Україна поступово стає українською

Рух на Схід. Підтримка українських партій на Сході та Півдні України повільно, але неухильно зростає. Наступні президентські і парламентські вибори принесуть опозиції перемогу а Херсонщині та в ряді районів Миколаївської та Дніпропетровської областей.

А у віддаленій перспективі політичні сили, які відстоюють українську ідентичність, можуть отримати лідерство в Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях. За останні 20 років просування на Схід українського погляду на життя відбувалося хвилеподібно, але кожна хвиля приносила нових прихильників.

Ми звикли до образу України, розділеної на 17 «помаранчевих» і 10 «синьо-червоних» регіонів, і цей поділ сприймається як щось непорушне. Більш того, такий поділ обгрунтовується історичними відмінностями різних частин України. Однак, хоча історичні та ментальні пояснення поділу України на національно-демократичну і проросійськи-комуністичну частини цілком справедливі, це не означає, що межі цих частин - фатальні і неиблемие. Насправді, не так давно ці кордони були зовсім іншими. І в майбутньому теж можуть змінюватися.

Згадаймо, як кордони «національно-демократичної» і «радянсько-російської» України змінювалися від виборів до виборів.

Поділ перша: колгоспне село і Донбас проти демократичного міста і Галичини

1990 рік. Вибори до Верховної Ради УРСР.

В умовах перших відносно вільних виборів до Верховної Ради тоді ще радянської республіки було дві лінії протистояння - між демократичним містом і колгоспним селом і між національно свідомим Заходом і русифікованим Сходом.

За чисто мажоритарною виборчою системою накладення цих двох «ліній фронту» дало наступну картину - в Раді сформувалася комуністична більшість (так звана «група 239», в яку насправді входило понад 260 депутатів) і опозиційна Народна Рада, до якої увійшли 112 депутатів від Демократичного блоку. Це були представники Народного Руху, нових демократичних партій або незалежні кандидати, які виступали проти комуністичної системи і прагнули до незалежності України.

Опозиція отримала всі 24 округу у Львівській області та більшість округів в Тернопільській, Івано-Франківській, Волинській та Рівненській областях, а також майже всі округи в Києві.

У всіх інших областях перемогли висуванці КПРС. Але при цьому в великих містах Центру, а частково і Південного Сходу виграли опозиціонери, тоді як комуністи мали успіх в селах і невеликих містах.

Чернігів, Суми, Вінниця, Житомир, Кривий Ріг, Світловодськ, Жовті Води та інші міста обрали депутатів, які увійшли в Народну Раду. Особливо незвично за сьогоднішніми мірками виглядали підсумки виборів в Харкові, де представники опозиції отримали більше половини округів.

В цілому ж Харківщина дала в Народну Раду 11 з 28 своїх депутатів, тобто кожен десятий опозиціонер в ВС був обраний саме в цій східній області.

У Донбасі і Криму, проте, комуністи перемагали у всіх типах округів.

Перші вибори Президента і референдум на підтвердження Акта незалежності України в 1991 році, здавалося б, в корені змінили електоральну карту України.

За незалежність проголосували всі без винятку області, причому навіть на Донбасі підтримка перевищила 80%, і тільки в населеному переважно етнічними росіянами Криму показник був відчутно нижче - 54%.

Результати голосування за незалежність 1 грудня 1991 року

На виборах Президента представник комуністичної більшості Леонід Кравчук після заборони компартії в серпні 1991 року залишився без опонентів зліва, вміло перехопив гасла націонал-демократів і одночасно заручився підтримкою адмінресурсу, керівників великих підприємств і колгоспів.

Тому не дивно, що Кравчук отримав абсолютну перемогу в 23 з 27 регіонів України, отримавши однаково високу підтримку по обидва боки Дніпра - від 52% на Волині до понад 75% у Луганській, Житомирській та Хмельницькій областях.

Лідер опозиції, кандидат від Руху В'ячеслав Чорновіл переміг лише в трьох галицьких областях. У Чернівецькій області Кравчук випередив Чорновола мінімально і набрав менше голосів, ніж сумарно всі кандидати від демократичної опозиції.

Результати голосування за Кравчука, 1991 рік

Однак вибори до Верховної Ради 1994 року знову відтворили електоральну картину 1990 року, тільки в іншому антуражі. Колишні представники КПРС тепер проривалися в Раду кількома колонами.

