Віктор Морозов: До Гаррі Поттера я перекладав «Плейбой» і книгу жахів «Екзорцист»

The article has been automatically translated into English by Google Translate from Russian and has not been edited.

Український музикант Віктор Морозов про те, як поїхав за кордон, чому перекваліфікувався в перекладачі і з якої причини він ніколи наперед не читає книги, які перекладає. ForumDaily зустрівся з автором багатьох перекладів Джоан Роулінг, дитячих письменників Джеремі Стронга, Роальд Даля і бразильського прозаїка Пауло Коельо в Вашингтоні, куди Морозов недавно переїхав з родиною.

Я так розумію, ви вже готуєтеся переводити восьму книгу про Гаррі Поттера?

Це не зовсім восьма книга, а окрема робота - п'єса, яку Джоан Роулінг написала, здається, ще з двома сценаристами. І там головні герої вже більш старшого віку, тобто, як ніби-то "20 років потому". Буде прем'єра п'єси і одночасно вийде книжка - "Гаррі Поттер і проклятий дитина".

І коли чекати українського перекладу?

А переклад буде, коли дадуть текст - Джоан Роулінг ніколи не дає текст наперед. Ця проблема була і з попередніми книжками про "Гаррі Поттера" - всі перекладачі повинні були чекати, коли вийде оригінал, і тільки після цього вони отримували доступ до тексту. Всі письменники і їх агенти завжди дають тексти перекладачам заздалегідь, крім Джоан Роулінг - вона вперлася незрозуміло чому. Може, її агенти вважають, що це якось вплине на продажу оригіналу - я не знаю.

Тобто, ви почнете роботу над книгою, тільки коли оригінальний текст з'явиться на прилавках магазинів?

Видавці зараз ведуть переговори з агентами Роулінг і сподіваються, що на цей раз вона раптом змилостивиться і дасть текст раніше. Але поки ніяких результатів немає.

Складно з нею працювати?

З нею невідомо як працювати, тому що вона ні з ким не хоче працювати. Вона така одинак, на відміну, наприклад, від Коельо: він - тусовщик. Вона ні з ким не спілкується - сидить і пише, і доступу до неї немає. У нас є інтернет-група перекладачів "Гаррі Поттера", і багато хто скаржився, що коли в процесі перекладу пробували до неї достукатися, наприклад, уточнити якусь деталь в книзі - все без толку.

Але "інструкції", як і що переводити, ви отримували?

Так, коли я почала працювати над першою книгою, агенти Джоан Роулінг надіслали нам величезний список - 20 або 25 сторінок - де було дуже чітко написано, що ми можемо робити, а що ні. Наприклад: ім'я Гаррі Поттера потрібно було залишити таким же. Тому перевести його як "Назар Гончар" я вже не міг. З усіма основними персонажами та ж історія - все власні імена я залишав так, як є в оригіналі. Єдине, що міг поміняти ім'я там, де по-англійськи воно звучало дуже складно. Наприклад, кличка кота Герміони - "Крукшенс" і схиляти його було б дуже складно. Тому кіт в нашому перекладі став "криволапик".

«Я ніколи не читаю наперед книжку, перекладаю речення за реченням»

Український переклад сьомої книги про Гаррі Поттера був першим в світі. Фото: ababahalamaha.com.ua

Останню, сьому, книгу ви перевели першим в світі ...

Так, навіть Financial times про це писали: мовляв, українці встигли першими зробити свій переклад. Тобто, ми обігнали не лише російську версію, але і всі інші, в принципі.

І скільки ж ви над ним працювали?

Сам переклад (а книга товстенний!) Зайняв півтора місяця. Я підрахував, скільки там сторінок, і визначили для себе, що кожен день я повинен переводити по 15 сторінок. Але для цього мені потрібно було вставати о 6 ранку і лягати спати з третій годині ночі. І так півтора місяці.

Видавець поставив вам такі терміни?

Ні, це ми разом вирішили. Розумієте, з чого взагалі почався "Гаррі Поттер": я переклав "Алхіміка" Пауло Коельо, мені сподобалося, і я почав думати, за що братися далі. Ми порадилися з дружиною Мотрею, і вона сказала: а давай ти щось для підлітків переведеш? Це був кінець 90-х - початок 2000 років, і тоді для цієї аудиторії було мало літератури, як оригінальної, так і перекладної. Ми навіть думали переводити "Хроніки Нарнії" Льюїса, а потім на очі потрапив "Гаррі Поттер" - ось я за нього і взявся. Почав перекладати, а тоді вже перший фільм за книгою повинен був вийти, і російського перекладу ще не було. Я подумав: ага, вийде фільм, діти всюди почнуть шукати книжку, російського перекладу немає, а якщо ми встигнемо і зробимо український - вони почнуть його читати. І ось буде така українізація через "Гаррі Поттера" - була у мене така ідея фікс.

