Україна: динаміка виборів :::: exitum.org

Цікаво простежити динаміку політичних уподобань на Україні в 1991-2013 рр.

Першим президентом України в грудні 1991 р був обраний Л. Кравчук - колишній другий секретар її компартії. Українські комуністи тоді підтримали його кандидатуру. Його суперниками були націонал-демократи В. Чорновіл і Л. Лук'яненко. Кравчук отримав ок. 62% голосів, Чорновіл - 23%, Лук'яненко - трохи більше 4%. Чорновіл переміг Кравчука тільки в трьох областях Галичини. Найбільше голосів Кравчук отримав в Луганській області (понад 76%).

Карта президентських виборів 1991 р

З Кравчука бере свій початок специфічний тренд української президентської влади. Кандидат, який прийшов на вибори за підтримки російськомовних Сходу і Півдня України, потім починає утримуватися від відверто проросійського курсу і намагається проводити політику, орієнтовану на збереження в державі української етнічної домінанти. Кравчук дотримувався курсу на м'яку українізацію і утримувався від будь-яких рішучих демократичних реформ. Такий подвійний курс викликав швидке розчарування в його політиці, особливо в російськомовних областях країни.

На президентських виборах 1994 р протистояли Л. Кравчук і Л. Кучма (у другому турі), який у своїй передвиборчій компанії наголошував на всебічний розвиток зв'язків з Росією і надання російській мові статусу другої державної. Показово, що керівником передвиборного штабу Кучми в 1994 р був Д. Табачник. У 1994 р Кучма переміг завдяки підтримці Півдня і Сходу України.

Карта 2-го туру президентських виборів 1994 р

Прийшовши до влади, Кучма фактично став проводити той же курс, що і Кравчук. У 1996 р з посади голови президентської адміністрації був зміщений Табачник. У тому ж році Верховна Рада прийняла конституцію України, в якій статус державної мови був закріплений лише за українським. Природно, такий поворот викликав відторгнення російськомовних виборців Півдня і Сходу. Наступні президентські вибори відбулися в 1999 р І на них у другому турі протистояли Кучма і черговий проросійськи налаштований політик - на цей раз це був лідер КПУ П. Симоненко. Основну підтримку Кучмі надав тоді Захід України - ті області, які були приєднані до СРСР в 1939-45 рр. Саме завдяки виборцям Західної України Кучма зміг здобути перемогу. Наприклад, в трьох областях Галичини Кучма отримав 91-92%. При цьому можна говорити, що до виборів 1999 року в ряді регіонів відбулася зворотна реакція: повернення від націонал-демократичних позицій на проросійські і крайні ліві. Електоральна карта України 1999 р виявилася складнішою, ніж в 1994 і в 2004-2012 рр.

Карта 2-го туру президентських виборів 1999 р

У період другого президентського терміну (1999-2004 рр.) Кучма метався між Росією і ЄС. Україна взяла курс на інтеграцію з Європою. Однак при цьому політичний режим України в період другого терміну Кучми був далекий від європейських стандартів демократії і прав людини.

Третій тур президентських виборів 2004 року, що відбувся в результаті Помаранчевої революції, продемонстрував посилення позицій українського націонал-демократичного руху. Воно охопило регіони, які на виборах 1994 і 1999 рр. підтримували "проросійських" кандидатів. У порівнянні з 1994 р на позиції націонал-демократів перейшли Чернігівська, Сумська, Полтавська та Кіровоградська області.

Карта 3-го туру президентських виборів 2004 р

За 2005-2010 рр. Україна продовжувала рухатися від РФ до ЄС. Наростала і українізація. При цьому правляча в цей період еліта так і не змогла ні провести демократизацію і десовєтизацію України, ні запропонувати Сходу і Півдню виразну інтеграційну стратегію, ні рішуче прискорити курс на зближення з Європою. Багато в чому це пояснюється зберігається етнічної подвійністю України, незвідністю цінностей двох політичних міфів - українського націоналістичного та радянського.

Електоральна карта 2-го туру президентських виборів 2010 р практично повністю ідентична карті 2004 г. Однак на виборах 2010 р (у другому турі) підтримка націонал-демократичного кандидата (Ю. Тимошенко) на Заході і в Центрі України знизилася (у порівнянні з 2004 р.) Якщо в 2004 р за Ющенка в третьому турі проголосувало ок. 15 млн. 116 тис., То за Тимошенко у 2010 році - ок. 11 млн. 593 тис., Тобто приблизно на 3,6 млн. Менше. При цьому підтримка Януковича в 2010 р в порівнянні з 2004 р знизилася незначно - всього на 367 тис.

Карта 2-го туру президентських виборів 2010 р

Переміг на виборах 2010 р Янукович виявився по багатьох позиціях "другим Кравчуком і другим Кучмою": він також намагався лавірувати між ЄС і РФ і також гальмувати процес демократизації України. При цьому Україна все ж повільно, але продовжувала свій дрейф в Європу. Парламентські вибори 2012 р незважаючи на адміністративний тиск, продемонстрували збереження позицій націонал-демократичних течій на Україні. У свою чергу, Партія регіонів підтримувала курс України на євроінтеграцію. Почасти цим пояснюється її успіх на виборах 2012 року - не тільки в Центрі і на Заході України, але і на її Півдні та Сході.

