Польський дитячий омбудсмен Марек Міхаляк: Діяльність щодо захисту дітей для нас природна

У Польщі діти навіть зі шкільного підручника можуть дізнатися про особливий дорослій людині, який захищає їх права, і це - його основна робота. Марек Міхаляк - саме той дорослий, який вже 8 років очолює сильний і незалежний інститут Уповноваженого з прав дитини в Республіці Польща. Кожна дитина будь-якого віку може звернутися до нього за порадою або попросити про захист.

Г-н Марек постійно підкреслює важливість права дитини на висловлення своєї думки. Сам постійно зустрічається з дітьми. Як це відбувається - я могла спостерігати в його офісі. У залі з печивом і чаєм дітей з невеликого містечка чекали дорослі. Полохливі спочатку дітей пан Марек залучав до розмова, читаючи казку про дівчинку і вовка. Енергійно, в ролях. Простенький сюжет зі щасливим кінцем привів нас до висновку: ніхто не має права кривдити дітей.

Чи можливий такий незалежний інститут захисту прав дитини в Україні? Чи не при президенті України, які не відділення в офісі омбудсмена з прав людини, а незалежний, окремий. З чого він повинен початися - з політичної волі, харизматичного лідера - або звичайного небайдужості влади та соціуму до дітей? І чи потрібен він насправді?

Напередодні чергових парламентських слухань щодо захисту прав дитини ця тема особливо актуальна. Кілька років поспіль Україна демонструвала позитивні зміни у зменшенні числа сиріт, розвитку сімейних форм виховання, гуманізації правосуддя. Але з 2009-го по 2016 року кількість національних і міждержавних усиновлень зменшилася вдвічі. Військові ж дії на сході країни дестабілізували всю державну систему - соціальні працівники скорочені, служби у справах дітей на межі зникнення, достовірної статистики немає. Ми навіть приблизно не можемо сказати, скільки дітей було поранено і скільки загинуло у фронтовому Донбасі.

Можна, звичайно, і далі планувати наше майбутнє, не думаючи про дітей сьогодні. Але кого воно буде влаштовувати, якщо буде безправним?

Про те, як полякам вдалося поставити державний механізм на службу дітям, розповідає Марек Міхаляк.

- Пане Марек, як в Польщі виникло установа Уповноваженого з прав дитини?

- Хоча установа Уповноваженого з прав ребнка записано в Конституції Республіки Польща від 1997 року, Сейм тільки в 2000 р прийняв закон про Уповноваженого, визначаючи компетенції цього органу. У тому, що Конституція передбачала створення установи, що стоїть на сторожі прав дитини, - велика заслуга саме громадського сектора, неурядових організацій, які стали незалежним голосом дітей. Одним з найпотужніших тоді був Комітет охорони прав дитини -Старий подібна організація в Європі, її ще 40 років тому створила Марія лопатково, педагог, громадський діяч, в минулому член парламенту і сенатор. Значною мірою завдяки її натиску і лобіювання наш заклад працює і настільки успішно розвивається. Чимала заслуга і багатьох інших політиків. Це показник того, що для основної маси людей діти є пріоритетом.

Відповідно до закону, уповноважений обирається Сеймом терміном на п'ять років і може перебувати на посаді не більше ніж дві каденції. Я на посаді вже вісім років (з 2008-го), тобто термін моєї другої каденції закінчиться через два роки. Оскільки дитинством я займаюся "з дитинства", то і надалі продовжу цю справу, тільки в іншій іпостасі.

- Чому не більше двох каденцій?

- Це демократично. Кожна людина приходить на посаду з певними думками, енергією, але з часом, коли один і той же він робить багато років поспіль, ця енергія зменшується, думки вичерпуються. Тому треба давати дорогу новим поглядам, думкам, ідеям, "свіжої крові". Установа повинна розвиватися, а не входити в стагнацію. У нас є багато гідних, професійних людей в сфері охорони дитинства.

