З архіву: Раднарком на місці монастиря і Україна під владою НКВД (1937-1938)

Проект Укрінформу з нагоди столітнього ювілею агентства: «100 років - 100 новин»

У тоталітарних режимах доля людини від нього самого не залежить. Навіть якщо ця людина - високопоставлений чиновник. Більшовицькі керівники України в кінці 30-х років довго і любовно пестили мрію - сісти в нові кабінети грандіозних урядових споруд, а сіли в кінцевому підсумку в тюрми, та й то не на довго - до розстрілу.

Будівництво Урядової площі в Києві

2 квітня 1937 року. Київ. РАТАУ. «Остаточно схвалено проект Урядового майдану в Києві. Як відомо, цею майдан буде один з найбільшіх в СРСР. Урядовий майдан відкріватімуть 2 велічезні монументальні будинки - Раднарком УРСР и ЦК КП (б) У, - Які будують на місці кол. Михайлівського монастиря ».

Довідково: на думку багатьох істориків, рішення про перенесення столиці з Харкова до Києва стало фатальним для багатьох пам'яток історії та культури Києва. Особливо це стосувалося київських церков і соборів.

У 1934 році облаштування нової столиці проходило спішно. Київ був не готовий прийняти таку кількість чиновників - банально не вистачало житла. Але найбільшою проблемою стала відсутність будівель, придатних для розміщення наркоматів і ЦК КП (б) У. Ось тоді у більшовицького керівництва і з'явилася ідея зосередити ці установи в одному місці - на урядовій площі.

Що стосується місця розташування головної цитаделі радянських чиновників, то було 3 проекти. Відповідно до першого - урядовий центр повинен бути розташований на ділянці від казарм понтонного батальйону до Іподрому (зараз це квартал між вул. Лаврській і Омеляновича-Павленка на Печерську). Другий проект розміщував чиновників на Липках. Третій - передбачав будівництво на місці Михайлівського собору. Зрештою, район Софійській площі і Михайлівського монастиря здався більшовицькому керівництву найзручнішим.

Зруйнований Михайлівський собор. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

Головна частина урядового комплексу, за задумом архітекторів, повинна була складатися з монументальних симетричних будівель, поставлених на пагорбі над Дніпром. Одне з висотних будинків ЦК більшовицької партії України, друге - для уряду республіки Раднаркому. Перед фасадами обох споруд повинні були звести колонаду, а простір між ними відкривало вид на Дніпро. Крім того, між спорудами повинен був з'явитися монумент Леніна висотою не менше 75 метрів - обличчям до ріки, спиною до площі - щоб всі, хто пропливав по Дніпру, мали можливість бачити вождя. Разом з тим, київський фунікулер підлягав демонтажу, зате передбачалася величезні сходи на набережну.

Розчищаючи місце для урядових будівель, комуністи знищили кілька пам'ятників культури. Однією з них була давня Трьохсвятительська церква. Вона стояла в глибині ділянки по нинішній вулиці Десятинній, 2. Цей храм відбувався ще від давньоруської Василівської церкви, побудованої в XII столітті; в кінці XVII - початку XVIII століття його реконструювали в стилі так званого українського бароко.

Була зруйнована і дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря (побудована в 1720 році). Далі настала черга Михайлівського собору, який простояв більше восьми століть. Попередньо з нього обдерли позолоту, забрали і розподілили по музеям деякі фрагменти мозаїк і фрескових розписів, а 14 серпня 1937 року остаточно зруйнували.

Однак задум, заради якого знищили стільки пам'яток історії, так і не був реалізований. Чому? Тому що вже в процесі будівництва у «вождів» народилася інша ідея. Будівля, з якого почали зведення комплексу, спочатку відводили для Раднаркому, але згодом уряд розмістили в іншому, тільки що побудованому будинку, яке обіцяли наркомату внутрішніх справ. Йдеться про будівлю на сучасній вулиці Михайла Грушевського, де і сьогодні працює уряд України. Що ж стосується розпочатого на місці Михайлівського монастиря будівництва, то, врешті-решт цей будинок віддали ЦК КП (б) У.

Будинок Уряду, 1939 рік. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

Будівельні роботи на урядовій площі йшли повільніше, ніж очікувалося, зміцнення схилу пагорба з технічної точки зору вимагало величезних зусиль. У 1938 році, коли новий масивний корпус ЦК був практично готовий, виникли сумніви щодо містобудівної доцільності громіздкого обсягу на мальовничих Дніпровських схилах. Автор проекту Йосип Лангбард доводив, що остаточно про вигляді комплексу можна говорити тільки після завершення його будівництва, але загальна думка схилялася до коректування задуму. Тим часом хвиля репресій перемолоти всю керівну верхівку республіки. Новим керівникам важко було відразу розібратися з проблемою забудови Урядової площі. А потім почалася радянсько-німецька війна, яка взагалі все зупинила.

Після війни більшовицьке ЦК перенесли в колишній військовий штаб на вулиці Орджонікідзе (зараз Банкова). Таким чином, на будівництві Урядової площі фактично поставили хрест, а єдине зведену будівлю того грандіозного задуму відремонтували і, так би мовити, понизили в статусі - перевели сюди обласної та міської партійних комітетів, а також комсомольські установи.

Після здобуття Україною незалежності будівля на Десятинній, 2 деякий час займало київське міське керівництво, але згодом сюди перевели Міністерство закордонних справ України.

