З міркувань совісті. Як держава карає тих, хто не хоче брати в руки зброю
У парку "Ювілейний" в центрі Краматорська біля атракціонів сидить худенький 22-річний хлопчина в окулярах. Він перевіряє квитки у вхідних і стежить за тим, щоб обладнання справно працювало.
- Розумієте, це не моє життя, - зітхає Данило Міненко. - Я цілий день проводжу на роботі, яку не обирав, отримую зарплату, на яку неможливо прожити. Я не можу звільнитися, і навіть відпустку у мене менше, ніж у всіх інших.
Данило - альтернативник. Вчення Церкви адвентистів сьомого дня, прихожанином якої він є, не дозволяє хлопцеві брати в руки зброю, а значить, він не може піти в армію. Таким, як він, держава дає можливість не проходити військову службу, замінивши її громадянської. Замість того щоб марширувати на плацу і стріляти по мішенях, віруючий може ходити на звичайну роботу, правда, на особливих умовах.
Ціна свободи"
Ще пару років тому Данило Міненко навіть не замислювався про альтернативну службу. Здавалося, що для нього все складається якнайкраще. Коли навчався в музичному училищі в Вінниці, медкомісія визнала його непридатним для служби в армії за станом здоров'я - в картці записали: мігрень і вегетосудинна дистонія. Потім вся сім'я переїхала до Краматорська, де Данило почав працювати в християнському гуманітарному фонді ADRA, займався відновленням житла, яке постраждало від обстрілів. Вже тут медична комісія визнала документи трирічної давності недійсними, Данила очікував заклик.
- Це було дивно, тому що мігрень взагалі невиліковне захворювання, - пояснює хлопець. - Для мене це все змінило. Йти в армію я все одно не міг, треба було писати заяву на альтернативну службу.
В українському правовому полі заміна військової служби альтернативної - чітко прописана процедура. За два місяці до призову віруючий відправляє в місцеву державну адміністрацію письмову заяву. Після цього збирається спеціальна комісія з альтернативну службу, яка і приймає рішення про надання такого права призовнику. Втім, для самого альтернативника це може виявитися не самим приємним досвідом. Принаймні так про це розповідає Данило. Разом з ним аналогічну заяву подав ще один хлопець - з церкви Свідків Єгови, комісія розбирала їх справи одночасно.
Втрачений час. Данило Міненко вважає альтернативну службу в Україні неефективною як для себе, так і для країни
- До нас поставилися дуже грубо, - згадує Данило. - Виявилося, що в минулий заклик теж було два альтернативника, і вони, напевно, сприйняли свою роботу як відпрацювання після школи. Прогулювали, не приходили вчасно. Так що комісія вирішила зробити все для того, щоб ми зрозуміли: з ними жартувати не можна, і для нас все буде, як в армії.
Обох хлопців відправили працювати в комунальне підприємство "Дільниця з ремонту, утриманню автошляхів та споруд на них". По суті, вони виконували обов'язки двірників, тільки не на прибудинкових територіях, а на вулицях міста. Через півроку у Данила погіршилося здоров'я, і він попросив перевести його на інше місце роботи - закон це дозволяє. Так потрапив в парк оператором атракціонів, де йому належить відпрацювати ще півтора року.
В Україні ціна свідомої відмови від військової служби висока, і далеко не кожен - навіть з віруючих - погодиться на такі умови. Альтернативники можуть працювати тільки на державних чи комунальних підприємствах, права вибору місця роботи у них немає. Комісії найчастіше направляють їх на брудну роботу: двірниками, прибиральниками, іноді санітарами. Данило, подаючи заяву, намагався влаштуватися в школу або дитячий сад вихователем, там знадобилося б його музичну освіту. Цей варіант навіть розглядати не стали, хоча законом він не суперечить.
Альтернативні службовці отримують мінімальну зарплату, встановлену державою. Навіть в Краматорську на ці гроші прожити складно, не кажучи вже про міста-мільйонники. Офіційно влаштуватися кудись ще не можна. Можна, звичайно, займатися фрілансом, але знайти на це час складно. Данило, наприклад, працює п'ять днів на тиждень: один день - з 10:00 до 22:00, другий - з 16:00 до 22:00.
