За чий рахунок живе Церква

Сучасний священик повинен ще й утримувати прихід, а не розраховувати на милість Господню
Умовно українських священнослужителів, незалежно від підпорядкування тому чи іншому патріархату, можна розділити на два типи - «менеджерів» і «молитовників».
Перші шукають спонсорів, відбудовують храми, їздять на хороших авто. Другі ж сподіваються на милість Господню. І поки Господь їм її не послав - служать в недобудованих церквах і ледве зводять кінці з кінцями.
- Кожен виживає, як може, - пояснює єпископ УПЦ КП Євстратій (в Київської Митрополії Московського Патріархату про справи господарські говорити відмовилися. - Авт.). - Церква не може собі дозволити жити в борг. Якщо у приходу немає грошей на опалення, значить, служба буде проходити в холодному храмі або її зовсім не буде. Якщо церква не може містити священика, тоді священик служить на два, а то і три, і чотири парафії.

Сучасний священик повинен ще й утримувати прихід, а не розраховувати на милість Господню   Умовно українських священнослужителів, незалежно від підпорядкування тому чи іншому патріархату, можна розділити на два типи - «менеджерів» і «молитовників» «А є такі батюшки, які після молитов йдуть розвантажувати вагони, щоб на життя заробити.»

- А що ж багатші приходи бідним не допомагають?
- Іноді єпархія надає допомогу - наприклад, платить зарплату священику чи виділяє цільові кошти при будівництві храму. Але кожна парафія має сам себе забезпечувати.
- Чому церква приховує свої доходи?


- Не те щоб приховує. Просто - ставиться з величезною недовірою до всіх спроб почати рахувати зароблені нею гроші. Тому що саме з цього почалися за часів Хрущова гоніння на церкву. Тоді 30-40% надходжень доводилося відраховувати до всіляких фондів (Фонд світу, Фонд охорони пам'ятників). Свічки виробляли тільки в одному місці під Москвою, на художньо-виробничому підприємстві «Софрон».
Продавати в храмах можна було тільки їх, і держава забирала 60-70% надходжень. Так атеїстична держава заробляло на вірі людей. У Союзі храми прирівнювалися до масово-розважальним закладам (за світло, газ платили, як вони), а священики - до приватних стоматологам і адвокатам (під час передвиборної кампанії 1994 Леонід Кравчук зробив поблажку - і церква за електроенергію стала платити за тарифами для населення . Під час нинішньої президентської кампанії те ж саме зробила Юлія Тимошенко з тарифами на газ. - Авт.).
Ні бізнесмени, ні державні органи свої реальні доходи і витрати ніколи нікому не покажуть: якщо платити все, що вимагають, залишишся ні з чим. І церква існує в таких же умовах, що і вся держава. І ще один момент: ми ніколи не знаємо наперед, яким буде бюджет. В Україні, в православних храмах, немає фіксованого членства в церкві: парафіяни сьогодні можуть пожертвувати в одному храмі, завтра - в іншому. Наприклад, в Америці, в наших церквах, - чітко фіксоване членство, є членські внески. Там парафії наперед знають свої доходи і можуть планувати, як ними розпорядитися.
- На які кошти живуть єпархії та Патріархія?


