Великдень в Греції

1. АФІНИ. Велику п'ятницю
2. РОДОС. ВЕЛИКДЕНЬ

Мало хто з тих, хто хоч раз був присутній на пасхальній службі в російській монастирі, погодиться добровільно проміняти цю радість на будь-які «смачні» заморські пригоди. Але дізнавшись про те, що Великдень доведеться зустріти в Греції, я втішився тим, що країна православна.
Організатори поїздки розповіли про свої враження від грецької Пасхи. За їх словами виходить, що як у американців все Різдво полягає в поїданні індички, так у греків вся Великдень - в поїданні барана. Як же насправді греки святкують головне християнське свято?

АФІНИ. Велику п'ятницю

Переїзд з аеропорту в готель - перше знайомство зі стародавніми Афінами. Архітектура міста нудна. Якщо дивитися на обличчя, можна подумати, що ми не в Європі, а де-небудь в Пакистані: з 20 народжень в Афінах 16 припадає на іммігрантів - албанців, арабів, курдів та ін. Таким чином, грецьких осіб ми бачимо мало. Але як визначити грецьке обличчя? Найбільш поширений сьогодні у греків тип особи - тип зовсім не грецький, а турецька, що склався в результаті багатьох століть османського ярма. У «чистокровних» греків (звичайно, це поняття відносне) волосся не смоляні, а темно-русяве, обличчя бліді. Так що у мене, майже блондина, греки не раз намагалися дізнатися, як пройти в те чи інше місце.
готовим до облозі виглядало американське посольство, оточене суцільним кільцем з десятків чорних із загратованими вікнами поліцейських автобусів (бояться іракських терористів?). У Греції американців недолюблюють. Судячи з повідомлень преси, саме в Афінах пройшла наймасовіша демонстрація проти війни в Іраку - близько 100 тисяч учасників.
Увечері Великого четверга наша делегація поїхала в портове передмістя Афін Пірей на фольклорний вечір з танцями. За строгими правилами Великого посту танці - це ще гірше, ніж вино і м'ясо. Тому я залишився в номері, повечерявши хлібом, привезеним з Москви.
О сьомій ранку ми з двома літніми гречанка очікували відкриття найближчого храму, але він чомусь не відкривався. Мовні проблеми не дозволили мені з'ясувати причину. Зорієнтувавшись по карті, пішов до іншого храму. В Афінах їх багато. Майже всі невеликі, дуже схожі один на одного, під червоними черепичними дахами. Пишаючись старовиною античних пам'яток, греки зазвичай говорять про візантійських церквах: «Це зовсім новий храм, XI століття».
Другий храм був відкритий, але служби в ньому ще не було. Посидівши півгодини в тиші храму, половина якого була відведена для стоячих молитов, а половина - для сидячих, я замерз і пішов гуляти по місту. Вийшов на площу Синтагма, до будівлі парламенту. Побачив по карті, що поблизу знаходиться кафедральний собор, став його шукати, заплутав і вийшов до іншого храму. Увійшов в нього і раптом почув, що все тут говорять по-російськи.
Хіба це не маленьке диво: за хвилину до початку служби я прийшов в єдиний російськомовний храм Афін - храм Живоначальної Трійці на вулиці Filellinonl Ця церква XI століття в XIX столітті була куплена російським царем для Російської церкви. Після 1917 року храм повернувся до Грецької церкви, яка зберегла в ньому російських священиків, щоб російським було де молитися. Ні сидінь, ні заведених греками Стасидії, тобто дерев'яних крісел-трансформерів, в тісному храмі не було. Двогодинну службу Великої п'ятниці відстояли чоловік сорок, серед яких було кілька патріархальних старичків - ймовірно, емігрантів у другому поколінні.
- Чому так мало людей, адже в Афінах багато росіян? - запитав я у служителя храму.
- Багато, хто знає грецьку, ходять в грецькі храми, - пояснив він.
Зовні стіни церкви покриті в'яззю куфічного алфавіту. Це всього лише прикраса: грекам сподобалася естетика арабської в'язі, з якою вони познайомилися, мимоволі увійшовши в тісне спілкування з мусульманським світом. По дорозі в готель я пройшов повз кафедрального собору. Собор був сповнений, всередині працювали телекамери, співав потужний чернечий хор. Потім вийшов на вуличку Miaouli, на ці дні перетворилася на суцільний базар, де селяни продавали жителям столиці великодніх баранів і сир. Оббіловані барани висіли на гаках, кров капала на газети, постелили на асфальт. Продавці зрідка вигукували щось призивне, афіняни неквапливо прицінювалися. Відчувалося: Свято наближається.
До цього часу прокинулися і прийшли в себе мої товариші по делегації. Після обіду нас повезли до Акрополя. «Акрополь» можна перекласти на російську як «кремль», внутрішня міська фортеця, всередині якої знаходяться головні храми, скарбниця і урядові установи. На високому пагорбі афінського Акрополя знаходяться всім відомий храм Афіни Парфенон, а також двоповерховий храм Афіни і Посейдона. З пагорба Акрополя видно майже вся одноманітна столиця, непогано зберігся храм Гефеста і кілька колон, що залишилися від храму Зевса. В античні часи язичницьких храмів було куди більше. В епоху християнства мармур та інші цінні матеріали цих споруд пішли на інші споруди, а ось колони, що прикрашали храми, були залишені недоторканими - для столпников. Кажуть, подвиг столпничества настільки поширився, що майже всі верхівки античних колон були зайняті аскетами, який вибрали цей спосіб відлюдництва - досить-таки ризикований в сенсі марнославства.
Поруч з Акрополем височіє пагорб Ареопагу. На ньому нічого не збереглося, але греки пам'ятають, що тут проповідував сенаторам апостол Павло, і його дотепна мова про «невідомому Бозі» викарбувано на плиті, укріпленої внизу пагорба. Поблизу Акрополя стоїть непримітний храм Преображення Господнього. Вважається, що з цього храму починається Великдень в Греції, саме він першим отримує благодатний вогонь, тому що відноситься до Єрусалимської патріархії. Спеціальний літак привозить з Єрусалиму в Афіни благодатний вогонь, щорічно чудово займається в печері Гробу Господнього, який негайно развозится по всіх храмах країни. Багато греків присутні в храмі в пасхальну ніч тільки до того моменту, як запалять свою свічку від благодатного вогню, щоб забрати її додому. Для найближчих міст це означає скорочення присутності в храмі, а для маленьких островів, навпаки - продовження «аж до четвертої години ранку». Навряд чи вони знають, що в Росії великодня служба завжди триває до цього часу, а потім люди казна-як добираються додому, адже найближчий від будинку храм може бути в десятці кілометрів.

