 г.). Боюся, що книга ця, видана тиражем всього в 3000 екземплярів, цілком могла загубитися в морі церковної літератури, виданої в останні роки. Користуюся нагодою, щоб донести до зацікавленого читача основні думки отця Сергія і той план, який він намітив і не зміг здійснити. Це тим більш доречно, що має безпосереднє відношення до історії православних святинь Єгипту.

«У всі віки, - пише він у Вступі, - приходячи на зміну одна одній, в Церкві утворювалися центри (осередки) духовного життя, де вироблялося все, що для цього і наступних століть служило керівництвом і духовним живленням. Починаючи від Христа Спасителя і Його апостолів, які не припиняючись, протягом століть йшла в Церкві духовна робота над засвоєнням Богу всього людства в цілому, боротьба благодаті з гріхом за Царство Боже. Бог прийшов на землю, а люди, шляхом чи мучеництва, шляхом чи подвижництва, в миру або в чернецтві, і дорогу себе в намет для Бога (св. Григорій Богослов) ... Отже, історія Церкви - це історія насамперед того, як серед людства творилася і дотримувалася ця нова життя, вогонь якої запалав від Христа. За обітницею Христовою, це життя, не знаючи перерви, переходила з покоління в покоління, то розгоралася, захоплюючи широкі народні кола, залучаючи нові племена і народи, то завмирала в порівняно невеликому колі людей - в епоху байдужості, зневіри або зловерия. Але ніколи ця життя не згасало, і вона повинна мати свою Історію ».

«Але серед кого, де і як не згасла і творилася ця життя Христового на землі? Ось перший і законне питання до історика Церкви », - пише далі отець Сергій Мансуров. Відповідаючи на це питання, він вперше «спробував книжково» відобразити життя Церкви, вказати «в кожному поколінні, починаючи від Спасителя і апостолів, закінчуючи нашим часом, до кого потрібно прийти, на кого благоговійно дивитися, кого слухати, щоб побачити істину в історії - святу Православну Церкву ». У складеному отцем Сергієм переліку (від I до XIX століття) кожне століття для наочності розбитий на три покоління і в кожному поколінні вказані імена, місця і книги: 1) імена великих святителів і подвижників, 2) місця, де вони трудилися (країни і монастирі ), і 3) що прочитати, щоб, як він пише, «впритул підійти до життя, явівшей себе в іменах і осередках».

Таким чином, складений отцем Сергієм Мансуровим перелік одночасно може служити керівництвом для вивчення історії чернецтва і путівником по святих місцях, тому що відвідування святих місць заради прощі може теж допомогти «впритул підійти» до змісту цьому житті. Читаючи цей путівник, ми потрапляємо в ті країни, де проповідували апостоли і мужі апостольські в I-II століттях. Потім він переносить нас в пустелі Єгипту, де чернецтво зародилося і в IV столітті процвіло. Тисячі ченців заради безмовності йдуть в пустелю нітрит і там живуть в скитах, від чого і пустеля отримує нове найменування - Скитська. У V-VI століттях духовними центрами стають монастирі Палестини і Синая, Сирії і Каппадокії. У міру завоювання цих країн арабами і турками, монахи все далі і далі йдуть на Захід. На деякий час вони обживають гірські масиви Олімпу Віфінського, потім Олімпу в Греції і, нарешті, в IX столітті століттями накопичені духовні скарби знаходять своє головне притулок на Афоні. Звідси, зі Святої гори, «ріки богопосвячених осіб» потекли в країни слов'янські - до Моравії, Сербії та на Русь. Засновником Києво-Печерського монастиря з'явився святогорець преподобний Антоній.

У Житіях Святих і творів святих отців збереглися відомості про життя подвижників, а також їх повчання. Всю багатовікову історію цих «духовних центрів» можна вивчити за книгами, можна почути про них в богослужбових текстах (канонах і стихирах, найчастіше створювалися в тих же монастирях). Чи збереглися місця, де вони трудилися, і, що більш важливо, ті обителі, які були засновані Великими преподобними?