- В ідеалі парафії повинні платити десяту частину доходів єпархіях, а єпархія десятину віддавати Патріархії. Але у нас все по-іншому, тому що парафії бідні. Більшість єпархій утримуються за рахунок головного Кафедрального храму і храмів обласного центру, плюс єпархіальні внески з парафій і те, що зароблять від продажу церковного начиння. Патріархія ж «живе» за рахунок головних київських храмів.
- Практично у всіх церквах Києва висять прейскуранти на треби. Але хіба це законно? Адже церква не платить податки, так як вважається неприбутковою організацією ...
- Держава звільнило від податків добровільні пожертвування релігійним організаціям, адже храм, з точки зору держави, можна порівняти з громадським кабінетом психолога.
Але церква - не бюро добрих послуг: мало кого хвилює, на що вона буде жити між святами, в які люди приходять освятити воду і паски. А утримувати храм потрібно кожен день: комунальні послуги, штат. Плюс витрати на утримання священика, якому тільки облачення потрібно сім видів: на Різдво і Хрещення - білого кольору, на Богородичні свята - синього, на Трійцю - зеленого, в пост - чорного або фіолетового, на Великдень - червоного. А якщо священик не один, то і витрат більше. Але вартість послуг в храмі - не те ж саме, що ціна в магазині. Якщо у людини немає грошей, щоб відспівати покійника або охрестити дитину, ніхто йому не відмовить.
За чий рахунок живуть парафії: три конкретні приклади
Сільський прихід: від свята до свята
Отець Іван після навчання отримав парафію в селі на 500 дворів в Чернігівській єпархії УПЦ МП. Церкви в селі немає. Ще в 1989-му фундамент заклали - так він і стоїть. Служби батюшка проводить в молитовному домі.
- В єпархії говорять, щоб спонсорів шукав. А де ж їх тут знайдеш? Це ж тобі не місто, - ділиться священик.
Як заробляти на життя в таких умовах, отця Іоанна в духовній семінарії не вчили: там більше про те, як Богу служити, розповідали. З односельцями, які вибилися в люди (поширена практика, коли успішні земляки для рідних сіл храми будують, проводять газ, асфальтують дороги), тут не пощастило. Батюшка сподівається тільки на Бога.


Священик зізнався, що навіть мінімальну зарплату не отримує. Єдині «живі» гроші в будинку - це зарплата матушки, яка викладає в школі українську мову. А ще - дохід від господарства: 40 соток городу і пасіка.
Заробляти храм може лише від продажу церковного начиння (свічки, ікони, хрестики) і треб (хрещення, поховання, вінчання). Хоча все це - копійки.
- Церковне начиння ми повинні закупити в єпархії (якщо купиш в іншому місці - оштрафують), а там весь товар вже з націнкою. У Лаврі, на складі, пачка свічок коштує 35 грн, ще десь можна знайти і за 28 грн, а в єпархії беремо по 40, - пояснює батюшка. - За треби люди нерідко розраховуються молоком, картоплею, морквою ... А треба ж і молитовний будинок підтримувати в нормальному стані, і внесок в єпархію заплатити.
Сума єпархіального внеску у кожного приходу своя. Залежить від доходів церкви і ... особистих відносин настоятеля і єпископа. «Скільки настоятель зуміє виторгувати, стільки буде платити», - якось проговорився один із знайомих священиків. Одні платять 10%, інші і все 60%. Отець Іван відраховує в єпархію 25% доходів.
Співробітники молитовного будинку працюють на громадських засадах. Штат - прибиральниця, бабуля-парафіянка, хор - кілька бабусь, та скарбник тітка Маруся з сусідньої вулиці (скарбник - обов'язкова посаду в штатному розкладі навіть самого маленького приходу).
Свята - єдиний прибутковий час. Тому живуть тут від одного свята до іншого.
- Якщо підрахувати весь дохід за рік, тисячі три-чотири гривень виходить, - каже батюшка. - Нам довелося від газового опалення відмовитися. За нього потрібно було 200 гривень щомісяця віддавати, а це непідйомна сума.
Цієї осені священик заготовлював дрова разом з парафіянами. Після кризового року не було коштів навіть на те, щоб машину дров купити.

Маленьке містечко: 80% доходів - на будівництво
Отець Олександр з Броварів (УПЦ МП) називає себе «священиком широкого профілю». Ким йому тільки не доводилося бути: і виконробом, і будівельником, і завгоспом ... Під його керівництвом уже 12 років будується храм.


- Аж надто масштабний проект затіяли, а будуємо лише на те, що заробляємо і що спонсори дадуть, - пояснює священик.
У будівництві храму отцю Олександру єпархія теж не допомагає, батюшка «крутиться» сам.