РОДОС. ВЕЛИКДЕНЬ

Від Афін до острова Родос майже годину на літаку. А турецький берег всього в 20 кілометрах, видно неозброєним оком. Острів живе туризмом і сільським господарством. Одного з чудес світу Колоса Родоського (30-метрової мідної статуї бога Геліоса) вже давно немає, і навіть невідомо, де він стояв, зате є свої акрополів, замки лицарів-іоаннітів, що володіли островом в середні століття, і турецькі мечеті. Але тепер це православна земля. Уздовж дороги в маленьких селах стоять лаконічні, схожі, як близнюки, храми розміром приблизно п'ять на дев'ять метрів. Коли нас привезли в село Сиана, знамениту медом і оливковою олією, автобус зупинився біля одного з таких храмів XI століття. Навпаки сяяв яскравими барвами інший храм, великий і химерний.
Обидва були освячені на честь цілителя Пантелеймона, його зображувала і давня чудотворна ікона. Під іконою і поряд з нею висіли десятки царов від хворих і вже зцілених - металевихзображень разлічник частин тіла. Сюди приїжджають з усього Родосу зцілюватися вже не одне століття, чому і стало можливим будівництво такого красивого крама. Розповідають, що апостол Павло по дорозі з Ефеса через шторм висадився на берег Родосу, недалеко від міста Ліндос. У центрі міста Родос вказують на старий платан, під яким нібито відпочивав Павло. Апостол був rтервим проповідником християнства на острові.
Всім госгям тут розповідають більше античних міфів, ніж реальних історій хрістіанскік подвигів. Думаю, справа в тому, що властиве християнству самозречення, мучеництво погано поєднується з смачним відпочинком.
У великодній вечір знову довелося відмовитися від участі в офіційній програмі, яка передбачала короткий відвідування кафедрального собору міста Родос, а потім - о першій годині ночі - довгий «траціціонний великодній вечерю» з якимось спеціальним супом.
Об 11 годині вечора я увійшов в огорожу скромного храму, майже непомітного біля підніжжя великих дорогих готелів, що височіє на березі Егейського моря. Біля входу стояли юнаки з червоними паперовими пакетами в рукак. Ми подивилися один на одного з взаємним подивом; видно, я був першим мешканцем цих готелів, спустився до храму. У храмі на стульяк сиділи грецькі бабусі, я приєднався до них. Жінки пошептались, і одна з них простягнула мені свій червоний пакет, після чого сходила на вулицю за іншим. Потім один старий теж спробував нагородити мене пакетом.
Незабаром почалася служба. Опівночі з маленького храму моляться вийшли у двір, де стояв великий натовп з запаленими від благодатного вогню свічками. Священик зійшов на піднесення, звершив молебень, після чого натовп розійшовся, а ті, що моляться повернулися в храм. Співвідношення між парафіянами і «захожанамі» виявилося приблизно як у нас: один до десяти. Ще під час молебню у дворі почалися вибухи хлопавок. Вони тривали під час служби. Навіть крізь стіну храму звук був настільки гучний, що багато здригалися. Така нова пасхальна традиція. Ймовірно, люди, які роблять це, вважають, що так святковіше.
Зізнаюся, я не великий знавець богослужінь, та й по-грецьки розумію тільки "Господи, помилуй!" ( «Кіріє елейссон!»), "Христос воскрес!» ( «Христос анесте!") Та "Воістину воскрес!» ( «Елітос анесте!»), Тому принципових відмінностей від наших служб не вгледів. Звичайно, такий, як у нас , урочистості не було, "Христос воскрес!» звучало набагато рідше, та й більшість прікожан чи купило досить радості чесним дотриманням поста. Але все-таки це було справжнє православне пасхальне богослужіння. Воно закінчилося о другій годині ночі. У червоному пакеті виявилися червоне яйце, паску (булка) і картонний кружок для надягання на свічку (щоб не капало).
Два дні до Паски і два дні після все установи в Греції закриті. Це не тільки головний церковний, а й головне державне свято в країні. Його святкують не вузький прошарок віруючих, як у нас, а все греки. Півторатисячолітня традиція багато значить. Наприклад, греки, як і російські до 1917 року, відзначають іменини - свято свого святого - більш урочисто, ніж свій день народження. Інша справа - як кожен відчуває святі свята і головний з них в своєму серці ...

Дмитро Семеник, Аерофлот №5 2005