Правила життя великої Фаїни Раневської

«Її ім'я не сходило з афіші, де вона незмінно фігурувала в числі« і ін. », - якось сказав про цю актрису радянський письменник-гуморист Еміль Лагідний. Колеги-сучасники називали Фаїну Раневську «королевою другого плану», а нащадки - однієї з найбільших російських актрис XX століття. Вона подарувала світу безліч комедійних ролей, але все життя мріяла про серйозне кіно і драматичних спектаклях. У день народження Раневської «МИР 24» згадав самі дотепні вислови актриси, які допомагали їй впоратися із самотністю, життєвими труднощами і зворотним боком слави.

Талант - це невпевненість в собі і болісне невдоволення собою і своїми недоліками, чого я ніколи не зустрічала у посередності.

Фанні Гіршевна Фельдман народилася в єврейській родині впливового Таганрозького фабриканта і, на перший погляд, була щасливою дитиною. Вона росла в достатку, оточена любов'ю братів і батьків, вчилася в елітній жіночій гімназії, брала індивідуальні уроки фортепіано, співу, іноземних мов і граматики у кращих викладачів міста. Але з ранніх років дівчинка мало спілкувалася з однолітками, не любила вчитися і була надзвичайно вразливим дитиною через вроджений дефект мови - заїкання.

У віці всього 13 років Фаїна після перегляду вистави «Вишневий сад» серйозно зацікавилася кінематографом і театром, так що вирішила заочно скласти іспити в гімназії і вчитися на професійну актрису. Практичний батько Гірш Хаимович Фельдман не зрозумів цього прагнення дочки і на довгі роки розірвав з нею стосунки. В результаті в 1915 році Фанні без гроша в кишені з єдиним легким валізою речей поїхала в Москву.

Отримую листи: «Допоможіть стати актором». Відповідаю: «Бог допоможе!»

Нова московська життя швидко захопила молоду актрису. На гроші, які їй потайки дала мати, Фанні зняла маленьку кімнату на Великій Нікітській і швидко влилася в коло легендарних поетів двадцятих років: познайомилася з Мариною Цвєтаєвої, Осипом Мандельштамом, Володимиром Маяковським , А також знаменитим артистом Василем Качаловим, в якого довгий час була закохана.

Але викладачі столичних театральних училищ таланту Фельдман не визнавали. Прірва в Москві Фанні не дала актриса Катерина Гельцер, яка порекомендувала її в Малаховський літній театр для роботи в масовці. У 1916 році актрисі запропонували місце в Керченській театрі, де вона повинна була грати «героїнь-кокет», але про більш важливих ролях мови не йшло - як і можливості самостійно забезпечувати себе. Тому аж до 1917 року Мілка Рафаиловна, мати Фаїни по секрету від батька переводила дочки трохи грошей на проживання та їжу.

© ТАСС, Прокоф'єв В'ячеслав

До речі, завдяки одному з таких епізодів Раневська отримала свій сценічний псевдонім: одного разу під час роботи в Керчі Фаїна зайшла в банк разом з артистом з театру Лавровской, щоб отримати гроші, які мати перевела з Праги (туди емігрувала сім'я актриси з трьома дітьми).

Зі спогадів Раневської: «Я отримала гроші, і коли ми виходили з масивних банківських дверей, порив вітру вирвав у мене з рук купюри - всю суму. Я зупинилася і, стежачи за летять банкнотами, сказала: - Шкода грошей, зате як красиво відлітають! - Та ви ж Раневська, - відповів мені супутник. - Тільки вона могла так сказати! ». Саме чеховська героїня з «Вишневого саду» надихнула молоду актрису на створення свого театрального імені. Так Фанні Фельдман стала Фаїною Раневської.

Ви знаєте, що таке зніматися в театрі чи кіно? Уявіть, що ви миєтеся в лазні, а туди приводять екскурсію. Тому я і не визнаю слова «грати». Грати можна в карти, на скачках або в шашки, а на сцені потрібно жити.

До початку 30-х років кар'єра Раневської йшла непросто: вона грала в театрах Кисловодська, Ростова-на-Дону, Феодосії, працюючи в основному з сюжетами російських і зарубіжних класиків в п'єсах "Вишневий сад" , «Ревізор», «На дні», «Гроза», «На всякого мудреця», «Без вини винуваті», «Одруження» і ін. Лише в 1931 році до 35-річної актриси прийшла перша слава: вона знову повернулася в Москву для гри в спектаклі «Патетична соната».

Чотири роки по тому Фаїна пішла в Центральний театр Червоної Армії, де понад п'ять років виконувала ролі свахи в п'єсі «Остання жертва», матері в п'єсі «Чужий дитина» і Оксани в «Загибелі ескадри».

Все приємне в цьому світі або шкідливо, або аморально, або веде до ожиріння.