Найбільш помітними з них були група колишньої партійної номенклатури, яка після 1991 року стала позапартійної, відновлена ​​за півроку до виборів компартія на чолі з Петром Симоненком і Соціалістична партія Олександра Мороза. Ці групи знову перемогли в сільській місцевості, а на Південному Сході - і в містах. Причому в чотирьох областях цього регіону представники відновленої компартії виграли в більшості округів.

Вибори до Верховної Ради 1994 року

Націонал-демократи знову перемогли тільки в Галичині, Волині та Києві, а також великих містах Центральної України. Але, на відміну від 1990 року, вони втратили Харків та інші міста Південного Сходу і отримали лише трохи більше 100 мандатів.

Різнобарвні вихідці з КПРС знову сформували більшість. Символічно, що головою Верховної Ради в 1994 році став керівник Соцпартії Олександр Мороз, який у попередній Раді очолював комуністичну «групу 239».

Поділ друге: «проросійський» Лівобережжі проти «державницького» Правобережжя

Президентські вибори 1994 року були, по суті, змаганням між двома представниками колишньої комуністичної номенклатури - Кучмою і Кравчуком.

Проросійська риторика Кучми відштовхнула від нього стійкий націонал-демократичний електорат, інші виборці визначалися залежно від того, що вони не брали більше - ненависну корумповану владу, уособлену Кравчуком, або російську загрозу, з якою асоціювався Кучма.

Другий тур розділив Центральну Україну по Дніпру - на Київщині та Черкащині переміг Кравчук, а в сусідніх Чернігівської та Полтавської областях - Кучма. Перевага першого президента росло в міру просування на Захід і досягало 94% в Галичині, одночасно Кучму підтримали близько 90% виборців Криму та Луганщини. Симпатії виборців Кіровоградщини розділилися майже навпіл, з мінімальною перевагою Кучми.

Президентські вибори 1994 року, другий тур

Поділ третя: по Збручу

Вибори до Верховної Ради в 1998 році вперше проходили за змішаною пропорційно-мажоритарною системою, так що тепер виборці голосували вже за конкретні політичні партії. Результати знову в основному відтворювали електоральну географію 1990 і 1994 років, але підтримка комуністичних сил стала ще помітніше.

Вибори до Верховної Ради 1998 року

Комуністи отримали перше місце не тільки на Півдні, Сході і в Центрі, а й в Києві, і на Буковині. Причому в багатьох областях посів друге місце, а в Хмельницькій і Черкаській областях навіть переміг блок Соціалістичної та Селянської партій. Тобто, ті ж комуністи, тільки в профіль.

Щоб зрозуміти масштаби комуністичного наступу на Захід, варто відзначити, що на Хмельниччині соціалістично-селянський блок і компартія отримали по 21% (тобто 42% на двох), тоді як націонал-демократичний Народний Рух, який посів третє місце - тільки 8%.

В тему: Історик Дмитро Білий: «Приблизно 25% Донбасу - галичани за походженням»

І хоча окремі кандидати від націонал-демократів прорвалися в Раду в Києві і деяких інших округах Центру, в цілому межа між комуністичною та націонал-демократичної України пролягала в 1998 по Збручу, слідуючи радянсько-польському кордоні 1939 року.

Ці вибори показали також, що вигравати в окремих областях можуть і партії, які мають незначний вплив в національному масштабі, але багато грошей і підтримку місцевих еліт. На Дніпропетровщині вибори 1998 року виграла партія Лазаренка «Громада», а на Закарпатті - СДПУ (о) Суркіса - Медведчука.

Висока підтримка комуністичних сил в більшості регіонів України збереглася і на виборах Президента 1999 року. За Петра Симоненка, Наталю Вітренко та Олександра Мороза в першому турі сумарно проголосувало більше 44% виборців, тоді як за чинного президента Кучму - 36%.

Вихід Симоненко і Кучми до другого туру змусив українців обирати менше зло. Аби не допустити комуністичного реваншу, 56% проголосували за Кучму. Однак для 38%, які віддали голоси Симоненко, президент-комуніст виявився бажаним або, як мінімум, прийнятним варіантом. Причому найбільш прокоммунистическим виявився не Схід, а аграрний Центр України. У Вінницькій і Полтавській областях Симоненка підтримали майже 60%.

Вибори Президента 1999 року. Найбільш комуністичним виявився не Схід, а україномовні аграрні області

Однак успіх комÐ