- Ким ви були до обрання на посаду уповноваженого?

- Працював з дітьми з груп ризику, які потрапили в складні життєві обставини, що мали проблеми в сім'ї або з законом. За освітою я педагог. На посаду дитячого омбудсмена прийшов з громадського сектора, тому і в своїй роботі максимально спираюся на їх потенціал, думка, підтримку. В неурядових організаціях люди працюють не тому, що повинні, а тому, що у них є бажання, натхнення, переконання. І я вважаю громадські організації фундаментом демократії.

- Як фінансується ваш офіс, який у вас штат?

- З держбюджету. Фінансування систематично збільшується. З 2008 року - на 100%. Законом нам гарантована незалежність від інших держорганів влади, звітуємо виключно перед Сеймом. Мій офіс займає триповерховий будинок в центрі Варшави і налічує 70 штатних співробітників. Крім того, у мене ще 30 позаштатних радників, і я співпрацюю з багатьма організаціями.

На тлі інших країн, де на потреби дітей економлять і навіть ліквідовують аналогічні правозахисні установи (як у Франції), у нас дуже позитивна тенденція. Ідея захисту прав дитини акцептується владою, є розуміння важливості нашої установи на всіх рівнях. Не будемо забувати, що саме поляки запропонували ООН прийняти Конвенцію з прав дитини. Я маю на увазі легендарного Януша Корчака, на роботах якого і базувалася Конвенція. Тому така діяльність щодо захисту дітей для нас природна.

Коли я вступив на посаду, наш офіс обробляв від 4 до 6 тисяч звернень щорічно. І на той час це було багато. Тепер же кожен рік я обробляю до 50 тисяч індивідуальних звернень ...

У Польщі діти навіть зі шкільного підручника можуть дізнатися про особливий дорослій людині, який захищає їх права, і це - його основна робота

- Яка результативність вашого втручання?

- Залежить від того, як сприймати результативність. Ми не знаємо, чи задоволений той, хто до нас звертався. Трапляється, що звертаються з нечистими намірами. І, часом, мені потрібно вчинити інакше, ніж мене просили, якщо, наприклад, який-небудь опікун, скоріше, думає про власні потреби, чим про дитину.

Я маю право представляти дітей в суді і щорічно беру участь в 400 судових справах. У суді у мене повноваження як у прокурора.

- Які це справи в судах?

- Різні, в тому числі і сімейні. Про неналежної опіки або про ставлення в школі, лікарні і т.п. Якщо сімейні - я тільки на стороні дитини. Іноді буває так, що порушені інтереси підлітка, який вже вміє сформулювати свою думку, але її ніхто не хоче вислухати. Я обов'язково буду виступати в суді за те, щоб його думка була врахована. Це нормальна практика.

Зауважу, що в Конституції у нас запис навіть краще, ніж в Конвенції ООН з прав дитини. Про те, що дитина має право на висловлення власної думки. У частині 3 статті 72 сказано: "при вирішенні питань, які зачіпають права дитини, органи державної влади, місцевого самоврядування та особи, відповідальні за дитину, зобов'язані вислухати дитину і, наскільки це можливо, задовольнити бажання дитини". Що тут особливого? А то, що не зазначена вiк дитини. Тобто - кожну дитину, незалежно від віку. Я не зустрічав документів, які настільки б широко декларували це право дитини.

- А якщо дитина ще не вміє говорити?

- Якщо це немовля чи старше, але теж ще маленький, на те є фахівці - психологи, педагоги, і з малюнка, поведінки, реакції вони можуть з'ясувати, чого він хоче, і допомогти суду.

- Цікаво ...

- Парадокс у тому, що коли я питаю у дітей про їх найважливішому праві, то в більш ніж 90% випадків вони відповідають: "Право на висловлення власної думки". А це значить, що таке право для них не до кінця досяжно, і на практиці не все так гладко, як записано в законі.

