Український флот: третя спроба

12:38

До 2020 року Україна має намір подвоїти Військово-Морські Сили (ВМСУ).

Такі заяви в минулому році можна було почути і від уряду, і від високопоставлених військових. Три чверті флоту держава втратила в 2014 році в результаті захоплення Росією Кримського півострова - разом з головними базами ВМСУ і кораблями, катерами та допоміжними судами. Тобто подвоєння нинішнього складу флоту (а в ньому зараз налічується близько 40 бойових і допоміжних одиниць) буде означати вихід тільки на половинний чисельний склад ВМСУ напередодні російської агресії.

Звичайно, кораблі, катери і судна, які увійдуть до складу українського флоту, будуть новими, сучасними, боєздатними, тоді як половина наявних одиниць потребує ремонту. Але все одно і в 2020 році ВМСУ залишаться одними з найбільш слабких на Чорному морі, яке при певних обставинах цілком може перетворитися в театр військових дій. Адже майже всі поповнення буде являти собою бойові катери. Зокрема, за словами командувача ВМСУ віце-адмірала Ігоря Воронченко, в цьому році до складу флоту повинні стати чотири бронекатери типу «Гюрза-М», два десантно-штурмових катери типу «Кентавр» і одне судно спецпризначення.

Крім катерів, до складу ВМСУ планували ввести багатоцільовий корвет нового типу «Володимир Великий», який будується в Миколаєві. Але, за словами начальника Генерального штабу ЗСУ генерала армії Віктора Муженко, Україна поки не виробляє системи зброї для кораблів такого класу. Новий корвет для ВМСУ можна добудувати за 3-4 роки, зазначає Муженко, однак для цього треба або форсованими темпами розробити і почати випуск потрібного озброєння, або десь його закупити. Поки ж випускають тільки бойові модулі для катерів, здатні забезпечити артилерійський вогонь, стрілянину реактивними снарядами і захист від повітряних атак.

Хоча дивно: за інформацією, яку на початку 2000-х я отримав від компетентних осіб, вже тоді були розроблені унікальні ракетні системи як наземного, так і корабельного базування, від яких на Чорному морі практично не було захисту і якими можна було з одного залпу знищити або вивести з ладу навіть ракетний крейсер або легкий авіаносець. Але тоді ця розробка, як і інші, не була потрібна режиму Кучми, а зараз, мабуть, конструктори цього проекту вже давно на пенсії ...

Отже, маємо третю за останні сто років спробу Української держави побудувати флот (попереднім сюжетів присвячені статті « Флот Українського моря: перша спроба »І« Флот Українського моря: друга спроба »).

Сьогодні до складу ВМСУ входять фрегат «Гетьман Сагайдачний» (флагман), корвет «Вінниця», ракетний катер "Прилуки", шість артилерійських катерів, корабель управління «Донбас», малий розвідувальний корабель «Переяслав», середній десантний корабель «Юрій Олефіренко» і близько 30 суден і катерів забезпечення. Також ВМСУ включають бригаду і кілька окремих батальйонів морської піхоти та інші наземні частини.

Варто порівняти склад ВМСУ з флотами інших чорноморських держав. Численні цифри, що характеризують склад тих чи інших флотів, можуть здатися важкуватими для сприйняття, проте це той випадок, коли без цифр неможливо - вони нерідко говорять самі за себе.

Отже: сусідня Румунія мала 4 фрегата (в тому числі 2 - британської споруди), 4 корвета, 6 ракетних катерів, 5 мінних кораблів, 1 законсервовану підводний човен, вертолітний групу (в тому числі 3 палубних вертольота IAR-330 «Пума»), батальйон морської піхоти, групу підводних диверсантів, 2 дивізіону річкових кораблів на Дунаї (в тому числі дивізіон артилерійських кораблів-моніторів). В цілому чинний румунський флот налічував 16 бойових кораблів, 20 бойових катерів, 16 допоміжних суден. У резерві перебувало 60 кораблів і катерів. У планах Румунії - придбати для ВМС 4 багатоцільові ракетні корвета, 4 мінних тральщика і корабель забезпечення.

У Болгарії було 4 фрегата, 2 корвета, 3 ракетних катера, близько 20 кораблів бойової підтримки (тральщики, десантні кораблі, мінні загороджувачі, торпедні та артилерійські катери). Також ВМС Болгарії мають ескадрилью протичовнових вертольотів Мі-14.

Незрівнянно більш потужним є флот Туреччини. Зараз в його бойовому складі перебуває 13 підводних човнів, 18 фрегатів, 8 корветів, 15 літаків і 33 вертольота. Загальна кількість бойових кораблів, суден допоміжного флоту і катерів становить близько 300 одиниць. При цьому влада Туреччини взяли курс на подвоєння ВМС в найближчі 10-15 років і на якісне їх переоснащення. При цьому 100% нових кораблів будуть будуватися на турецьких морських заводах, частково за німецькими, частково за власними проектами.

Вже побудовані і введені до складу флоту 2 новітніх корвета типу «Ада», 2 будуються на Стамбульської військово-морської верфі, ще 4 замовлені приватним компаніям, термін завершення серії - 2024 рік.

