Проти кого націлена 128-я гірничо-штурмова бригада? Для угорців Закарпаття це не секрет

Під контролем Антитерористичного центру СБУ 15-17 серпня на території Закарпатської області в Ужгородському, Перечинському та Великоберезнянському районах пройдуть тактико-спеціальні антитерористичні навчання з використанням спеціальної техніки та озброєння. Крім СБУ, в навчаннях візьмуть участь підрозділи ЗСУ, Нацгвардії, поліції, Держприкордонслужби, Державної служби з надзвичайних ситуацій і Держспецзв'язку. При цьому в ході навчань на окремих територіях можливе введення особливого режиму, заборони і обмежень на пересування людей і транспорту і перевірок документів.

Зовсім недавно, 1 серпня, з візитом на Закарпатті нагрянув міністр оборони Степан Полторак для обговорення з губернатором області планів розміщення в 2019 року в Берегово 128-й гірничо-штурмової бригади.

Берегово - відомий центр угорської іреденти Закарпаття, кількість етнічних угорців в місті перевищує 48%. І для них зовсім не секрет, проти кого націлена 128-я гірничо-штурмова. Розмістивши її в Берегово, це «серце» угорського Закарпаття, і затіявши антитерористичні навчання, Київ демонструє намір розмовляти з угорцями з позиції сили.

Українсько-угорські відносини - яскравий приклад того, як нерозумна національно-мовна політика (в даному випадку України) перетворює вчорашнього сусіда в ворога. У 1991 р одночасно з референдумом про незалежність України в Закарпатті пройшов загальнообласний референдум про автономний статус регіону. 78% виборців проголосували за автономію. Київ референдум про незалежність України визнав, а про самоврядування Закарпаття - немає.

Київські чинуші навіть не спробували знайти хоча б для пристойності якусь юридичну відмовку, чому Україні можна відокремлюватися від Радянського Союзу, а іншим у складі України заборонено навіть заїкатися про автономний статус. Результати закарпатського референдуму визнані не були, а українські спецслужби провели профілактичні бесіди з найбільш активними прихильниками автономії.

На цьому Київ не зупинився і пішов далі по шляху придушення етнічної самосвідомості закарпатських русинів. Було заявлено, що такого народу ніколи не було і немає, і ніякого свого самосвідомості у них теж немає. Є українці-русини як субетнічна група українського народу. Відповідно, вони не потребують ніяких інших ЗМІ, крім українських, і ні в якій іншій мові, крім української. Крапка!

Причому відбувалося це все на тлі жахливих просторікувань української пропаганди про те, як жорстокий російський царизм придушував волелюбний український народ, його мову і культуру. Це було брехнею, тому як українська мова царизм не пригнічував. Зате Україна відкрито придушувала русинську культуру і мову. Офіційно вважалося, що Закарпаття, ставши частиною України, звільнилося від угорської окупації і повернулося в лоно рідної цивілізації. Незрозуміло тільки, чому ж в плані мови і культури окупанти виявилися добрішими визволителів?

Угорщина, на відміну від української влади, русинську культуру і мову завжди підтримувала. Тому зближення закарпатських русинів з закарпатськими угорцями було передбачувано. Побоюючись появи в регіоні русинсько-угорського тандему, Київ обрушив прес українізації і на русин, і на угорців.

Будапешту такий сценарій не сподобався. В Угорщині прекрасно пам'ятали часи, коли слово «українець» звучало в Закарпатті в дивину. Місцеві були або угорцями, або русинами. Угорці називали їх мадярів орос (угорські російські), а русини називали Закарпатті Карпатської Руссю. Україна тут і не пахло.

Найменше Київ збирався враховувати історичні реалії при управлінні Закарпаттям. Вирішивши позбутися від тутешнього етнічного різноманіття найпримітивнішим методом - асиміляцією, українське керівництво пішло в наступ на угорську громаду через систему освіти.

Але українські школи і вузи ситуацію якщо і змінили, щось не кардинальним чином. Русин значною мірою асимілювати вдалося, а ось з угорцями вийшла заковика. До цього часу близько 95% закарпатських угорців вважають рідною мовою угорський (1,5% - російську, інші - український). Угорці взагалі вважаються одним з найбільш важко асимільованих народів, а фактор їх компактного проживання на території Закарпаття і надання сусідній Угорщиною мовної та фінансової підтримки зводить асиміляторські зусилля Києва майже нанівець.