Фиваида і нітрит, пустеля Келлі

На карті № 2 «Монашество в Єгипті в IVB.» Відзначені місця розташування стародавніх обителей в Єгипті, на Синайському півострові і на півдні Палестини. На прикладі цих обителей хотілося б показати, наскільки реальною була спадкоємність між подвижниками, їх прославили.

Антоній Великий ще застав в Фиваїдський пустелі преподобного Павла Фівейського і став «батьком ченців». Монастирі їх імені існують донині, але належать не Православної Церкви, а апокрифам-коптам. Антоній виховав безліч учнів. З них найбільш відомими були:

Пахомій Великий - він заснував перші загальножительні монастирі в Тавенне, чоловічі та жіночі, де воювала близько 1000 ченців і черниць. Для своїх обителей він уклав Статут, згодом ліг в основу статутів південно-італійських монастирів.

Іларіон Великий - з Фіваїди відправився на Кіпр, але потім оселився в пустелі біля Гази і заснував там кілька монастирів. Самі обителі не збереглися, але Статут Іларіона Великого і весь лад життя в його обителях послужили зразком для багатьох монастирів Палестини.

Макарій Великий (або Єгипетський) був уродженцем Олександрії, сином купця, який торгував селітрою. Батько послав сина за селітрою в пустелю нітрит, але Макарій побачив там місце, придатне для молитви і духовного подвижництва. І він пішов з дому, оселився в безводної, кам'янистій місцевості, чим поклав початок чернецтву в Нітрійській пустелі. За духовним керівництвом Макарій вирушив до Антонія Великого, провів у нього деякий час і потім знову прийшов в нітрит. Ченці селилися окремими Келлі, віддаленими одне одного. Проводили в них 5 днів в тиждень, а в суботу збиралися разом, щоб зробити всенічне бдіння і літургію. Незабаром і пустелю стали називати пустеля Келлі. Згодом вона отримала ще одну назву - Скитська - тому що поступово в ній з'явилося безліч скитів, де монахи селилися по кілька людей в одній огорожі. Учнями Великих преподобних IV століття з'явилися Великі старці V ст .: Сисой, Пімен, Памва, Паїсій, Арсеній.

Василь Великий в молодості відвідав Нітрійській пустелі, коли там воювала і вчили ченців Макарій Єгипетський і Макарій Олександрійський. Таким чином світло єгипетського чернецтва досяг Каппадокії, де Василь Великий засновував монастирі.
Ніл Синайський або Ніл Синайський, був учнем св. Іоанна Златоустого. У пошуках безмовності він пішов на гору Синайську і там провів своє подвижницьке життя.
З житія Іоанна Лествичника відомо, що той, будучи ще юнаком, разом з аввою Мартир приходив до Анастасію Великому, який передбачив, що Іоанн стане ігуменом Синайської гори.

Святі місця на Синаї

Монастирі на Синаї були нерозривно пов'язані з монастирями Єгипту і Палестини. Точно так же, як до духовних старців Єгипту, сюди приходили любителі безмовності з усіх кінців християнського світу. Але якщо збереглися до наших днів монастирі Єгипту в Фіваїді і Нітрії належать нині коптам-апокрифам, то Синайська гора, яка зазнала страшні набіги бедуїнів-агарян, встояла і перед напором єресей, і перед натиском мусульман. Твердинею Православ'я на Синаї став монастир св. Катерини, розташований в місцях, безпосередньо пов'язаних з виходом євреїв з Єгипту. Монастир і вся Синайська гора з безліччю церков, скитів, каплиць і печер, також, як Свята Земля Палестини, являють собою живий зв'язок старозавітній Пасхи і П'ятидесятниці, пережитої старим Ізраїлем на Синаї, з Нової Великоднем і Нової П'ятидесятницею, від яких отримала свій початок Церква - Новий Ізраїль.