- Не у всіх альтернативників такий жорсткий графік, - уточнює хлопець. - Я знаю хлопців з інших міст, які працюють в лікарнях. У них там простіше: дали їм завдання на дві години, а потім ти вільний. Мені ще пощастило - спочатку у мене повинен був бути тільки один вихідний, але у нас служби в церкві проходять в п'ятницю і в суботу, і директор пішов мені назустріч, так що в ці дні я вільний.
Зараз Данило планує вступати в краматорський філія Міжрегіональної академії управління персоналом на маркетолога. Вчитися на стаціонарі він за законом не може, тому піде на заочку.
- Коли закінчу службу, мені буде майже 24, - зітхає Міненко. - Звичайно, дуже шкода ось так витратити більше двох років (термін невійськової служби - 27 місяців, для людей з вищою освітою - 18 місяців. - Фокус). Взагалі складається враження, що держава робить все можливе, щоб зменшити кількість бажаючих піти на альтернативну службу.
Свого часу перед Данилом стояв вибір - він міг, як і багато його знайомих, дати хабар і уникнути військової повинності.
- Не буду лукавити, звичайно, я думав про це, але це було б нечесно по відношенню до Бога і до моєї країни, - вважає він. - Коли я розповідаю, що проходжу службу альтернативно (багато, до речі, взагалі не знають, що така можливість існує), люди думають, що це просто такий спосіб відкосити від армії. Але якщо пояснити всі нюанси, розуміють, що в якійсь мірі альтернативна служба навіть важче військової.
Альтернативна мобілізація
- Чесно кажучи, я б не дуже хотів розповідати свою історію, - з харків'янином Павлом Бакум ми розмовляємо по телефону, але умовити його поговорити виявляється непросто. - Розумієте, я вже стільки всього вислухав на свою адресу, не хочу знову переживати це.
Павло проходив альтернативну службу 20 років тому. Прихожанином протестантської церкви він став в 14 років і вже з тих пір знав, що в армію не піде.
- У 1996 році з альтернативною службою все було якось простіше, ніж зараз, - говорить він. - Тоді ми навіть могли вибрати, куди піти працювати, головне - потрібно було домовитися з підприємством, хоча воно все одно було або державне, або комунальне.
Павло спочатку отримав місце в столярній майстерні, потім написав заяву про переведення в благодійний фонд. Після цього до кінця служби працював в дитячому інтернаті в селищі Високий, вчив дітей грати на гітарі - стали в нагоді музичні навички. Від зарплати в фонді відмовився, сприймаючи це як якусь волонтерську діяльність, а щоб якось прожити, паралельно підробляв в інших місцях.
Історія ця не була б чимось примітною, якби не її несподіване продовження в 2015 році. Після початку військових дій на сході України Павлу, як і багатьом іншим українцям, прийшла повістка.
- Я взяв свої документи про те, що проходив свого часу альтернативну службу, і пішов до військкомату, - згадує чоловік.
Він не збирався ховатися, мав намір пояснити, що їхати на війну не може з тієї ж причини, по якій колись не пішов в армію, - це суперечить його вірі. Однак в призовної комісії з його доводами не погодилися, тому харків'янин вирішив діяти через суд.
- У 2014-2015 роках було чимало судових розглядів з цього питання, - пояснює виконавчий директор Інституту релігійної свободи, юрист Максим Васін. - Віруючим пред'являли кримінальні звинувачення в ухиленні від мобілізації, незважаючи на норми Конституції. Справа дійшла до Вищого спеціалізованого суду України, який і захистив конституційне право віруючих на альтернативну службу навіть в період мобілізації.
Бакум теж виграв справу. Його історія потрапила в ЗМІ, ще активніше вона обговорювалася в соцмережах. Більшості з тих, хто воював, їх родичам позиція віруючих здавалася ганебною: мовляв, ми тут боремося, а ви знаходите для себе відмазки. Мало хто з звинувачували Павла в боягузтві готовий був розбиратися в нюансах його історії.