Виправно-трудовий табір. Фото: Twitter

великий терор

17 вересня 1937 року. Київ. РАТАУ. «15-16 вересня відбуліся збори активу Київської міської партійної организации. З доповіддю про Підсумки Серпневе Пленуму ЦК КП (б) У Виступивши секретар ЦК КП (б) У тов. Косіор С.В. ... Тов. Косіор докладно зупіняється на завдання партійніх ОРГАНІЗАЦІЙ, что віплівають з фактом викриття ворожок націоналістічніх елементів. Потайні плани націоналістів вікріто, діяльність їх знешкоджена ».

Довідково 5 серпня 1937 року набула чинності постанова Політбюро ЦК ВКП (б) «Про антирадянські елементи», яким почалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від внутрішньопартійної опозиції, куркулів, кримінальників та антирадянських елементів. Разом з тим, в той же день до Києва прибула комісія з Москви в складі Молотова, Хрущова і Єжова, яких супроводжував значний «десант» енкаведистів.

Потім відбувся Пленум ЦК КП (б) У. Українське партійне керівництво спробувало чинити опір. Молотов наполягав на знятті з посади і виведення зі складу ЦК КП (б) У Косіора, Петровського та Любченко і обрання першим секретарем Микити Хрущова. Члени українського ЦК відмовлялися голосувати за пропозицію. Молотов по телефону запросив інструкції особисто від Сталіна, після чого вийшов з пропозицією до керівника КП України їхати в Москву для спільного засідання Політбюро ЦК ВКП (б). Відмова означав би порушення партійної дисципліни і неминучі репресії, згода - неминучу загибель. Розуміючи це, Любченко 30 серпня застрелив дружину і застрелився сам, а ті, хто виїхав до Москви, були відразу ж арештовані.

Пам'ятні таблички Лесю Курбасу та Миколі Кулішу в урочищі Сандармох. Фото: Укрінформ

На той час було вже тотально знищено українське селянство, духовенство, в тюрмах сиділи мало не всі провідні вчені та талановиті художники (пік їх арештів припадає на 1934-1935 роки), приречено чекаючи свій чорний листопад Сандармоху.

З кінця літа 1937 го протягом року в Україні було заарештовано всі члени Політбюро, Оргбюро і Секретаріату ЦК КП (б) У, за винятком одного Петровського (проте були заарештовані його сини). З 102 членів українського ЦК, обраних на ХІІІ з'їзді КП (б) У, в живих залишилися тільки троє. Заарештовано були всі 17 членів українського уряду, всі секретарі обкомів України. Терор прокотився по всьому республіканським установам, місцевим радам, промисловим підприємствам.

Як зазначає Роберт Конквест, «терор був настільки всеосяжним і настільки« скорострільним », що законні органи влади фактично розпалися. В українському ЦК не було кворуму, не існувало органу, який би призначав уряд. Наркоми, яких призначали нерегулярно, з'являлися в наркоматах на тижні і навіть дні, а потім зникали ... Республіка стала вотчиною НКВД, де навіть формальна радянська партійна робота практично завмерла ».

В'язні Соловецьких таборів на роботі. Фото: Twitter

Передбачалося, що кампанію масових репресій планувалося завершити протягом чотирьох місяців, але вона тривала до кінця літа наступного року внаслідок розширення категорій переслідуваних (членів сімей засуджених, «німецьких підданих») і постійного збільшення лімітів на страту людей.

15 листопада 1938 Політбюро ЦК затвердило наказ НКВС про припинення з наступного дня розгляду всіх справ трійками, військовими трибуналами і Військовою колегією Верховного Суду СРСР до спеціального розпорядження.

Судові процеси кінця 30-х

13 березня 1938 року. Москва. РАТАУ. «Військова колегія Найвищого суду СРСР ухвалено вирок делу антірадянського« право-троцькістського блоку ».

Довідково: РАТАУ протягом двох тижнів поширювало матеріали з відкритого судового засідання у справі членів так званого «антирадянського право-троцькістського блоку», яких звинувачували у зв'язках з розвідками ворожих СРСР країн. Це був третій з найбільших сфальсифікованих політичних процесів над групою колишніх керівників компартії.

Загальні збори робітників з приводу судового процесу так званого «право-троцькістського блоку». Фото: Twitter

Перший з цих процесів пройшов 19-24 серпня 1936 року. Це була справа про так званому «Антирадянський об'єднаному троцькістсько-Зінов'євськом центрі». 16 обвинувачених, серед яких Зінов'єв, Каменєв, Євдокимов, Смирнов, Мрачковський, були визнані винними у вбивстві Сергія Кірова, підготовці замахів на Сталіна, Ворошилова, Жданова, Кагановича і Орджонікідзе, засуджені до вищої міри покарання і розстріляні 25 серпня 1936 року.

23-30 січня 1937 року відбувся другий московський процес. Він стосувався справи «Паралельного антирадянського троцькістського центру». 13 осіб, яких звинуватили в організації саботажу, диверсій і шпигунстві на користь Німеччини і Японії, а також в змові з метою розвалу СРСР, були засуджені до смертної кари і розстріляні 1 лютого 1937 року.

В кінцевому підсумку на процесі в березні 1938 року засудили 21 людини, 18 з них - до розстрілу.

В цілому протягом 1930-1941 років на подібних показових судових процесах були «викриті» сотні різноманітних «блоків», «центрів» і «організацій».

(Далі буде)

Фото вгорі: Будівництво нинішнього будинку МЗС, 1937 рік. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

Хроніка попередніх років: 1918 , 1919 , 1920-1921 , 1922-1923 , 1924-1925 , 1926-1927 , 1928-1929 , 1930-1932 , 1933-1934 , 1936-1937 .