У позаминулому році закладена - за німецьким проектом - перший підводний човен серії з 6 однотипних човнів. Ця човен, названа «Піріреіс», повинна увійти до складу флоту в 2020 році.

Заплановано будівництво від 4 до 8 фрегатів з потужним озброєнням типу TF-2000 і 4 кілька менших фрегатів типу TF-100.

У Стамбулі швидкими темпами добудовують 2 нових великих танкодесантних корабля типу «Байрактар», які повинні увійти до складу флоту протягом 2017 року.

У минулому році президент Туреччини Ердоган взяв участь в урочистій церемонії початку будівництва в Тузлі під Стамбулом УДК (універсального десантного корабля) «Анадолу». Проект розроблений турецькими фахівцями разом з іспанською компанією «Навантія» на базі УДК «Хуан Карлос I». Цей корабель буде нести на собі авіагрупу з 6 палубних винищувачів-бомбардувальників F-35B, 6 ударних і 8 транспортних вертольотів, а разом з тим від 4 до 6 десантних катерів, кілька катерів управління і до 20 десантних бронетранспортерів. Крім того, Ердоган заявив про намір Туреччини побудувати ще й авіаносець, який буде базуватися в Середземному морі.

Експерти відзначають, що в разі виконання програми будівництва флоту приблизно в 2025 році Туреччина увійде в топ-десятку держав з найсильнішими флотами, а далі, якщо вистачить ресурсів на побудову другого УДК типу «Анадолу», вийде на 8 місце в світі.

А тепер - Чорноморський флот Росії. Оскільки все російське, за словами поета, «аршином общим не виміряти» (хоча «аршин» - це саме російська міра довжини), то кораблі ЧФ зберегли радянську класифікацію. Однак ми переведемо її в загальносвітову. Отже: в складі флоту ракетний крейсер «Москва» (флагман), 6 фрегатів (ще один завершує державні випробування), 12 корветів (плюс 1 спущений на воду), 7 підводних човнів, 5 ракетних катерів, 7 великих десантних кораблів, 5 десантних катерів , 4 середніх розвідувальних корабля, 5 протидиверсійних катерів, 7 тральщиків і кілька десятків кораблів, суден і катерів забезпечення. А на додачу - потужні сили морської піхоти і кілька бригад і полків берегової оборони, штурмової і розвідувально-протичовновий авіаполки. Варто звернути увагу на великі десантні можливості Чорноморського. До 2020 року планується включення до складу ЧФ ще близько 20 бойових одиниць і суден забезпечення. Крім того, Росія утримує захоплені в Криму українські кораблі: 5 корветів, 2 тральщика, підводний човен, корабель управління, великий десантний корабель і 2 недобудованих корвета високого ступеня готовності в Феодосії.

До всього цього додамо квазідержава Абхазію (реально - російський протекторат), у якій є, за даними ЗМІ, кілька бойових катерів, в тому числі і ракетних, і сторожовик. І при цьому вона не несе ніякої юридичної відповідальності за дії свого флоту (на якому служать, до речі, майже виключно особи з російськими паспортами - адже більшість жителів цієї території мають російське громадянство). Різати на металобрухт свої бойові одиниці Абхазія не збирається.

Що ж стосується Грузії, то після війни 2008 року вона змушена була розформувати свої не дуже потужні ВМС, втративши більшу частину їх складу - залишилося 5 бойових катерів і 2 малі десантні кораблі, подаровані Болгарією і передані прикордонній службі.

І якщо з боку флотів країн НАТО агресивних дій чекати не доводиться, то з боку Росії такі дії були ще до окупації Криму. Згадаймо захоплення морською піхотою Чорноморського флоту маяків не тільки на території Криму, але і в Генічеську, і вихід в 2008 році з Північної бухти Севастополя російської ескадри для нападу на грузинське узбережжя, незважаючи на заборону з боку української влади. Та й після окупації Криму ЧФ активно діє проти України, зокрема прикриваючи незаконну розвідку російськими компаніями нафтогазових родовищ на українській частині чорноморського шельфу (скажімо, не так давно російські снайпери обстріляли водолазне судно ВМСУ «Почаїв»). Тому навіть подвоєний в порівнянні з нинішнім флот навряд чи зможе захистити українське узбережжя від серйозної атаки - максимум від висадки розвідувально-диверсійних груп під прикриттям кількох катерів, якщо на Чорному морі знову почнеться «гібридна» війна. Тому потрібно якомога швидше розгортати ударні авіаційні групи і берегові ракетні комплекси, щоб убезпечитися від цілком можливого нападу основних сил Чорноморського флоту Росії.

В цілому ж має бути ясно: третя спроба створення дієздатних ВМСУ є вирішальною, і від успіхів на цьому полі залежить доля України як чорноморської держави. Зрозуміло, оптимальним для забезпечення національної безпеки для України стало б вступ в НАТО. Власне, якби Грузія і Україна були членами Альянсу, то агресія з боку Росії, навіть «гібридна», стала б малоймовірною. Але виходити слід з існуючих геополітичних реалій, в силу необхідності мобілізує українську економіку на забезпечення потреб оборони.