Насправді закон не звільняє альтернативників від мобілізації, але Міністерство оборони зобов'язане надати їм можливість не воювати, а послужити державі іншим чином. Віруючі могли б працювати в госпіталях або в інших службах, які не передбачають використання зброї. Однак це досі не прописано в законі, тому після судових розглядів військкомати просто залишали віруючих в спокої. Після відмови від мобілізації ця тема втратила актуальність.
доопрацювання закону
Спірне питання з мобілізацією віруючих - не єдиний, що вимагає доопрацювання закону. В Інституті релігійної свободи переконані, що необхідно змінити процедуру подачі документів на альтернативну службу.
- Однією з найбільших проблем зараз є те, що бажаючі проходити альтернативну службу мають письмово заявити про це як мінімум за два місяці до призову, - пояснює Максим Васін. - Така вимога призводить до того, що призовники, отримавши повістку, виявляються в патовій ситуації. З одного боку, вони вже пропустили термін подачі заяви, з іншого - їх переконання не дозволяють їм брати в руки зброю.
Цю проблему міг би вирішити законопроект №4485. У ньому прописано, що віруючий повинен письмово заявити про своє бажання пройти альтернативну службу протягом семи днів після отримання повістки. Але ця проблема не є пріоритетною для депутатів: вже два роки документ очікує розгляду в профільному парламентському комітеті.
"Військкомати прагнуть поповнити ряди армії за всяку ціну"
Максим Васін, виконавчий директор Інституту релігійної свободи
Нерідко в Інститут релігійної свободи за юридичною підтримкою звертаються віруючі, у яких виникають конфліктні ситуації з військкоматами.
- Проблема в тому, що військкомати прагнуть поповнити ряди армії за всяку ціну, незважаючи на фактичну небоеспособность призовників, які просто не можуть використовувати зброю, - каже Максим Васін. - У 2015 році у нас був випадок, коли віруючий відмовився йти в армію під час мобілізації, але йому не роз'яснили його конституційне право на альтернативну службу і натомість засудили на два роки. В результаті годувальник сім'ї і батько малолітніх дітей за свої релігійні переконання повинен був піти у в'язницю замість невійськової служби для держави.
За словами юриста, українське суспільство не повинно засуджувати тих віруючих, які не можуть таким способом захищати свою країну.
- Їх не можна називати "ухильниками" або засуджувати в інший спосіб. Чимало з них, слідуючи своїм релігійним спонуканням, служать волонтерами, в тому числі на прифронтових територіях, що теж часто пов'язане з ризиком, - резюмує виконавчий директор Інституту релігійної свободи.
Його слова підтверджує досвід того ж Павла Бакума. Добившись в суді права не воювати, він не раз їздив в зону бойових дій разом з військовими капеланами.
досвід світу
В Україні скористатися правом альтернативної служби можуть лише віруючі, довівши, що їх вчення не дозволяє використовувати зброю. Однак у багатьох країнах відмовитися від призову в армію можна лише на підставі пацифістських переконань.
До 2009 року так було і в Швейцарії, де молоді люди, охочі послужити своїй країні без зброї в руках, проходили спеціальний тест. Але потім процедуру визнали надмірно бюрократизованої, і тепер кожен призовник може вибирати, як він хоче служити - у військовій сфері або "на громадянці". Причому вибір місця служби тут набагато ширше, ніж в Україні: можна займатися реставрацією пам'ятників, брати участь в екологічних проектах або працювати в громадських організаціях. Про це розповідає швейцарець Луціан Обрист.
- Спочатку я пішов служити в звичайну армію, але в якийсь момент зрозумів, що мені це нецікаво, перевівся на цивільну службу, - зізнається він. - Мені вона здається більш конструктивною і позитивною, ніж військова підготовка. Я працював з людьми з інвалідністю, отримав важливий особистий досвід.
- На мій погляд, в Україні підставою для альтернативної служби теж повинні бути не тільки релігійні переконання, - в свою чергу зазначає Максим Васін. - Не думаю, що наша армія значно посилиться через те, що буде насильно змушувати брати в руки зброю людей з пацифістськими поглядами: на альтернативну службу вони будуть більш ефективними.
Втім, складно говорити про те, коли Україна прийде до європейської моделі, враховуючи, що навіть віруючим таке право надається зі скрипом і під осудливі погляди громадськості.