Але все виявилося не так просто?

Так, тому що я рік шукав видавця. Тоді інтернет ще не був так розвинений, і ніхто в Україні про цю книгу не знав. Я спочатку звернувся в львівське видавництво "Класика", яке раніше видало мій переклад "Алхіміка". Але вони відповіли, що дитячою літературою не займаються. Тоді я згадав про Івана Малковича (директор видавництва "Абабагаламага", яке випустило у світ все книги про Гаррі Поттера в Україні - ForumDaily), він мій давній товариш, і запропонував йому. Він теж нічого про книгу не чув. Він мене весь час запитував, про що книга. Я відповідав, що це історія про хлопчика-чарівника. Що, магія? - реагував він. - Ні, - каже, - не хочу таке видавати, я - християнин. У мене рік пішов, щоб його переконати.

Як переконували?

Та так: говорили, говорили. Я ж не просто прочитав книжку, у мене весь переклад був готовий.

Тобто, ви перекладали без всякого замовлення, для себе?

Так, сам для себе, як хобі. І тільки потім почав шукати видавця. Ось зараз скажи, що хтось рік шукає видавця, щоб видати "Гаррі Поттера" - вирішать, що таке, в принципі, неможливо. Коли ж я, нарешті, переконав Малковича, почалися довгі переговори з агентами Джоан Роулінг. У підсумку, ми упустили два роки, і за цей час уже вийшло кілька книг російською. Нам довелося наздоганяти - і тільки з п'ятої книги ми все-таки це зробили. Ми поставили собі за мету - перевести максимально швидко і якісно.

До вашого першого перекладу у видавця було багато зауважень?

По-перше, ніхто не вірив, що це я переклав. Той же Малкович знав, що я музикант. І коли я приніс переклад, він до нього поставився дуже скептично. Він і редакторів підбирав і пропонував написати, що це переклад цілого колективу редакторів. Тобто, спочатку було складно.

Зате ви наперед знали весь сюжет - це, напевно, одна з позитивних сторін роботи перекладача?

Не зовсім так. Моя методика перекладу, яку я нікому б не радив застосовувати, - я ніколи нічого не читаю наперед, інакше мені просто буде нудно. Якщо я прочитаю книжку цілком, то потім сісти і переводити те, що вже знаєш - дуже складно.

Тобто, переводите по розділах?

Ні, ось як читаю, так і перекладаю. За пропозицією. І тоді втягуюся і самому цікаво, а що ж буде далі? І стимул є працювати. Звичайно, потім доводилося щось виправляти, коли знав весь контекст цілком. Але з іншого боку, все перекладачі "Гаррі Поттера" були в схожому становищі - адже книг всього сім, і, переводячи першу, ніхто не знав, що буде в другій; переводячи другу, ніхто не знав, що буде в третій. І часто були помилки, наприклад, "професор такий-то". Але не написано, він це чи вона. І переводиш інтуїтивно, а потім через пару книг виявляється, що професор - все-таки жінка.

Те ж і з назвою. Ось остання частина англійською звучить - Harry Potter and the Deathly hallows, де hallows - це дуже багатозначне слово, і якщо не знаєш, про що мова, дуже складно вгадати правильне значення. А вона ж (Джоан Роулінг - ForumDaily) нікому не давала текст! Видавці всіх країн вимагали перекладу назви - щоб уже починати рекламувати. І тоді було дуже багато помилок в перекладах.

А ви просто вгадали?

Так, назвав "Смертельні реліквії" - і виявилося, що правильно. На інтуїції.

В результаті, чи вдалася українізація через Поттера?

Так, ми отримували багато листів зі Східної та Південної України, в яких російськомовні батьки писали, що ось, дитина прочитав книжку українською, і йому так сподобалося! Він тепер хоче тільки українські книжки читати! І взагалі, підійшов і запитує: мама і тато, а чому ми не говоримо по-українськи? Тобто, результат був.

«Алхіміка» Коельо почав я переводити просто для себе »

Віктор Морозов і Пауло Коельо. Фото: victormorozov.com

З Пауло Коельо, я так розумію, історія була схожою: ви теж спочатку перевели книжку і тільки потім шукали видавця?

Так, одна моя знайома дала мені почитати "Алхіміка" англійською мовою, і мені сподобалося. Я почав питати українських літераторів, чи знають вони щось про автора - але ніхто нічого не чув. Знову ж, інтернет був ще не дуже розвинений, інформація повільно доходила. І я почав сам для себе переводити, заради інтересу.

Як же книга дійшла до видавництва?