Зауважу, часто діти плутають право на висловлення власної думки з правом приватності, особистого життя. Це різні речі. Відповідальність за дитину несуть дорослі, а отже - вони мають право порушувати межі його приватності.

- У вас виникає опозиція з батьками дитини?

- Я в опозиції до осіб, ображаються дітей. Навпаки, моїми найбільшими однодумцями часто є родичі дитини, адже хто, як не самі рідні люди, повинні бути небайдужими представниками їх прав?

- Крім як виступати в суді і реагувати на індивідуальні звернення, що ще ви можете зробити як уповноважений?

- Можу контролювати кожен заклад, заклад, де є або можуть перебувати діти. У деяких випадках можу без попередження, в будь-який час доби приїхати з візитом. Мені надсилають законодавчі, нормативні документи, що стосуються питань захисту прав дитини, і я можу вносити пропозиції. У мене є телефонна гаряча лінія довіри для дітей, а також смс-з'єднання з керівником поліції. Тобто мені на телефон негайно надходять всі повідомлення про надзвичайні випадки з дітьми - чи то на вулиці, чи то в будинку дитини - швидше, ніж про це дізнаються медіа. При необхідності я або негайно виїжджаю на місце, або приймаю необхідні рішення. Можу також перевірити, чи все в відношенні дитини витримано за процедурою, щоб він не був ображений повторно.

- Вас бояться?

- Не думаю, що справа в страху. В демократії взаємодія будується не на страху. Адекватніше було б говорити про повагу прав дитини. Адже ті, хто поважає права дитини, знають, що я буду виступати на його захист. Це взаємна відповідальність за дитину, яка ще не може за себе постояти, який не вибирає цю владу і не голосує.

- Створюється враження, що все дуже добре. А проблеми у вас є?

- Ні, не все добре. Якби маленьким полякам було так солодко, я б не отримував щорічно 50 тисяч звернень. Влада Польщі вирішила ввести практичне, а не теоретичне установа для захисту прав дитини. Охороняти громадянина - маленького чи великого - потрібно реально, на практиці. Щороку у мене понад 120 виступів з різних питань перед представниками влади. Уряд, парламент, міністерства отримують від мене інформацію про те, що саме в державі в цій сфері не так, що потрібно змінити або вдосконалити.

- Виконують?

- Рано чи пізно - так. Ось минулого тижня в парламент потрапив пакет моїх пропозицій (законодавча ініціатива була від президента) про покарання за злочини проти дітей, а також проти осіб, які стали свідками злочину проти дитини і ніяк на це не відреагували.

Уже кілька років я проводжу кампанію "Реагуй. Маєш право". А ось тепер зміню її гасло: "Реагуй. Ти зобов'язаний". Цей меседж спрямований не до установ, а до всіх людей. Якщо ти бачиш, що ображають дитини, і не повідомляєш про це, - ти повинен понести відповідальність. Раніше у нас не було законодавчо закріпленої норми про обов'язок реагувати, тому закликали людей користуватися своїм правом захистити дитину, коли його ображають. Тепер така норма є.

З 2010 року, за моєю ініціативою, у нас є також закон, який забороняє бити дітей. Хоча і до цього в Конституції було записано, що ніхто не може зазнавати тортур, і що тілесні покарання заборонені. Але це не стосувалося дітей прямо, не було слова "дитина". Тому дорослі тлумачили це тільки щодо повнолітніх осіб і застосовували тілесні покарання до своїх дітей з виховною метою. З 2010 року будь-які тілесні покарання дітей заборонені.

- Чи було опір?

- Звичайно. Понад 70% населення тоді вважали допустимим бити дітей у виховних цілях (зараз - 58%). І тільки 20% схилялися до того, що тілесні покарання - не найкращий метод виховання. Це було дуже важке для нас час - багато пояснень, лобіювань, але - вдалося, і ми захистили дитини законом.

