Про Бикова, нобелівських лауреатів та вірі в продукт

Вчора я була на каналі «Дождь», де Дмитро Биков почав запис циклу лекцій про нобелівських лауреатів з літератури. За годину з невеликим записали чотири лекції, присвячені Кадузо Ішигуро, Бобу Ділану, Світлані Алексієвич і Доріс Лессінг. Між лекціями нічого особливого не відбувалося. Часом і пауза між ними була не справжня, а номінальна.

Дмитро Львович зупинявся і запитував продюсера Сашу: «Ну що? Досить мабуть? »Саша згідно кивала:« Досить ». Ну і добре, - говорив метр, і починалася нова лекція. Перемикання було миттєвим, як і буває у справжніх знавців своєї справу і очевидно не вимагало від Бикова зусиль, уваги або концентрації. Він просто говорив про те, що добре знає, в чому досконально розбирається і часом виглядав навіть трошки виключеним з процесу. Досить точно, до речі, Бикова в процесі творення описав майстер психологічного портрета Леонід Кроль:

«Готовий результат не стільки планується, як відбувається вольовий обрив нитки, -« скільки ж можна йти в далечінь, коли весь час ідеш по колу ». Доводиться позбутися того, що липне до нього занадто довго (все що він пише - пишеться саме). Так що справа за жестом - вимовити вголос «набридло», махнути рукою, розписатися останньої чаркою, та хоч би й «відригнути» готове. »

І про нього ж - «Прийшовши туди, куди йшов, все подумки обмацавши за пару хвилин, почне йти геть, думаючи про щось своє і починаючи нудьгувати майже з порога, поки в мозку не виникне нова іграшка, теж ненадолго.Свойство подвійності, розділеності, розщеплення, коли він створює два полюси і між ними особливе магнітне поле, що перевертає все явища і предмети. »(повністю читайте в блозі у Л. Кроля.)

Але все змінюється в один момент. У той момент, коли Биков починає говорити про Доріс Лессінг, чиї книги він дійсно любить. Не зрозумійте мене неправильно: він, звичайно, з великою повагою і ніжністю говорив про всі інші авторів, але тільки коли він заговорив про Лессінг крізь маску проступила емоція.

Змінилася поза. Змінився темп мови. Змінилися слова, які він вибирав для опису героя. Здається, він навіть перейшов до чогось на кшталт усній художньої прохання. У всякому разі Лессінг в його переказі в момент отримання Нобелівської премії сиділа на ганку свого сільського будинку, навіть не дуже розуміючи, про що йде мова. Не знаю факт це, або домисел самого Дмитра Львовича - нам це по суті не так уже й важливо. Важливо лише те, що в цей момент всі слухали його відклали телефони - вічних супутників сучасної людини, і, здається, трошки перестали дихати. А прийшовши додому, я першим ділом скачала в планшет книгу Доріс Лессінг, про яку говорив Биков.

Ну, тобто кажучи мовою сучасної економіки, «продав».

І не Ішигуро, до якого повертався двічі, посилався на особисте знайомство, говорив про традиції Японії, перекладених на мову манірною Англії і вигадливий сюжет.

І не Ділана, про який говорив виключно в найвищому ступені і називав його творцем революцій в поезії.

І навіть не Алексієвич, яка вже куди б здавалося б простіше і рідніше, російською, про російською, зрозумілою і навіть почасти обговореному.
Продав Доріс Лессінг, яку просто любить, про що він уже не раз писав і говорив в іншому контексті.

Хоча можливо я все це придумала, і просто зреагувала на те, що мені ближче іншого. Доріс Лессінг - за словами Бикова, «фантаст, але одночасно соціальний психолог, і її твори походять з уелсовской традиції, але водночас з Чарльза Діккенса» -

І можливо я зреагувала саме на ці важливі для мене слова: зустріч фантастичної реальності з нашої справжньої життям, традиція англійської літератури і справжня «остраненность» автора.

Не знаю. Але хочу думати, що перша моя здогадка все ж вірна і продає ваш текст, ваш продукт, вашу мову і вашу затію не в останню чергу емоція. І віра в настоящность того, про що ви говорити. І в продукт, якому судилося велике майбутнє.

Саме тому часто виявляється, що «мій найкращий продавець - це я» і «копірайтери не справляються». Просто у копірайтера ви десятий, а за вами буде тридцять п'ятий і сороквосьмой, і йому «заздалегідь набридло». І очей не горить, і йому не хочеться донести до когось все найголовніше, що в вас є.

Пишіть про себе, розповідайте про себе, не соромтеся.
Кому як не вам знати про себе те саме, справжнє, що дійсно запалить всіх і захопить?

Трохи слів про новий проект, який ми цієї весни будемо робити з Галиною Иевлева і Ольгою Красновой

Цей проект називається «100 днів контенту» і триває - правильно, як ви здогадалися ?! - рівно 100 днів. За цей час ми з вами будемо привчати себе регулярно писати про свою справу, вести блог або писати книгу.

Як і присідання, приготування млинців або йога, создатеніе текстів - це навик. Він напрацьовується. І головне в цій справі регулярність.

Для професіонала важливі не тільки 10 000 годин нальоту, а й напрямок, в якому ти летиш. І ментор, який наглядає, щоб ти не збився з курсу.

100 днів контенту - саме такий проект. У мене є чіткий план і вже написані розсилки на кожен другий день проекту. І я знаю, куди я хочу вас привести і як ми підемо.

• Кожні два дні ви отримуєте лекцію в текстовому вигляді і коротке відео.
• Кожні два дні ви виконуєте письмове завдання і викладаєте його в закриту групу (можна до себе в блог, можна більше нікуди)
• Ми даємо зворотний зв'язок, підтримуємо і допомагаємо скорегувати тексти так, щоб ви наблизилися до мети.

А тепер найголовніше: в проекті буде всього 25 учасників.
З тієї банальної причини, що на більше мене не вистачить. Це межа моєї читацько-редакційної місткості.

До нас можна і потрібно приєднуватися якщо ви хочете писати про себе / о своїй справі багато і з задоволенням. А ще нам можна задавати питання, і я на них відповім.

Дізнатися більше == >>