Скільки українці заплатять за вугільне обіцянку Трампа

Угода про постачання американського вугілля в Україну стимулює помітні сумніви в економічній доцільності. А політичні супутні обставини, які могли б його виправдати, залишилися невідомі широкій публіці

Україна просить у США мільйони тон вугілля "," Трамп: США готові поставляти Україні мільйони тон вугілля "," Перша партія американського вугілля прибуде в Україну до серпня "- історію українсько-американського вугільного ґешефту можна відтворити за заголовки останніх днів.

Цей небачений ентузіазм викликає певні питання. Хоча б тому, що вугілля, яке закуповувався в США в минулому році, йшов до нас за ціною 112 доларів за тонну (в цілому, за даними Держстату, на 212 мільйонів доларів). У той час як, наприклад, у Польщі вугілля закуповували по 99 доларів за тонну. Припустимо, звичайно, що польське вугілля був бурим і "газовим", а з США йшов чистий антрацит. Але, наприклад з ПАР (якщо вірити нашим чиновникам, звичайно) ми отримували антрацит за ціною менше сотні доларів за тонну. Більш того, український уряд нібито обіцяв організувати спішне переобладнання генераційних потужностей, "заточених" під антрацит, на інші сорти вугілля - щоб не залежати від російського і донецького антрациту.

Все це разом породжує легке підозра щодо того, що США - єдина або навіть найбільш економічно вигідний партнер в питанні закупівлі вугілля.

Але вся історія не обмежується суворими економічними реаліями. Тому що відносини президента США і американської вугільної галузі - це окрема тема.

Під час передвиборної агітації, коли Трамп обіцяв в обов'язковому порядку повернути до життя "іржавий пояс Америки", проблеми закриття вугільних шахт йшли, напевно, на третьому місці після напівмертвого автодрому і досить проблемною металургії. Що й не дивно - за останні сім років, у міру переходу на екологічно чисті джерела енергії - на зразок сонця і вітру, а також на більш чистий, ніж вугілля природний газ, ця індустрія втратила в США понад 60 тисяч працівників. Колишні шахтарі не дуже охоче освоюють нові спеціальності, додаючи до показників безробіття, а деякі шахтарські містечка потихеньку вмирають, не маючи інших джерел доходу, демонструючи при цьому сумну для серця Трампа картину запустіння і розвалу "великої індустрії".

Місяць тому Дональд Трамп з помпою повідомив, що він буде присутній на відкритті нової шахти - натякнувши, що причетний до "шахтарській відродженню". Мерзенні журналісти ж дізналися, що шахту почали будувати ще до перемоги Трампа, і працювати на ній будуть 80 осіб. З "планами розширення" до 100 працівників. "Перемога" вийшла якоюсь непереконливою.

Тому можливість збільшити збут американського вугілля на мільйони тонн, продемонструвавши при тому підтримку України і протидія Росії, для Трампа є чистим подарунком долі. Свідченням виконання передвиборних обіцянок - і заодно приводом, щоб поговорити про "золотий вік американської енергетики", пов'язаний з його президентством.

І нічого поганого в цьому не було б, якби не одне-єдине питання. Хто буде платити за це "свято американських шахтарів"? Тому що якщо адміністрація Трампа за допомогою якихось економічних механізмів забезпечить невисоку вартість вугілля, компенсуючи Україні витрати будь-яким іншим чином - це одна історія. Якщо ж адміністрація президента Трампа запише собі "електоральний плюсик", а українці отримають чергове "лист щастя" від Національної комісії з регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг про чергове подорожчання енергетичного вугілля (яких в цьому році було вже два), то стоячи аплодувати новому україно-американською угодою чомусь не тягне.

Та й практика укладання економічних контрактів, виходячи з політичних потреб моменту, в Україні далеко не найкраща. Хто не вірить - може почитати про подробиці Стокгольмського арбітражу між Нафтогазом і Газпромом, контракт між якими теж став результатом політики, поставленої перед економікою. А нам залишається сподіватися, що фінал українсько-американського вугільного угоди буде не таким сумним.

Більше новин про події в світі читайте на Depo.Весь світ