- Чи підтримує вас церква?

- У нас не було ситуацій конфронтації з церквою. Але вони тлумачать це так, що любов, милосердя не мають відношення до насильства, нанесення шкоди іншій людині.

Сумно, якщо цього розуміння немає.

- Як ви перевіряєте, не б'ють дитину?

- Кожне право дитини може бути порушено. І мова йде не тільки про насильство. У нас немає прихованих камер спостереження (сміється). Але діти знають, що бити їх не можна. Цьому їх вчать в школі, і вони знають, що можуть зателефонувати і попросити допомоги. Телефон моєї гарячої лінії Ми не будемо давати в школі, він буде записаний у них в підручниках, вони легко знайдуть його в Інтернеті і т.п. Ми широко рекламуємо свою гарячу лінію.

Діти знають, куди вони можуть дзвонити по телефону. У нашій країні, незалежно від віку, у дитини є право зателефонувати в поліцію, прокуратуру, суд, і його зобов'язані вислухати.

Я отримую багато звернень від дітей. Часто - коли між батьками відбувається шлюборозлучний процес. Одного разу діти просили повернути вечірню казку на телебачення, тому що програму закрили. Просили змінити навчальну програму, щоб відкрити творчі гуртки ...

- Казку повернули?

- Ні. Але тепер вони отримали більше: вдалося створити інші, цілодобові теле- і радіопрограми тільки для дітей. Ввечері та вночі - поради для батьків.

- Звідки діти знають про уповноваженого?

- Зі шкільних підручників, наприклад. З книжки "Польща - моя батьківщина". Серед розділів про уряд, державний устрій, президентові є і окремий - про права дитини і про Уповноваженого щодо захисту цих прав. Також в школах є плакати про права дитини і мої контакти. Я ввів традицію, щоб на початку і кінці навчального року у всіх школах вчитель або директор читав мої листи дітям. Крім цього, я даю багато інтерв'ю, діти бачать мене по телевізору. Важливо, щоб вони знали людини, що захищає їх права, ідентифікували його. Для дорослого важливо установа, для дитини - чоловік.

- Скільки дітей-сиріт в Польщі?

- На сьогоднішній день - 70 тисяч. З них тільки 20 тисяч - в закладах, під опікою держави; інші - в сім'ях, в опікунських або прийомних. Дитячого населення в Польщі 7 мільйонів.

- Які діти живуть в державних закладах?

- У будинках дитини - ті, хто не може жити в сім'ї через насильство, або ті, у кого немає батьків. Звичайно, пріоритет - щоб дитина жила в сім'ї. Політика деінституціалізації. Просуваємо усиновлення. Пріоритет отримують поляки, і тільки після них претендувати на усиновлення можуть іноземці. Щорічно всиновлюють близько двох тисяч дітей. Усиновити можна тільки ту дитину, у якого є це право за документами. Поки суд не позбавить батьків батьківських прав або іншим способом не врегулює правову сторону, усиновлення не відбудеться. Це час дитина може жити в прийомній сім'ї або відповідному закладі, що менш бажано.

У 2011 році в Польщі було прийнято Закон про підтримку ссемьі і системі приймальні опіки, який стверджує дитини в сім'ї як пріоритет держави. Якщо дитина не може перебувати в біологічній сім'ї, тоді - в приймальні, а якщо і там немає, тоді він потрапляє в заклад. У державних закладах не повинні знаходитися маленькі діти у віці до 6 років, тільки в крайніх випадках. Для них ми завжди шукаємо прийомну сім'ю. Максимальна кількість дітей, які можуть перебувати в закладі (інтернаті), - 30. Це багато. Працюємо на те, щоб дітей там було поменше, хоча б 15, щоб створити наближену до домашньої атмосферу. Розподіляти братів і сестер в різні заклади не можна. Шукаємо найкращий варіант розміщення їх разом - хоч би якою була між ними різниця у віці. Тільки в надзвичайних випадках братів і сестер можуть розлучити.