- Я не чекаю, коли до мене багатий спонсор прийде і запитає, чим допомогти. Під лежачий камінь вода не тече. Це мала бути бетон - пішов до директора заводу, пояснив ситуацію, і нам пожертвували стільки бетону, скільки потрібно було. Те ж саме і з деревом ... Тепер потрібні гроші, щоб розрахуватися з художниками за розпис храму. Квадратний метр розпису стіни коштує 100 євро, стелі - 150. А нам потрібно розписати 2,5 тис. Квадратних метрів, - розповідає священик. - Можна, звичайно, залишився бетон продати і ліс, але люди скажуть, що батюшка - спекулянт.
Отець Олександр каже, що 80% доходів йдуть на будівництво, решта двадцять - на утримання храму (в ці 20% входять і відрахування єпархії). Зарплата і у нього, і у священиків, які служать в храмі (їх троє), мінімальна. Основний заробіток - відсотки від треб.
- Я до священиків, кажучи сказав: «Вовка ноги годують. Хочете заробити - сьвятїть будинку, хрестіть дітей, вінчатися ». Чим більше треб виконали, тим більше заробили. Але певний відсоток повинен йти на храм.
- А як же ви перевіряєте, по-чесному чи розпорядився заробітком підлеглий?
- Ніяк не перевіриш. Єдиний контроль - совість.
Прихід в большом городе містять спонсори
Батько Анатолій, в минулому метеоролог, 25 років прослужив в Макарівському храмі на Татарці (УПЦ МП). Ця церква - унікальна: єдина в Києві, де ще залишилося пічне опалення і де просфори печуть в печі. Прихід не з бідних: при ньому діють і недільна школа, і трапезна, зараз ще і духовно-просвітницький центр зібралися будувати. Газове опалення можуть дозволити, але з техніки безпеки не положено, та й антураж вже не той буде. Пічки, ткана доріжка посеред храму і дерев'яні рами ікон підкуповують простотою і створюють затишок.
Тут меценатів не шукають - отець Анатолій каже, що їх їм «Господь посилає». Наприклад, один із спонсорів пожертвував храму машину.
- А як же ви жили в радянські часи?
- На бабусині пенсії. Хто рубль дасть, хто три ... Тоді ж і гроші витрачати не було куди. Нічого будувати, відновлювати не дозволяли. Пам'ятаю, вирішили купол позолотити, так по всьому Союзу сусальне золото шукали - неможливо було купити. Про жодні недільних школах і мова не йшла.
Зараз в штаті храму числяться п'ять священиків, два диякона, бухгалтер і прибиральниця. Скільки заробляють священики і яку частину заробітку вони віддають приходу, відомо лише їм і Богу. Один мій знайомий батюшка розповідав, що веде дві бухгалтерські книги. Одна - для звіту в єпархію. Інша - для себе. У неї священик записує «підробітку» (хрестини вдома, освячення квартир, машин ...), які не були в «білу» бухгалтерію. Говорив, що по-іншому не виходило: чим більше у приходу дохід, тим більше доводиться віддавати в єпархію. А батюшка хотів на ремонт храму зібрати.
Батько Анатолій запевняє, що єпархія користолюбством не займається і відрахування в неї символічні. А багатші церкви допомагають бідним.
- До нас приїжджав молодий священик з Черкаської єпархії. Отримав після семінарії прихід, а там нічого не було. Так ми одягання старе віддали, чашу ... Нещодавно відкрився прихід в дитячій інфекційній лікарні, так тамтешній отець В'ячеслав і зовсім нічого не платить. Даємо час стати на ноги, - пояснює отець Анатолій, який зараз займає пост благочинного центрального округу (старший над священиками цього району). - А хто скільки собі в кишеню кладе - це на його совісті.

Газета по-киевски

Чому церква приховує свої доходи?
На які кошти живуть єпархії та Патріархія?
Але хіба це законно?
А де ж їх тут знайдеш?
А як же ви перевіряєте, по-чесному чи розпорядився заробітком підлеглий?
А як же ви жили в радянські часи?