Отже, асиміляторська машина не працює. Нацькувати на Угорщину друзів по НАТО, як у випадку з Росією, у Києва теж не виходить . У Києва немає серйозних важелів впливу на Угорщину, тому що вона як член ЄС і НАТО, який виступає за здорові і прагматичні відносини з РФ, проживе і без України.

А Україні прожити без Угорщини буде складніше. Захотіла Угорщина - і заблокувала засідання комісії Україна - НАТО. А що Україна може заблокувати Угорщини, якщо вона навіть не в змозі анулювати вето Будапешта на засідання комісії Україна - НАТО? Альянс в липні 2018 р заявив устами свого генсека Йенса Столтенберга, що не має наміру втручатися в суперечку Києва та Будапешта. Керівнику представництва НАТО в Україні Олександру Віннікова довелося сумно визнати: «Угорщина - цінний партнер НАТО, а Україна - важливий партнер. І в інтересах всіх сторін вирішити цю ситуацію ».

Різниця між цінним партнером і важливим означає те, що Брюссель не готовий сваритися з угорцями через Київ. Угорщина, дійсно, цінний партнер для НАТО, враховуючи ступінь підготовки і мотивації угорської армії. На її тлі українська армія, яка не в змозі за чотири роки війни звільнити два міста в Донбасі, виглядає не дуже.

Є ще одна причина, по якій Київ завжди спізнюється в діалозі з Угорщиною. Це гнітюче стан українського експертного співтовариства, що займається угорським питанням. Вірніше, практично повна відсутність експертів, знайомих з угорської тематикою на професійному рівні.

Щоб глибоко займатися Угорщиною, треба знати угорську мову, один з найскладніших європейських мов (одних тільки відмінків 18 штук!), І тверезо оцінювати стан українсько-угорських відносин, навіть якщо це йде врозріз із заявами київської пропаганди. На Україні ж ті, хто мало-мальськи торкається до угорської тематики, дають не зважений і реальний аналіз ситуації, а розводять пропагандистську балаканину, просто забалтивая проблему.

Ось один із прикладів. У структурі угорського МЗС заснована посада уповноваженого міністра з питань розвитку Закарпатської області, її зайняв Іштван марю, який курирував раніше надання фінансової підтримки угорськомовних дошкільним закладам і організацію курсів угорської мови в Закарпатті. Українські ЗМІ, як водиться, обсипали марю образливими епітетами, назвавши його гауляйтером Закарпаття. Українські «експерти» не пошкодували отруйних фраз і на адресу Будапешта. Але якщо чого і домігся Київ таким підходом, так це зростання ненависті до угорців в українському суспільстві. А ненависть до нормалізації відносин привести не може.

Безсумнівно, Будапешт дозволяє собі досить багато у відносинах з Києвом, але не будемо забувати, як в 1990-х українські націоналісти кричали про етнічних українських землях в складі Угорщини (а також Словаччини, Польщі, Румунії, Росії, Білорусії, Придністров'я). Партія «Свобода» і «Правий сектор» дозволяють собі такі речі до сих пір.

Як повинен ставитися до цього Будапешт, який підтримав суверенітет України в 1991 р? Напевно, як до чорної невдячності. Будапешт вирішив не чекати, поки у його східних кордонів зміцниться український режим з неонацистської ідеологією, і почав створювати на його шляху культурно-мовної заслін у вигляді міцно консолідованої угорської діаспори. І не випадково після держперевороту в Україні в 2014 р зусилля Будапешта в цьому напрямку помітно активізувалися.

Заплановані СБУ антитерористичні навчання в Закарпатті ситуацію не поліпшать. По-перше, угорці - не терорист. По-друге, брязкання шаблями тільки погіршує ситуацію. Угорщини теж є чим побрязкати, але вона вважає за краще інший стиль, м'якше, солідніше. І порезультатівней.

Україна ж знову виглядає як близький бовдур, який брак знань хоче компенсувати надлишком злості.