- Чи можуть ходити в загальну школу діти з особливими потребами?

- Так, щоб рости разом зі своїми ровесниками. Звичайно, можуть бути різні ступені захворювання, і якщо дитина не може ходити в звичайну школу, він відвідує спеціальну. Але за законом кожна дитина має право на освіту. Більше 10 років у нас діє інклюзивна система освіти. У наших школах успішно працюють асистенти для дітей не тільки з особливими потребами, а й, наприклад, для дітей ромів. Є заклади для дітей з важкими захворюваннями, їх фінансує держава.

Щодо безбар'єрності в Польщі не все так ідеально, як хотілося б. У багатьох школах є бар'єри. Але жодна школа або іншу будівлю не може бути побудовано, якщо не буде відповідати вимогам по бар'єрності. Це важко, країна велика, і потреби чималі. Зрештою, ми не стартуємо з нуля, а виправляємо помилки минулого, впроваджуємо нове. Це довготривалий і дуже дорогий процес, але іншого шляху немає.

Держава, яка хоче бути демократичною, має дбати про дітей, про осіб з особливими потребами, пенсіонерів.

- Чи є у дітей-сиріт пільги при вступі до університету?

- Ніяких пільг немає, умови для всіх рівні.

- А квартири?

- В деяких випадках. Це відповідальність місцевого самоврядування. Вони можуть шукати варіанти, але це не є їх обов'язком. У нас насправді проблеми з квартирними чергами.

У нас насправді проблеми з квартирними чергами

- Зі вступом в ЄС реформи активізувалися?

- Так, це досить позитивно вплинуло на темп реформ. Колись, наприклад, діти жили тільки в інтернатах, тепер їх там меншість - інші в сім'ях.

Ми також виходили з соціалістичного устрою, і це було нелегко. Ми до сих пір ще не з усім впоралися. Але зі вступом в ЄС ми отримали хороший міст, можливості і засоби для відродження.

- Які питання найпроблемніші?

- Перебування в будинках дитини дітей до 6 років. Іноді таке буває, і я реагую. Проблемою є також доступ до медицини. Звичайно, в порівнянні з країнами Африки у нас проблем немає. Тобто мова йде не про те, де дитині краще перебувати - в інтернаті чи в сім'ї, тут вже все вирішено, а про те, щоб сім'ю для нього знаходили не за місяць, а швидше. Щоб в черзі на операцію дитина стояв не місяць, а не більше одного дня. Щоб держоргани реагували краще.

Є також проблеми з соціальним забезпеченням, але, звичайно, в меншій мірі, ніж в інших країнах. Мені розповідали про дітей вулиці в Росії і в Україні. У Польщі діти вулиці - це ті, хто багато часу проводить на вулиці, оскільки ними не особливо займаються родичі. Але на ніч вони все одно повертаються додому.

- Чи є у вас соціальні працівники для таких сімей?

- Ми ввели нову установу - асистентів сім'ї. Впровадження такої посади ініціював парламент при прийнятті закону про підтримку сім'ї.

Така посадова особа (їх кілька тисяч по країні) має працювати з сім'єю, яка, перебуваючи на межі скрутних обставин, безгрошів'я, може сильно заборгувати за комунальні послуги і т.п. Потрібно підтримати сім'ю, уберегти її від розпаду.
З 2012 року, з тих пір як є такі помічники, кількість дітей в державних закладах зменшилася на 17 тисяч.

- Кому вони підпорядковані?

- Вони працевлаштовані в системі місцевого самоврядування, а підпорядковані Міністерству сім'ї, праці і соціальної політики. Частково фінансуються з бюджету, частково - органами місцевого самоврядування. Це недешево, але в будь-якому випадку завжди краще запобігти хворобі, ніж її лікувати.