Сталася смішна історія - я тоді жив в Канаді, і в один з моїх приїздів до Львова у мене брали інтерв'ю, під час якого я мигцем згадав, що зараз перекладаю роман Коельо. І все - я знову поїхав в Торонто і забув про це інтерв'ю, але воно потрапило в руки директору видавництва "Класика". На той час він уже десь дізнався про книгу і навіть замовив українську версію іншому перекладачеві. Він зв'язався зі мною - дізнатися, на якому я етапі. Я ж знав, що у нього вже є перекладач, і вирішив - нехай пробачать мене небеса, - що потрібно блефувати. На той час у мене було переведено сторінок 10 або 15, але я відповів, що майже закінчую книгу. Більш того, запевнив його, що перекладаю з португальського, який добре знаю. Хоча я не знав його зовсім і читав англійський переклад.

Видавець ось так відразу вам повірив?

Так, і віддав замовлення мені. Тому я почав прискорено працювати і взяв оригінал на португальському, щоб звіряти текст. На щастя, Коельо пише легко, та й португальська - це ж теж романські мови. Але через свої псевдознання португальського я ще пару раз потрапляв у скрутні ситуації.

Невже вас викрили в кінці кінців?

Майже. Я був на Форумі видавців у Львові, коли до мене підійшов якийсь вчений з проханням перевести книжку з історії Португалії. Мені довелося швиденько відмовитися, посилаючись на завантаженість роботою. А друга ситуація - Коельо щороку на Різдво писав маленькі різдвяні історії та розсилав їх по всіх країнах, де були опубліковані його книги. У львівське видавництво надіслав теж. Так ось, мені дзвонять і кажуть, що потрібно терміново перевести невелику розповідь на завтра. Я відповідаю, добре, надсилайте, але я-то думав, що він англійською! А тут - упс! - португальська. Ось тоді мені довелося вже попихтіти.

Ви ж особисто зустрічалися з Коельо?

Так, і не раз. Спочатку в Москві, на книжковому ярмарку, там була якась зустріч з ним. Ми з дружиною навіть не знали, як до нього підступитися, і вирішили через його агента передати, хто я такий і що, мовляв, хочемо познайомитися. І тут відбувається така історія: агент каже Коельо про нас, він несподівано повертається в нашу сторону - і так голосно: Віктор, Віктор! А потім починає мене обіймати, як ніби-то ми старі друзі і зустрілися знову після довгих років розлуки. Ось така широка бразильська душа. Московська тусовка була в шоці: хто це такий? Чому Коельо до нього так відноситься?

А потім він приїжджав до Львова - на Форум видавців. Там таке пафосне, урочисте відкриття було, він сидів і нудьгував. Попросив Малковича знайти мене і організувати щось цікавіше. Я порадив колибу і сказав, що після виступу до них приєднаюся. І ось на форумі оголошують "нашого спеціального гостя Пауло Коельо", а його немає, він вже в колибі. Там, я його, до речі, навчив виражатися по-нашому. Він питав мене, якісь слівця - ну я йому і сказав "курва-мама", ось він це і повторював постійно потім.

Перші переклади - журнал «Плейбой» і книга жахів «Екзорцист»

"Алхімік" - це був ваш перший переклад? Коельо перекваліфікував вас з музиканта в перекладачі?

Перші мої спроби перекладу були значно раніше. Напевно, на початку 80-х. Тоді був Радянський союз, де сексу, звичайно ж, не було, і літератури еротичної теж не існувало. І ось одного разу привезли з-за кордону "Плейбой" - ну все молоді хлопці спочатку переглянули картинки. А потім - там же багато статей, але англійською, а про що написано - цікаво. Так ось я їм і перекладав.

Далі була така ситуація: ми поїхали на гастролі до Індії, і в цей час вийшов бестселер "Екзорцист" - про те, як з дівчинки диявола виганяють. У Союзі книги, звичайно, не було, а ось в Індії я пішов і купив цю книгу англійською. Увечері після гастролей почав читати, а там такі страшні речі, що я навіть світло в номері не вимикав. Тому я вирішив перевести книжку і дати почитати хлопцям з трупи, щоб не одному боятися. Так потім цю книгу, точніше уривок, навіть опублікували в "Літературному журналі", і це була перша публікація роману жахів у всьому СРСР.

У вас широка географія - жили у Львові, Києві, Торонто. Зараз - у Вашингтоні. Як тут опинилися?

Мою дружину перевели на роботу сюди. Вона працює в міжнародній фінансовій корпорації від Світового банку. Спочатку 10 років пропрацювала в Києві, а ось тепер перевели.

Ваша дружина - з канадської діаспори. Як ви знайшли один одного?

