«У литовській армії немає дідівщини, там казарми миє прибиральниця»

Солдати з Вільнюса і Білостока порівняли армію Литви і Польщі з білоруської.

страшна історія смерті рядового Олександра Коржич, якого знайшли мертвим у підвалі військової частини в Печах 3 жовтня, сколихнула громадськість. Тема дідівщини в білоруських військах, яка залишилася в спадок нам від радянської армії, стала масово обговорюваної.

Автор статті на сайті «Газети Слонімської» в армії не служив і знає про неї лише з інтернету і з розповідей знайомих. Але мимоволі доводилося стикатися з цим соціальним явищем. Ось простий приклад. Кілька разів, коли я проходив біля Слонімської військової частини, молоді бійці слізно просили мене купити (за їхні гроші, природно) сигарети певної марки, які призначалися для старослужащих. В іншому випадку їх чекало покарання.

А як йдуть справи c дідівщиною в арміях сусідніх держав, які колись входили до складу СРСР і Варшавського договору? З цього приводу кореспондент «Газети Слонімської» звернувся до своїх знайомих, які служать в Польщі і Литві.

Литва входить до складу НАТО з 2004 року. Тут був скасований обов'язковий призов в армію в 2008 році. Армія стала професійною. Однак у зв'язку з непростою військово-політичною ситуацією в регіоні заклик повернули 1 вересня 2016 року. Армія Литви стала напівпрофесійної. Тепер там служать солдати-строковики дев'ять місяців. Ось що розповів про ситуацію в литовській армії солдат Михайло з Вільнюса:

- Так нічого говорити. Не було за час моєї служби дідівщини і в помині. Служба йде за розпорядком, все служать на рівних правах. Та й за бійки нас серйозно карали.

- Значить, у литовській армії немає і натяку на нестатутні відносини?

- З командуванням, звичайно, так, все відносини були за законом і статутом. А що стосується солдатів-строковиків, то всі ми різні, але в більшості все конфлікти закінчувалися нешкідливими жартами.

- А які умови в казармах?

- Жили в кімнатах по 10 осіб. Є душові кімнати, туалети, сушарки - все, що треба для життя.

- Значить, солдат не змушують мити унітаз зубною щіткою?

- Для цих цілей кожен день приходила прибиральниця. А солдати мили туалет тільки в тому випадку, якщо завинили. Покарати їх міг тільки черговий по частині, і за серйозну провину. Наприклад, за те, що хтось залишив свою зброю без нагляду.

- Ти чув про ситуацію з дідівщиною в Білорусі?

- Я знав, що в Білорусі з цим все дико, але не до такої ж міри. Читав і дуже був вражений смертю білоруського хлопця в армії. Суїцидів в литовській армії за період моєї служби взагалі не було.

Польща вже з 1997 року входить до складу НАТО, і обов'язкового призову там немає вже давно.

Ось як коротко прокоментував ситуацію Адріан з Білостока:

- Раніше, ще за часів комуністичної Польщі, мій батько призивався на службу. Але тепер у нас армія повністю професійна, і ні про яку дідівщину мови бути, звичайно, не може ...

Слонімчанка готова платити, аби з армії син повернувся додому живим

- Якщо чесно, мені дуже страшно за сина. Він призовник, і в листопаді йому потрібно йти в армію. Не знаю поки, в які війська. І він не хоче обговорювати цю тему, але я бачу, що йому страшно.

Така розмова зав'язалася у кореспондента «ГС» з однієї з мам призовника. Тема дідівщини останнім часом обговорюється і у слонімчан на кухнях, в магазинах, в автобусах і т.д.

Жінка виховує одна єдиного сина. Розповідає, що він дуже добрий. Фізично підготовлений, але, як вона зрозуміла з прочитаних статей, і таких там ламають.

- Я читала, що за добу в армії солдати платили 15 рублів. І знаєте, відмазати сина я точно не зможу, немає таких зв'язків. Але для того, щоб син повернувся цілим і неушкодженим, я вже буду відкладати на це гроші. Іншого виходу поки не бачу, - пояснила слонімчанка.

Мимоволі згадався випадок в гуртожитку. Було це на спільній кухні близько дванадцятої ночі (кореспондент поралася з закачуванням), коли прибігла схвильована сусідка, включила духовку і одну з конфорок, на яку поставила сковорідку. Зав'язалася розмова.

- Напевно, важливі гості їдуть, раз вночі будете щось готувати?

- Та які гості. Син зараз подзвонив з частини і сказав, що дідусі хочуть курку запечену і картоплю смажену. Сказав, щоб я терміново принесла, інакше, я так розумію, йому влетить. Добре, що курка була в морозилці, а то я не знаю, що робила б.

- І часто таке буває?

- Разів зо три-чотири на місяць. Солоденького, то солоненького, то гіркого їм достав. Сказав, що ще пару місяців залишилося потерпіти, а там легше буде.

Про дідівщину і службі в білоруській армії

Т. К., Слонімський район, 21 рік:

- У Печах я проходив курс молодого бійця в 307-й школі з 20 травня по 6 червня 2015 року. Там жорстокої дідівщини не було. З двох сержантів, які нами командували, один був цілком адекватний, другий, правда, звероватое, але терпимо. Мобільними телефонами користуватися не можна було - все мобільники перебували в каптьорці. Однак телефон можна було викупити за 15 рублів на теперішні гроші. Страшні чутки доходили до нас про службу в учебці. Тому ніхто не хотів залишатися в учебці в Печах після КМБ і прийняття присяги.

Н.І., Слонімський район, 44 роки, мати:

- Переживаю за молодшого сина, якого цієї осені забирають служити в армію. За старшого так не переживала. А молодший такий спокійний, завжди все носить в собі, ніколи не розповість, як у нього справи, як життя ... Якби була можливість, то відкупилася б від такої армії, де в мирний час гинуть наші діти.

Є.І., Мінськ, 18 років, призовник:

- Не дуже переживаю з цього приводу. Знаю, що готовий служити.