У нас є і соціальні працівники. Але раніше були тільки вони. Різниця в тому, що соціальні працівники у своїй роботі більше спрямовані на контроль. А контролери викликають у людей значно менше симпатій, ніж асистенти - друзі будинку. Асистента не можна приставити до сім'ї насильно, сім'я повинна на це погодитися, визнати, що потребує допомоги. Тоді вона його буде поважати і ставитися до нього відповідально. Контроль залишився в стороні, а асистент - в сім'ї. Це різні служби.

- А що б ви поліпшили в вашій роботі?

- Було б доречно створити відділи в кожному воєводстві. Зараз же у мене офіс тільки в Варшаві. І мої люди їздять в різні воєводства на чергування.

Що стосується закону про Уповноваженого з прав дитини, то він один з найсильніших. Тому, щоб ділитися досвідом з іншими, ми перевели його на п'ять мов. У мене, наприклад, більше повноважень, ніж у колег зі Швеції чи Норвегії. З іншого боку, в цих державах краще соціальна, медична система, і рівень життя дітей вище - у них на це більше коштів.

- На чиєму боці пріоритет в конфлікті між правом дитини і правом дорослого?

- У пріоритеті завжди право слабшого. Але не повинно бути конфлікту між правами людини, вони не повинні витісняти один одного. Але якщо все ж доводиться вибирати, то спочатку треба захистити слабшого.

- Чи стежите ви за подіями в Україні?

- Звичайно.

- Чи перетиналися коли-небудь з дітьми з Донбасу?

- Польща приймала дітей з Донбасу, і я теж брав у цьому участь. Стежив, щоб діти з батьками отримали місце проживання і ходили в школу. Не так давно я займався справою багатодітній сім'ї (9 дітей) зі сходу вашої країни. Вони переїхали до Польщі, а через деякий час отримали наказ повернутися в Україну. Вони відчували себе там в небезпеці і звернулися до мене з проханням допомогти залишитися. Після мого втручання їм дозволили залишитися в Польщі.

Під час зустрічі Європейської мережі дитячих омбудсменів, де була і делегація з України, ми піднімали питання про українських дітей, які постраждали від збройного конфлікту. Ми, поляки, сприймаємо це дуже близько до серця, у нас є почуття солідарності з українцями. Йшлося про участь дітей у збройному конфлікті, про випадки втручання в дитячі заклади, зокрема дитбудинки. Колеги з України розповідали про незаконний вивіз дітей з таких закладів в Росію і т.п.

Два роки тому з Європейської мережі дитячих омбудсменів був виключений Уповноважений з прав дитини при президенті Росії. І український аспект грав в цьому велику роль, хоча ніхто про це прямо не говорив.

- Які поради можете дати Україні?

- Ще коли на посади Уповноваженого з прав дитини в Україні був Ю.Павленко, я дав йому 10 порад. І на наступний день вони вже висіли на сайті президента України. Було б добре, якби вони були виконані. Але є одна важлива річ: установа з прав дитини має бути незалежним. Тобто ні до представника з прав людини, а рівноправно, паралельно. З такими ж повноваженнями. Діти мають особливі права. Чому в медицині є педіатр? Тому що він спеціалізується на хворобах дітей. Незалежна установа, що спеціалізується на захисті наймолодших громадян, ефективніше захистить права дитини. Адже права людини починаються з прав дитини, а тому захищати їх треба будь-що-будь.

Чи можливий такий незалежний інститут захисту прав дитини в Україні?
З чого він повинен початися - з політичної волі, харизматичного лідера - або звичайного небайдужості влади та соціуму до дітей?
І чи потрібен він насправді?
Але кого воно буде влаштовувати, якщо буде безправним?
Пане Марек, як в Польщі виникло установа Уповноваженого з прав дитини?
Чому не більше двох каденцій?
Ким ви були до обрання на посаду уповноваженого?
Як фінансується ваш офіс, який у вас штат?
Яка результативність вашого втручання?
Які це справи в судах?