Янукович - це перший президент України, який прийшовши до влади завдяки її Сходу і Півдню, не може повністю розвернутися в бік Центру і Заходу. Для них він залишається неприйнятним чужорідним елементом. Центр і Захід України хочуть вже значно більшого, ніж те, що Янукович може їм запропонувати. Тому Янукович просто не в силах зробити той ідеологічний кульбіт, який змогли здійснити свого часу Кравчук і Кучма. Янукович, навіть ставши президентом, змушений спиратися на російськомовні Схід і Південь. А це підточує його влада. І ми бачимо, що в цих регіонах його позиції ослабли - точно так само, як вони ослабли у Кравчука до виборів 1994 і у Кучми до виборів 1999 р

У минулому на Україні до чергових президентських виборів могли з'являтися реальні кандидати, більш орієнтовані на "радянсько-малоросійські" ідеологічні цінності, ніж чинний президент. І в деяких випадках це було вигідно діючій владі, що залишала собі простір для ідеологічного маневру: наприклад, в 1999 р Кучма, що спирався на Центр і Захід, переміг Симоненко. Але Янукович через громадянську та етнічної радикалізації Центру і Заходу в принципі вже ніяк не може звільнити для зручного для нього конкурента відповідну "радянсько-малоросійську" політичну нішу.

Це означає, що на всеукраїнському політичному полі в майбутньому (з 2015 року) вже не зможе з'явитися реальний кандидат в президенти з більш вираженою проросійською і антиукраїнської (в етнічному та соціально-політичному планах) орієнтацією, ніж Янукович. І всі наступні президенти України (якщо вона залишиться президентською республікою) будуть належати до того чи іншого крила українського національно-демократичного руху.

Демократизація і поступова українізація 1991-2013 рр. все ж приносять свої плоди. На Євро-Майдані 2013 року вже явно домінує україно-говорить громадськість і постійно звучить гасло українських націоналістів "Слава Україні! - Героям слава!", Чого ще не спостерігалося під час Помаранчевої революції 2004 р По всій видимості, на наступних виборах ваги гойднуться знову в сторону націонал-демократії, що призведе до нового зміщення всієї України в цьому напрямку. І ці зміни виведуть Україну вже на качетсвенно інший рівень етно-національної і громадянської свідомості.

Політичні трансформації в Україні мають безліч причин. Однією з найвиразніших є демографія. З 1989 р поступово змінюється демографічна карта України. Згідно перепису населення 1989 р російське населення України становило 11 млн. 355 тис. - 22% населення країни. У 2001 р - 8 млн. 334 тис., 17,3% населення. Якщо екстраполювати темпи спаду російського населення в 1989-2001 рр. на період 2001-2013 рр., то наступний перепис населення України повинна буде показати, що в країні проживають від 5,5 до 6,3 млн. російських ..

Це скорочення викликане не тільки негативним природним приростом і міграцією, а й зміною етнічної ідентичності частиною громадян України. Зараз можна дати тільки приблизну оцінку чисельності росіян в Україні. Ймовірно, вона на сьогоднішній день не перевищує 6 млн. Відбувається не тільки зменшення чисельності росіян в Україні, а й поступове звуження сфери використання російської мови. І хоча він як і раніше займає досить міцні позиції на Україні, в сфері освіти спостерігається скорочення числа російськомовних шкіл і кількості школярів, які навчаються російською мовою . Батьки та учні голосують за українізацію свого майбутнього. Якщо не розглядати Крим і Севастополь, то навіть в Донецькій і Луганській областях в 2010/11 навчальному році російською мовою навчалося лише трохи більше 50% школярів (зауважимо, що в 1989 р в Донецькій області була закрита остання школа з навчанням українською) . Якщо ж говорити про вищу освіту, то ситуація виглядає ще більш виразно. У Донецькій області лише 38% студентів (без урахування технікумів і коледжів) отримують освіту російською мовою, в Луганській - ок. 21% ( за даними Міністерства освіти і науки України ). Це означає, що політичне життя в завтрашній Україні визначатимуть громадяни, які здобули освіту українською мовою.

На Україні зменшується не тільки російське населення, скорочується чисельність її російськомовних регіонів. У 1989 р Харківська та Луганська області переважали за чисельністю населення Львівську. У 2013 р вони вже поступаються Львівській. Якщо за 2010-2013 рр. населення Донецької області скоротилося більш ніж на 100 тис. чоловік, то Львівській - тільки на 12 тис. Такі демографічні трансформації детермінують рух України в європейському напрямку: так, на виборах 2004-2012 р найактивнішими виборцями були жителі Галичини і Волині.

Карта виборчої активності на парламентських виборах 2012 р