За словами близьких друзів, актриса сильно комплексувала з приводу своєї зовнішності, ніж та пояснювала багато невдачі в професії. У неї були дуже виразні, але як пізніше говорила сама Раневська, «некіношні» риси обличчя: великий ніс, великі темні очі з поволокою і густі брови - і це в ті часи, коли жінки вискубували «ниточки». Крім того, вона була дуже високою (1,80 м) і тому весь час повинна була строго стежити за фігурою, щоб не виглядати громіздко. З цього приводу вона багато жартувала, особливо в розмові з чоловіками:

Я помітила, що якщо не їсти хліб, цукор, жирне м'ясо, не пити пиво з рибкою - морда стає менше. Але сумніше.

Проте, до цього періоду відносяться і перші кроки актриси в кіно: її запросили на роль пані Луазо у фільмі «Пампушка», причому французькому письменникові Ромена Роллана виконання Раневської настільки сподобалося, що стрічку показали в Парижі. У 1940-му році Фаїна Раневська виконала роль Рози Скороход в соціально-психологічній драмі «Мрія».

З початком війни актрису евакуювали в Ташкент, де вона жила до 1943 року. Відразу після повернення їй запропонували роль Матусі у фільмі «Весілля» режисера Ісидора Аннеского, де вона працювала на одному майданчику з Михайлом Пуговкіним, Осипом Абдуловим, Зоєю Федорової та Михайлом Яншин. Уже в 1947 році на екрани вийшла комедійна стрічка Григорія Олександрівна під назвою «Весна», де колегами Раневської по зйомках були вже відомі тоді Любов Орлова і Микола Черкасов.

© Фото: РИА Новости

У тому ж році актриса дебютувала в дитячому кіно, знялася в ролі злої Мачухи для казки «Попелюшка» режисера Надії Кошеверової. Автором сценарію був Євген Шварц, який дозволив Раневської вставляти свої репліки, завдяки чому роль Мачухи стала однією з кращих комедійних ролей актриси. Однак справжню популярність Фаїну Раневську принесла комедія «Підкидьок», де вона вимовила крилатий і знамените на всю країну: «Муля, не нервуй мене».

Думайте і говорите про мене все, що побажаєте. Де ви бачили кішку, яку б цікавило, що про неї говорять миші?

Однак якщо глядач був беззастережно закоханий в Раневську на сцені, відносини з колегами по майданчику у актриси складалися неважливо. Від їдких жартів актриси діставалося і знайомим, і друзям, і начальникам Фаїни Георгіївни. На початку 50-х, коли вона перейшла в Театр імені Моссовета, її робота з режисером та іншими акторами постійно супроводжувалася скандалами. Іскрометний гумор і талант Фаїни Георгіївни нерідко перевищував талант її керівників, наприклад, готуючись грати епізодичну роль у виставі «Шторм», вона майже повністю переписала сценарій і представила образ абсолютно по-новому.

Граючи в картині «Сьогодні новий атракціон» Надії Кошеварова Раневська також влаштувала цілий тримісячний раунд переговорів з режисером про те, якою має бути роль директора цирку. Але можливо саме завдяки цьому все образи актриси мали частинку від неї самої: яскравою, саркастичною, мудрої жінки.

Жінки, звичайно, розумніші. Ви коли-небудь чули про жінку, яка б втратила голову тільки від того, що у чоловіка гарні ноги?

Як і з колегами по знімальному майданчику, відносини з чоловіками у Фаїни Георгіївни НЕ клеїлися. За все своє довге життя актриса ніколи не виходила заміж і не мала романтичних відносин. Найближчою подругою Раневської була актриса Павла Вульф, онук якої називав Фаїну Георгіївну бабусею, вже з дитинства розуміючи, наскільки самотньою була всенародна улюблениця.

Одним з небагатьох, по-справжньому близьких друзів Раневської був театральний режисер Соломон Міхоелс, який був убитий в 1948 році співробітниками Міністерства державної безпеки СРСР за особистою вказівкою Й. Сталіна. За кілька місяців до його смерті Фаїна Георгіївна присвятила йому такі слова: «Є люди, в яких живе Бог, є - в яких диявол, а в основному є люди, в яких живуть лише глисти. Так ось, в Вас живе Бог! ».

Народна артистка СРСР Фаїна Георгіївна Раневська померла влітку 1984 року в Кунцевській лікарні Москви від інфаркту та пневмонії, не доживши місяця до свого 88-річчя. Останні роки вона жила на самоті з собакою на ім'я Хлопчик, яку вона одного разу підібрала на вулиці біля першого місця її роботи - Московського Камерного театру на Тверському бульварі.

Самотність - це коли в будинку є телефон, але дзвонить тільки будильник.

Надія Сережкина