Згадаймо ті старозавітні і новозавітні події, пам'ять про яких тут зберігається тисячоліттями. Сінаєм називається і півострів, і гірський масив, розташований в його південно-східній частині. Згадки про гірську кам'янистій пустелі Сін зустрічаються в староєгипетських написах, що оповідають про військові походи єгиптян. В епоху патріархів тут жили споріднені Ізраїлю племена, нащадки Мадіама і Амалика. У книзі Вихід розповідається про те, як Мойсей втік з Єгипту на Синай, там одружився на дочці мадіамітяніна Іофора і пас його овець. Там, біля підніжжя гори Хорив, «явився Мойсею Ангел Господній у полум'ї вогню з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить огнем, але не згорає кущ. Мойсей сказав: піду і подивлюся на це велике видіння, чому не згорає та тернина. Господь побачив, що він зійшов подивитися, і озвався до нього Бог з-посеред тієї тернини і сказав: Мойсею, Мойсей! Він сказав: ось я! І сказав Бог: Не підходь сюди; Скинь взуття з ніг твоїх; бо місце, на якому ти стоїш є земля святая ... І сказав Господь: Я справді бачив біду Свого народу Моє го в Єгипті і почув крик його від намісників його і йду позбавити його від руки єгиптян і вивести його з цього краю і ввести його в землю доброго й широкого, де тече молоко і мед. А тепер іди ж я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих. Мойсей сказав до Бога: Хто я, що піду до фараона і вивести з Єгипту синів Ізраїлевих? І сказав Бог: Я буду з тобою! А це знак, що Я послав тебе: коли ти виведеш народ із Єгипту, то ви будете служити Богові на оцій горі. "» (Вих. 3, 2-12).

І привів пророк Мойсей народ свій до того місця, де говорив з ним Господь з-посеред тієї тернини який ми по-слов'янськи Неопалимої купини. Ізраїльтяни таборували біля підніжжя гори, а на її вершині Мойсей отримав від Бога кам'яні скрижалі з десятьма заповідями. Рік пробув Ізраїль в цьому місці, тут він зазначив другу після Виходу Великдень і, по велінню Бога, рушив у дорогу, щоб завоювати Обітовану Землю. Так Синай увійшов в історію народу Ізраїлю. Потім в 3-й книзі Царств (гл.19) розповідається про те, як в VII ст. до Різдва Христового пророк Ілія втік від переслідувань нечестивою дружини царя Ахава, Ієзавелі, на Синай і тут удостоївся розмовляти з Богом.

Пам'ять про всі ці події і місцях, з ними пов'язаних, незнищенна передавалася з покоління в покоління. Колись Синай був притулком для перших християн, які рятувалися від переслідувань. Тепер християни стали хранителями святих місць, з якими були пов'язані найбільші події Старого Завіту. Згодом гори і ущелини Синая вкрилися десятками монастирів, скитів, храмів, каплиць. У IV столітті на місці Неопалимої Купини був заснований монастир і в VI ст. ченцям цього монастиря Ангели сповістили про те, що за Хоривом, на вершині найвищої гори Синаю, покояться святі мощі великомучениці Катерини, яка постраждала в 307 році в Олександрії Єгипетській при імператорі Максиміані. З великими труднощами досягли монахи вершини, перенесли мощі в монастир, і з тих пір ім'ям св. Катерини називається як сама обитель, так і гора, де були знайдені святі мощі. Монастир св. Катерини став оплотом Православ'я на Сході. Його настоятелів називають ігумен нами Синайській гори.

Інша відома обитель, Раіфскій пустель, була заснована на місці одного з станів по дорозі від Червоного моря до Синаю. У Біблії цей стан називається Єліму і про нього сказано, що було там «12 джерел води і 70 пальм» (Вих. 15, 27).