Ми з театром-студією "Не журись" поїхали на гастролі до Канади. Зал був величезний, більше двох тисяч чоловік. Після концерту до мене підійшли знайомі українські канадці і представили свою дочку, Мотрю. А я відразу кажу: так це ж ти сиділа в другому ряду! Вона була вражена, що з усього залу я помітив саме її. І ось так все і почалося.

Вас з Радянського союзу так легко відпустили на гастролі до Канади?

Ні звичайно. Це був кінець 80-х, а у нас репертуар - гостра політична сатира. Та й в принципі, тоді можна було виїжджати на гастролі тільки під наглядом організації "Україна", і завжди до групи приставляли журналіста - тобто КГБшниками під прикриттям. А ми зібралися їхати самі. Через канадське посольство в Москві відкрили візи. Тихенько, щоб ніхто не знав. Тоді була така ситуація, що кожен мав по кілька закордонних паспортів, ось правда, у нас їх було по 5-6. Ми знали, що якщо будемо виїжджати з країни відразу з візою в Канаду - нас не пропустять. Тому ми по одному паспорту заїхали в Польщу, а вже з Варшави на літак сідали по іншому. Нас зупинили на паспортом контролі з питанням, як ми взагалі в Польщу потрапили. Тому що ми показували паспорт з канадської візою, і польська там не стояла. Але з нами їхала красива молода українка - вона так заговорила офіцера, що він нас і пропустив.

Виходить, роман у вас з дружиною почався на відстані?

Вона бувала в Україні, ще ми зустрічалися в Німеччині - вона туди таємно від батьків приїжджала, і ще ми листувалися. На щастя, тоді була така фірма "Міст", яка передавала пошту зі Львова в Торонто, і навпаки. Ми кожен день писали один одному листи і раз в тиждень все передавали. Так що, у нас їх ціла гора - ми познайомилися в 1989, а одружилися аж в 1997.

І листи все зберегли?

Так, коли-небудь будемо перечитувати.

Віктор Морозов з сім'єю. Фото: з особистого архіву

Якою мовою ви читаєте книги своїм дочкам?

Я їм зараз читаю "Гаррі Поттера" українською. Увечері, перед сном, по чолі. Ми зараз тільки на третій книзі. До їх п'яти років (у Віктора Морозова дівчинки-близнючки) ми жили в Києві, і вони по-англійськи взагалі не говорили. Ми спеціально не вчили. Так само, як і моя дружина, - вона хоч і народилася в Торонто, але до 5 років по-англійськи не говорила. З нею спеціально батьки говорили тільки по-українськи, щоб закласти основу мови. Тому вона зараз і володіє мовою. З дочками ми вирішили теж спочатку говорити українською. Тому, приїхавши до Вашингтона, вони не знали по-англійськи жодного слова. Але зараз, звичайно, перебудувалися, і у нас та ж проблема, що і у всіх тут - тепер складно зберегти український.

А що ви дочкам говорите щодо того, хто вони - американки або українки?

Це складне питання - вони американо-канадо-українки. Вони народилися в Америці, батьки - канадці (у мене теж є канадський паспорт), і українки - за походженням.

Над чим зараз працюєте?

Перекладів у мене багато, але це дорослі книги. А я більше люблю переводити дитячі. У дорослих - складні речення, заумні слів, а сила адже в простоті.

Восьмого "Поттера" теж будете намагатися перевести раніше всіх?

Доведеться. Шкода, що вона (Джоан Роулінг - ForumDaily) наперед не дає текст - я б уже почав переводити. А так - влітку, замість того щоб відпочивати під сонечком, буду знову працювати. Я сподівався, що вона більше не писатиме книг (сміється).

Шановні читачі ForumDaily!

Спасибі, що залишаєтеся з нами і довіряєте! За останні чотири роки ми отримали масу вдячних відгуків від читачів, яким наші матеріали допомогли влаштувати життя після переїзду в США, отримати роботу або освіту, знайти житло або влаштувати дитину в садок. Ми раді, що допомагаємо вам в період імміграції, який може бути досить складним.

Зараз ми хочемо попросити ВАС про підтримку. Якісна журналістика достаточнo витратна. Після різкого скорочення рекламних надходжень від Facebook, наші доходи не покривають витрати на утримання редакції, що ставить під загрозу безперервну роботу сайту. Ми не вводимо платну підписку, як це роблять багато американських ЗМІ, і надаємо доступ до всіх наших матеріалів безкоштовно, оскільки розуміємо, наскільки важливо для російськомовних іммігрантів отримувати перевірену інформацію рідною мовою. $ 5, $ 10, $ 20 - будь-яка сума, якої ви зможете поділитися з нами, допоможе вижити сайту, а значить, ми зможемо і далі надавати корисну інформацію тисячам іммігрантів. Підтримайте якісну журналістику! Ми віримо в силу наших читачів!

Завжди ваш, ForumDaily!