Монастирі Синая не раз зазнавали нападів бедуїнів і розбійників. Пам'ять про ці страшні події відображена в колі церковних свят. 14 січня всі Помісні Православні Церкви згадують Перше побиття преподобних отців Синая і Раиф в IV столітті і Друге побиття преподобних отців в Раїфі. Останнє відбулося в V ст., Коли в монастирі св. Катерини воювала преподобний Ніл Синайський і його син Феодул. Вони прийшли в Раіфскій пустель відвідати тамтешніх ченців і в цей час обитель зазнала нападу варварів. Нілу Синайському вдалося врятуватися, і він залишив опис цього лиха.

У VI столітті на Синайський гору прийшов 16-річний юнак, Який БУВ постригу в чернецтво з ім'ям Іоанна. Через 20 років ВІН усамітнівся в печері и провів в ній 40 років в неослабний подвиги. Там він написав знамениту «Ліствиця» - чернече керівництво, де автор наставляє про те, як треба намагатися сходити сходами (по «сходах») чеснот. Надалі монахи обрали Іоанна Лествичника (526-606гг.) Своїм ігуменом, а після його смерті ігуменом став його рідний брат св. Георгій. Існує житіє св. Іоанна Лествичника, складене ченцем Раіфскій пустелі Данилом.

Чудово, що в честь цих Синайських монастирів - св. Катерини і Раіфскій пустелі - були влаштовані обителі в Православної Росії. Катерининська пустель була заснована царем Олексієм Михайловичем в 1658 році недалеко від Москви на місці явлення йому св. великомучениці. Катерини, що сповістила про народження його дочки. Багато хто милосердствує обителі імператриця Катерина II, яка носила ім'я св. Катерини. Собор на честь великомучениці. Катерини з двома прибудовами, братські келії, огорожа - все це благоліпність було влаштовано працями архімандрита Мелхиседека, який керував обителлю при митрополиті Платоне (Левшина).

На початку 1930-х років обитель була закрита і в Катерининській пустелі розмістилася секретна в'язниця ОГПУ, що отримала в народі прізвисько «Сухановка» по поблизу розташованої садибі Суханова, колишнього маєтку князів Волконських.

Недалеко від Казані в XVII столітті була заснована пустель в пам'ять вбитих в Раїфі преподобних отців. За бажанням тодішнього митрополита Казанського Тихона Казанська Раіфскій пустель в архітектурному відношенні була побудована за зразком заснованого Патріархом Никоном Воскресенського Новоіерусалімского монастиря. Будівельником Раіфскій пустелі був насельник Нового Єрусалиму ієромонах Герман, а після повернення з Казані він став архімандритом Новоіерусалімского монастиря, де і закінчив дні свої.

Нині і Катерининська пустель поблизу Москви, і Раіфскій пустель поблизу Казані відновлюються, і в них відроджена чернече життя. Примітно, що насельники Свято-Катерининської чоловічу пустинь відразу ж по відродженні своєї обителі видали книгу, в якій описали історію Синайського монастиря св.Катерини, шануючи його як би своїм прообразом.

Так нитки духовної спорідненості тягнуться від єгипетських подвижників і духовних вчителів, з обителі в обитель, з країни в країну, від духівників до духовних чад, онукам і правнукам ... Для життя Церкви ця духовна спадкоємність має воістину фундаментальне значення. Вшановуючи Царгород своїм первоучителями в улаштуванні Церкви, а Святу гору Афон, - зразком і окормітелем ченців, ми не повинні забувати про найдавніших джерелах Вселенського Православ'я, Єгипетських пустелях, де чернецтво зародилося. Про значення Єгипту чудово сказав священик Сергій Мансуров: «У Єгипті, в IV столітті, - ключ до сучасних і наступних подій, тут викував той склад життя і думок, який не дав розчинитися християнству з примиритися з ним в IV столітті державою і культурою. Держави і культура розкладалися і падали, православ'я залишалося непорушним. Це підготовлено було Єгиптом ».

Георгій Коробьін,

"Православний паломник" №1 (3) 2002 р